У вівторок, 2 вересня, Китай і Росія підписали "договір" про будівництво нового газопроводу "Сила Сибіру-2". Зізнаюся, очікував, що КНР змусить РФ похвилюватися ще кілька місяців (або років). Але сьогодні прийшла новина про підписання "меморандуму" про будівництво. І, на мій погляд, таке рішення Пекіна є прямим наслідком процесів у рамках ШОС+ і резонами підняти ставки перед неминучими великими переговорами США і КНР.
Для початку окреслю стартові позиції - з чим ключові гравці, які мають свої інтереси, вийшли до вересня 2025 року.
Росія втрачає європейський газовий ринок, куди паливо поставлялося мережею трубопроводів (Ямал-Європа, транзитні маршрути через Україну, Блакитний Потік і Турецький потік, Північні потоки). Працює тільки турецький напрямок.
РФ наростила потужності СПГ і, як наслідок, поставки в Європу (російський СПГ там продається активно). Але ці потужності не можуть компенсувати обсягів, що випадають трубопроводами.
Альтернатива - ринок КНР. Куди йде СПГ і є газопровід "Сила Сибіру", побудований РФ кілька років тому. КНР купувала по ньому паливо і була згодна (інформація про це була в ЗМІ тиждень тому) брати "додаткові" 6 млрд кубів на рік. Торгівля газом трубопроводом принесла РФ 8 млрд доларів за 2024 рік (обсяги митниця КНР не вказує після 2022 року). Але якщо йдеться про "збільшення" обсягів і "Сила Сибіру" дійсно постачала 38 млрд кубів на рік, то ми маємо ціну 210 доларів за 1000 кубометрів "на вході" в КНР. Ще 4 млрд приносив СПГ.
Тобто, сумарно РФ продавала КНР газу на 12 з невеликим мільярдів. Для порівняння, у 2024 році середньорічна ціна газу в ЄС становила близько 410-430 доларів за 1000 кубометрів.
Кремль дуже хотів участі КНР у будівництві другого газопроводу - "Сила Сибіру-2", але Китай послідовно говорив "ні, дякую" протягом останніх чотирьох років.
Або за умови, що РФ побудує сама, але ціна газу буде в районі 60 доларів за 1000 кубометрів. Тут "ні" говорила вже Москва...
У 2024 році Туреччина й Азербайджан вийшли з ідеєю виведення туркменського газу на європейський ринок. І навіть провели перший продаж 4 млрд кубів, які транзитували через територію Ірану. Після цього різко пожвавилися переговори про транскаспійський трубопровід (з Туркменістану до Азербайджану). Ідею послідовно, протягом останніх 20 років намагалася "втопити" Росія.
І раптом ситуація змінюється. Китай дає принципову згоду на будівництво "Сили Сибіру-2". Чи дає на це гроші - питання. Будівництво територією Монголії, можливо, профінансує. А ось кредит "Газпрому" - сумнівно. Поки що підписано просто меморандум.
Чому?
Найголовніше: коли і за яких умов. Підписання відбулося на саміті ШОС+, де серед учасників були і Туркменістан, і Азербайджан, Іран і РФ. І де обговорювалися питання енергетичного співробітництва. Тобто, маємо ймовірність, за якої проєкти постачання газу з Центральної Азії до Європи стануть не регіональними проєктами, а проєктами ШОС. Принаймні таким стає транзит туркменського газу через територію Ірану і реконструкція відповідного газопроводу.
Паливо, природно, піде на ринок Європейського Союзу.
Другий аспект - супутні процеси (або трек Дмитрієва щодо переговорів зі США). Кремль активно намагався просунути ідею спільного з Вашингтоном продажу природного газу на європейському ринку. І ця ідея знаходила розуміння і підтримку. Проблема на шляху реалізації - необхідність заморозки війни в Україні (зокрема, з поступками Москві).
І ось на цьому тлі КНР дає "зелене світло" для "Сили Сибіру-2". Але не дає поки що грошей на будівництво газопроводу. У тактичній перспективі це означає:
Для держав ШОС+, зацікавлених у реалізації транскаспійських енергетичних проєктів - зменшення російської протидії та можливість розпочати будівництво (реконструкцію) згаданих газотранспортних потужностей.
Як наслідок - перспектива для ЄС отримання ще одного "неросійського" джерела природного газу найближчим часом. А це означає можливість і далі говорити про політику відмови від імпорту цієї сировини (трубопроводами) з РФ до 2027 року.
Для Росії - отримання додаткових аргументів у процесі торгу зі США. Де, крім питань газу, є ще перший в історії договір про регулярне проведення контейнеровозів із портів КНР до Роттердама і портів Польщі Північним Морським Шляхом (щоправда, без заходів у російські порти).
Для України це означає, що РФ максимально намагатиметься тиснути на тему поступок у переговорах про замороження війни.
І не йде по швидкому переговорному треку. Тобто, продовжує війну.
Для КНР це - подальше ослаблення РФ під час війни і ще більша прив'язка російської економіки до китайської. А також - додаткова тема в майбутніх глобальних переговорах зі США. Простіше кажучи, Пекін піднімає ставки. При цьому, не витративши наразі жодного цента (за винятком, хіба що, харчування та розміщення російської делегації).
У більш далекій перспективі це означає:
Для України - розв'язання питання про заморожування війни і контури цього заморожування з 90% ймовірністю стають похідними від переговорів США-КНР.
Туреччина й Азербайджан посилюють свої позиції як постачальники природного газу на європейський ринок. І, в перспективі, після заморожування війни, знову активізуються переговори про транзит цього ресурсу через територію РФ і України (туркменського й азербайджанського, насамперед).
ЄС, імовірно, продовжить політику зменшення залежності від природного газу з РФ. Тому що є реальні альтернативи (питання туркменських поставок вирішуємо за 2-3 роки). Але, найімовірніше, РФ не втратить повністю європейський ринок, зберігши свою частку на рівні, меншому за 10% від загальних обсягів. При цьому, ключовим гравцем на газовому ринку Південно-Східної та Східної Європи стає Туреччина.
Китай залишається для РФ "покупцем останньої надії" в нафтогазовій галузі. При цьому сумнівно, щоб КНР взяла на себе витрати з будівництва "Сили Сибіру-2". Така ймовірність може бути лише після втрати Росією можливості наростити експорт газу на європейський ринок, і в разі, коли газопровід більш ніж на 50% належатиме Китаю. Поки що таких умов немає. Тому "Газпром" почне будівництво сам - в умовах війни та економії бюджетних коштів у РФ. А далі, за відсутності альтернативи, Пекін диктуватиме Москві цінову політику на сировину. Що вже й робить (знову порівняйте 210 доларів за 1000 кубів для Китаю і 410-430 для ЄС).
Якось так.