Лідер партії Гоміньдан Чжен Лівень прийняла запрошення генерального секретаря КПК Сі Цзіньпіна відвідати Китай з 7 по 12 квітня 2026 року. Я не дарма назвав статус Сі як генсека – це партійний візит. І його мета озвучена як "для зміцнення та розвитку мирного співробітництва між КПК і Гоміньданом, а також по обидва боки Тайванської протоки".
Чжен Лівень з "радістю та вдячністю" прийняла запрошення і очікує, що обидві партії "працюватимуть заради мирного розвитку відносин між берегами протоки, що забезпечить мир і зростання добробуту людей".
Далі за справу взялася вже Державна рада КНР, яка розпочала підготовку.
Ймовірно, такий візит відбудеться за вже відпрацьованою нещодавно схемою. Де, крім лідера Гоміньдану, на материк приїдуть кілька сотень людей, включаючи партійних активістів, а також представників бізнесу Тайваню. Але, на відміну від попередньої міжпартійної зустрічі, цій поїздці явно нададуть більш значущий статус. З офіційними зустрічами, рівнем прийому, властивим державним візитам ключових регіональних лідерів.
Такий розвиток подій є одним із результатів агресії Ізраїлю та США проти Ірану. Точніше, того, як ця війна вплинула на відносини Вашингтона та союзників.
Державам регіону було продемонстровано, що американський "парасольку безпеки" не можна сприймати як безумовну гарантію. А в економіці США схильні тиснути, в першу чергу, на партнерів, руйнуючи при цьому старі і не створюючи нових правил взаємодії.
Південна Корея в такій ситуації відновила переговорний трек з КНР. Включно з першим за сім років візитом президента країни до Пекіна. Окремо варто згадати європейський вектор – Велика Британія, Франція, Канада, Фінляндія, Ірландія...
Але повернемося до Тайваню. Позиції Демократичної прогресивної партії, на яку роблять ставку США, і так були далеко не безхмарними. Нагадаю, що на острові працює, фактично, "уряд меншості" – так звана "Зелена коаліція" (читай ДПП) контролює 51 місце зі 113 у Законодавчому Юані. "Синя коаліція" (Гоміньдан і партнери) – 54. І ще 8 місць у "народної партії", яка позиціонує себе як "третя сила". У тому числі й у питаннях відносин з материком – не підтримує ані курс на незалежність, ані курс на возз’єднання.
Причому тут США та їхня агресія проти Ірану? Трамп і так лякав політиків Тайваню своїми ідеями. А війна в затоці стала певним аналогом "останньої краплі": "народна партія" почала активно підтримувати "Синю коаліцію".
Другим (а може й ключовим) фактором корекції курсу ТНП стала кримінальна справа за звинуваченням у корупції (спотворення звітності про витрати пожертв на політичну кампанію) щодо лідера партії (і колишнього мера Тайбея) Ке Веньчже.
Проте з середини осені 2025 року випадки "солідарного" голосування "Народної партії" з "Синьою коаліцією" стали настільки частими, що низка видань почала відносити ТНП до "опозиції" – партнера "синіх". І якщо це припущення справедливе, то партнери США мають у парламенті 51 голос, а їхні опоненти – 62.
Це проявляється, зокрема, і в питаннях "спеціального військового бюджету" – збільшення витрат на оборону до 39 млрд доларів. Представники уряду мали намір витратити більше половини цих коштів на закупівлю американського озброєння. Отже, 29 березня відбулося шосте (!) обговорення цієї ідеї. Уже у вигляді не одного, а трьох різних законів. Безрезультатно.
І ось на цьому тлі з’являється запрошення лідеру Гоміньдану відвідати материк. Де керівництво КНР явно намагатиметься запропонувати програми співпраці, здатні за своїми обсягами та характером компенсувати втрати від тиску з боку США.
Про возз'єднання тут і зараз не йдеться. Просто Пекін зробить усе можливе, щоб зміцнити позиції своїх партнерів і представити себе як передбачувану та стабільну альтернативу Вашингтону, політика якого занадто сильно залежить від настрою однієї людини.
А далі – відновлення політики зближення, розпочатої в 1992 році. І спокійне очікування виборів до Законодавчого Юаня 2028 року. Коли Демократична партія може втратити навіть теоретичні шанси на формування свого уряду.
Таким чином, Трамп на початку 2026 року розпочав процеси, які поступово роз'їдають конфігурацію партнерств США не тільки на Близькому Сході, але й в Азії.
Тому перед візитом до Пекіна Трампу вкрай потрібна якась "історія перемоги" або, використовуючи його сленг, "сильні карти". Сі, у свою чергу, збирає власну комбінацію. У тому числі в зоні, здавалося б, переважно американського впливу. І намагається створити власні інструменти взаємодії з регіональними гравцями.
Ігар Тишкевич, політичний аналітик