Два етапи обстеження затонулого у лютому 1944 року радянського підводного човна “Щ-216” проводилися у складних фізико-географічних умовах.
Про це повідомив заступник начальника Центру пошукових та аварійно-рятувальних робіт ВМС ЗС України капітан 2 рангу Олександр Коротун. Роботи виконувалися силами та засобами спільного українсько-російського суднопідйомного загону. Поблизу мису Тарханкут часто панують сильні вітри, що обумовлює підвищене хвилювання морської поверхні.
– Інколи водолазам та екіпажам суден доводилося працювати при хвилюванні моря у 3-4 бали по шкалі Бофорта. До того ж, глибина 52 метри є дуже незручною для проведення робіт водолазами, адже, використовуючи легководолазне спорядження, люди працювали на цій глибині протягом 15 – 20 хвилин, після чого для проведення декомпресії потрібно було багато часу для виходу на поверхню, – зазначив капітан 2 рангу Олександр Коротун.
Згідно з планом підводно-технічних робіт вивчалася місцевість навколо затонулого човна, його положення на ґрунті, перевірявся стан корпусу. Обстеження району виконувалося за допомогою телекерованого обладнання. У районі кормової частини рубки були виявлені артилерійські снаряди калібру 45 мм. Водолази знали, що під час трагедії на борту підводного човна знаходився боєзапас.
Слід наголосити, що найбільш складні підводно-технічні роботи виконувалися водолазами Чорноморського флоту. Це обумовлено наявністю у російських рятувальників більш досконалого і зручного для цих глибин обладнання. Зокрема, рятувальний підйомний “дзвін”.
Для проведення підводних робіт на глибинах більше 60 метрів Центру пошукових та аварійно-рятувальних робіт українських ВМС потрібні додаткові засоби, зокрема, судно з рятувальним підводним апаратом і барокомплексом, водолазне спорядження, у якому замість стислого повітря використовується спеціальна хімічна суміш.
– Це питання сьогодні актуальне, адже Військово-Морські Сили мають у своєму складі підводні сили, а тому оснащення рятувальних служб повинне підвищуватися, – відзначив капітан 2 рангу Олександр Коротун.