фото golosukraine.com/
Кажуть, є така річ - журналістська удача. Не знаю, чи можна так назвати участь у визволенні населеного пункту Піски. Це маленьке місто входить до складу Київського району Донецька. У його кінці вже стоїть дорожній вказівник, що далі починається власне місто Донецьк. З одного боку, - багато військових репортерів все життя чекають такої нагоди. З другого, - я ніколи не хотів би стати свідком штурму міста на рідній землі. Бо війна - це страшно. І ці слова - вже не пафос. Узагалі, колись пафосні вислови на війні стають чомусь буденними.
У четвер, 24 липня, о п’ятій ранку взяття міста почалося з артпідготовки. З шостої почався наступ, що тривав більш як півдня. Зрештою, 93-тя окрема механізована бригада оперативного командування «Південь» у взаємодії з батальйонами «Дніпро-1», «Дніпро-2», «Донбас» та «Шахтар» узяла під контроль селища Піски та Первомайське. За словами командира 93-ї бригади Олега Мікаца, нині дорога Донецьк-Дніпропетровськ під контролем українських військ, йдеться у статті, опублікованій в газеті "Голос України".
Визволені міста поки що безлюдні - багато хто виїхав на час бойових дій, а ті, що залишились, виходили до наших військовиків, виносили воду і казали, що вони втомились від війни і бажають, щоб скоріше все закінчилось.
На околиці містечка Піски ще залишився дуже укріплений блокпост терористів, його важко взяти.
Біля Первомайського під мостом бойовики обладнали навіть цілий укріпрайон, але наші військовики його взяли. Так буде і в Пісках.
Повернувшись у місто, найбільша честь для військових - встановити на найвищий будинок український прапор.
Мені пощастило побачити, як наш стяг з’явився ще над двома містами.