Ретранслятори на білоруському кордоні вимкнені. Ультиматум Зеленського для Мінська спрацював. Але ця історія з ультиматумом є не причиною, а результатом змін, які почалися ще минулого року, коли Україна наблизилася до паритету у дронових ударах з РФ, а всі російські обіцянки швидкої перемоги провалилися.
Весь минулій рік Кремль тиснув на повністю тоді залежний від нього режим Лукашенка, щоб саме під "чужим прапором" (під білоруським, звісно) розширити ескалацію – чи-то відновити північний фронт в Україні, чи-то на балтійців з поляками накинутися.
І вся інфраструктура під цю атаку (мости й дороги у прикордонні, нові військові бази тощо) випереджаючими темпами у РБ будувалася. Ті ж ретранслятори були елементом цієї масштабної підготовки для підняття ставок. Дуже ймовірно, що саме ця оновлена інфраструктура допомагала перехоплювати й перенаправляти до ЄС українські дрони, які летіли на північні нафтові термінали у РФ.
То що ж змінилося, що Лукашенко не лише пішов на вимоги Зеленського, але й прямо заявив, що веде сепаратні перемовини з Києвом "через голову" Путіна? І не просто заявив, а похвалився перемовинами з "представниками Зеленського" прямо у "фейси" російським посланцям. Небачене нахабство "пюрера" до свого московського сюзерена.
Факторів, які сприяли змінам у сприйняті Мінська нових реалій декілька. По-перше – вже згадана неспроможність Кремля досягти не лише перемоги над Україною, але й захистити саму Москву від ударів.
Кремль слабкий і це вкидається в очі всім у світі. Вже те, що він так і не наважився перейти навесні від слів до нової агресії, хоча вся інфраструктура вже була готова, свідчить про спроможності РФ.
Путін та Лукашенко вже підняли ногу, але останній крок у прірву нової війни тоді так і не зробили. Бо були вже заслабкі.
А для "Луки" ця слабкість Путіна має й більш практичний вимір – режим у Мінську повністю живе на російські гроші. А Росії вже бракує грошей на самозабезпечення (борг тільки зростає), не те що на підкуп "бананових республік".
По-друге – Україна вже не та, що 2022-го року. Оскільки економіка РБ залежить від стратегічних підприємств, які можна на пальцях однієї руки перерахувати (передусім це НПЗ та добрива), але суттєвого ППО для їх прикриття не має, то країна максимально беззахисна для українських дронів. Якщо "щит" над Москвою пробивають, то що казати про Мінськ. Сваритися з тим, хто реально може тебе вбити – це для Лукашенка страшно.
По-третє – нові геополітичні реалії, які дають більше можливостей для "флюгера" Лукашенко повернутися до гри у "багатовекторність". Тут є дві ключові складові – Китай та США. Після перемовин Путіна з Сі російські провокації проти ЄС "як відрізало", до того ж Лукашенко раптом став вкрай миролюбним після візиту до нього 6 червня 2026 року заступника голови КНР Хань Чжена.
Тобто Китай не дав "добро" на ескалацію проти свого ключового покупця – ЄС. А експорт до ЄС, зокрема, йде й через РБ.
Китай не хоче завершення війни, бо йому поточна ситуація з дешевою сировиною з РФ вигідна, але й ескалація йому не потрібна, бо це прямі збитки.
З США все одночасно і складніше, і простіше. Простіше у тому сенсі, що Трамп має спільний підхід до всіх диктаторів – намагається їх перекупити. Тому ще генерал Келлог вперше відвідав Лукашенко 21 червня 2025 року – рік тому. В обмін на звільнення кількох політичних в’язнів Мінськ отримав низку виключень з санкцій, зокрема й на ті ж добрива.
Крім того, Лукашенко долучився до трампівської "Ради миру", яка, відповідно до "мирних пропозицій", буде одним з розпорядників відновлення України. Тобто від посібника агресії Лукашенко раптом стає одним з тих, хто планує заробити на закінченні війни. Гроші це стимул для "мінського флюгера". А головне – альтернативне фінансування дещо розв’язує йому руки і відносинах з РФ.
Складність полягає у тому, що Трампу ще жодного диктатора таким чином "перекупити" не вдалося. Ні, "подарунки" вони охоче беруть, проте лояльності не демонструють. Той же Лукашенко продовжував працювати на Кремль, а не на Білий дім. Власне, розчарування у цьому підході зараз ми бачимо на фактичній денонсації результатів зустрічі у Анкориджі, бо Путіна теж – яка "неочікуваність" - не вдалося перекупити в китайців.
Вже не лише більш поміркований Рубіо та його помічники демонструють, що "дух Анкориджу" вивітрився, але навіть сам Трамп починає натяками підтримувати Київ. Це ще переграється, звісно (бо це ж Трамп), але поки все так.
