Саміт миру. Два моменти, які мені здаються важливими, але поки що не до кінця розкриті (або не зустрілося).
Перший. У плані організації - це протокольно-логістичний подвиг. Бо саміт виявився дійсно світовим. Втиснути його після складних виборів у Європі, встик до саміту G7 і напередодні Курбан-Байраму - це дуже сильно. Плюс було видно, що буквально напередодні докрутили і забезпечили присутність кількох знакових країн. Тож, без жодних застережень, треба віддати належне нашим дипломатам і всім, хто забезпечував захід.
Другий. Основний результат саміту вже зараз - у можливостях, які він породжує. Бо зустріч у такому форматі і з таким порядком денним потрібна не тільки Україні. Інакше не було б такої явки.
Формально розглядалося три питання.
Обмін полоненими - це важливо для нас, щоб у фокусі були люди.
Але основний зміст і підґрунтя, заради якого всі й зібралися, - це "продовольство" (читай - гарантії свободи судноплавства) і "ядерна безпека" (читай - нові правила розповсюдження ядерної зброї).
По-перше, ще 2021 року українська сторона в публічній формі звертала увагу партнерів, що Росія в Чорному та Азовському морях знищує саму ідею свободи судноплавства. А раз можна одним в одній точці світу, отже, буде можна й іншим. Що вже наочно доводять інші товариші руками хуситів.
Якщо не покарати порушника, хаос на морських комунікаціях стане новою нормою. Розвиток безпілотних технологій на порядок здешевлює точку входу в процес для різного роду лиходіїв. Авіаносці - це прекрасно. Але є нюанси. І ця проблема стосується всіх.
По-друге, Україна добровільно віддала ядерний арсенал в обмін на джентельменські обіцянки.
Причому "джентльмени" забрали не тільки ЯО, а й намагалися максимально стерилізувати українську армію від усього, що далеко стріляє (дивом зберегли "Точки-У").
Повномасштабна агресія одного з "джентльменів" одразу накрутила до небес запит на володіння своїм ЯО у всіх, хто раніше вагався. Тепер ніхто нікого не переконає, що є якісь "гарантії". І Росія, опинившись у стратегічному глухому куті, почала розігрувати цю карту.
У лютневих статтях товариш Караганов (російський політолог і економіст) прямо написав - Росія готова РОЗДАТИ ядерну зброю своїм друзям. На підкріплення тези на арену був викликаний спеціально навчений Лукашенко.
Присутність товариша Караганова живцем разом із Путіним на форумі в СПб напередодні саміту миру - це сигнал з боку РФ, що вся ця ядерна риторика актуальна. Кремль намагається позиціонувати БРІКС як дилерську структуру з блек-джеком і ЯО для своїх. Від чого в Європі у всіх, крім ядерного Макрона, сіпаються очі. Бо немає відповіді.
На тлі всього цього, у багатьох на планеті виникає запитання до світових гегемонів: товариші гегемони, або виконуйте свої гегемонські обов'язки і розберіться з цим бардаком, або бути біді.
На столі є два варіанти "розібратися з бардаком":
Перший. "Звичайно ж, так не можна, агресія - це погано. Але давайте в цьому випадку (з Україною) підемо назустріч агресору, щоб потім знайти якісь рішення на благо всього світу". Цей варіант підкуповує тим, що не треба сильно напружуватися, всі витрати несе жертва агресії, ризики переносяться в майбутнє. Слабке місце: а хто в нього повірить, якщо агресор не покараний? У чому страховка від повторення? Може, краще переметнутися туди, де роздають ЯО?
Другий. "Давайте відірвемо агресору руки і ноги, а голову насадимо на піку і виставимо на базарній площі. А потім вибудуємо якусь модель". Мінус - у необхідності докладати зусиль і ризикувати просто зараз, зате є якась логіка, в яку вірять.
Не робити нічого - не можна. Пожежа може стати неконтрольованою.
Україна - це точка, де можна все це вирішити, щоб не вирішувати потім скрізь, зокрема у себе вдома.
Навіть ті, хто не підписав підсумковий документ (і ті, хто не був присутній), точно розуміють ціну питання. Це не Херсонська і Запорізька області. Це їхня особиста шкура.
Саміт істотно прискорив розумові процеси.
Олексій Копитько, військовий аналітик, колишній радник міністра оборони України