Українські удари по Москві остаточно запевнили Трампа, Сі й того ж Лукашенка, що Путін - "лжецар" і невдаха.
Так, самі по собі удари по Москві та по НПЗ не змінили ситуацію на фронті. Але вони як "вишенька на торті" підсумували й зафіксували нові геополітичні реалії, де Кремль - "паперовий тигр", а де Путін не здатен захистити навіть свою столицю.
Примітно, що всі ці зміни теж своєчасно "розгледіли" у Києві і зробили Лукашенку пропозицію, від якої неможна відмовитися – відключити частину російської РЕБ-інфраструктури або втратити ключові свої підприємства. Надавили саме туди, де Лукашенко точно відчує.
У відповідь "Лука" не лише виконав ультиматум Зеленського, але й запропонував відкрити прикордонні пункти пропуску, щоб українці знов "ходили у білоруські ліси по ягоди". А ще навесні погрожував Києву ядерним ударом…
Головне, однак, що це перелом тренду, але поки не його кульмінація. Україна й надалі повинна розширювати свою системну роботу по російських "м’яких місцях", щоб всі це бачили. А отже й Лукашенко матиме більше пропозицій, від яких важко відмовитися.
Але не варто думати, що Кремль пробачить і Мінську, і всім довкола своє приниження. Колективний Путін мислить лише про ескалацію як вирішення всіх проблем – він завжди так робив і це завжди працювало.
І якщо зараз РБ тимчасово вибула з поточних планів на підвищення ставок, то Кремль просто перемкнеться на інші напрями.
Власне, певною реакцією РФ став інцидент з ударом нібито українського FPV-дрону по автобусу з білоруськими дітьми у Брянській області. Сам Лукашенко заявляв, що "дрон український", але ставив під сумнів, звідки він прилетів. Адже для FPV-дрону було занадто далеко туди летіти з українського кордону.
Та якщо б дрон і долетів з України, то влучив би у військовий вантаж, які там постійно курсують, а не у цивільний автобус – адже цей дрон з прямим керуванням і оператор точно бачить куди б’є. Російська логістика це підтвердить. Тому дуже ймовірно, що це була саме російська провокація як натяк Мінську на його раптову "багатовекторність". "Українські дрони", які летіли з території РФ та РБ, нагадаємо, всю весну кошмарили балтійські країни – почерк той самий.
Іншим напрямом для російських провокацій може стати Кавказ. Грузинів, які, на тлі слабкості РФ, переорієнтуються поступово на США та Туреччину, можна "приструнити", взявши у склад РФ сепаратистські регіони. А Вірменію – залякати обмеженнями по газу та повстанням опозиції. Принаймні на це сподівається Кремль. Плюс, пішли якісь рухи в напрямку Придністров’я, Молдови й Румунії. Це все можливості для Кремля показати свою силу і заодно покарати "вискочок".
Та й щоб зірвати угоду по Ормузу Кремлю достатньо підкинути ХАМАС та Хезболлі ще трохи зброї, як вони вже робили до цього, щоб ті щось стрільнули у бік Ізраїлю, спровокувавши відповідь. Нетаньяху, який свою передвиборчу кампанію вибудовує довкола постійної війни та образу "осадженої фортеці", Путіну за це лише подякує. Бо мир без перемоги це політичний крах Бібі.
Так само Кремль не відмовиться й від провокацій проти Європи. Просто тепер вони посиляться не з території РБ. Як ось нещодавній обстріл цивільного британського судна біля берегів Британії російським кораблем "Адмірал Григорович". Це провокація, це резонанс. Але без Лукашенка.
…Лукашенко серед перших відчув зміни трендів та ще минулого року почав собі "підмощувати соломку" на випадок знесилення Кремля. І зараз він знов отримує можливості до "багатовекторності", хоч і досить обмеженої.
Але це дає більше можливостей і для України, яка, завдяки все тим же дронам, отримує можливість посунути Кремль на північному кордоні навіть без бою – просто "проекцією сили".
Незабаром побачимо, чи зможе Путін знайти контраргументи для повернення на прив’язь свого вусатого міньйона. Такі образи Кремль не забуває і не пробачає, вичікуючи більш зручної можливості для реваншу. І це не лише РБ стосується. Але поки що фіксуємо ще один провал "паперового ведмедя" Путіна.
Саме тому новий тренд "сильної України" потребує "закріплення" системними діями проти РФ – щоб наш ракетно-дроновий вплив на російські тили став новою константою, яка поступово все більше впливатиме і на фронт, як зараз вже впливає на геополітику. Кремль не зробить геополітичну відповідь, якщо йому не дадуть час на відновлення.