Почитала в новинах, що проект програми уряду Януковича–Азарова містить пункт про запровадження в Україні російської мови як державної... Скоріш за все, спрацювала внутрішня опозиція в урядових надрах самих “Регіонів”, і Януковича з Азаровим елементарно підставили...
Почитала в новинах, що проект програми уряду Януковича–Азарова містить пункт про запровадження в Україні російської мови як державної. Новини посилалися на прес-реліз, поширений серед журналістів прес-службою Кабінету Міністрів.
Скажу відразу, що сприйняла це повідомлення як провокацію. Не тому, що вважаю Януковича–Азарова великими українськими патріотами чи особами, здатними дотримуватися обіцянок, скріплених підписом прем’єра під так званим Універсалом національного єднання. А тому, що їм зараз зайве протистояння в суспільстві та у Верховній Раді ні до чого. Януковичу треба грати роль загальнонаціонального лідера, а не місцевого російськомовного божка, а Азарову – якомога швидше позбутися ярлика антиукраїнського політика.
Тому дуже сумніваюся, що такий пункт взагалі має місце в проекті програми уряду.
Скоріш за все, спрацювала внутрішня опозиція в урядових надрах самих “Регіонів”, і Януковича з Азаровим елементарно підставили.
Щоб зрозуміти це, журналістам достатньо з’ясувати, хто складав прес-реліз, під чию диктовку його писав і хто має вплив на прес-службу уряду.
Чого прагнув досягти внутрішньоурядовий провокатор?
Насамперед викликати бурю невдоволення в стані національно-демократичних сил. А можливо, навіть спровокувати Президента на жорсткі висловлювання. Навіщо? Спробую систематизувати.
Перше. Очевидною є спроба не допустити переформатування парламентської коаліції (як відомо, 1 вересня “Наша Україна” збирається розглядати питання щодо входження в неї). Адже після таких антиукраїнських випадів з боку уряду “Наша Україна” може відмовитися від участі в більшості. Це означатиме, що “антикризова” коаліція зовсім пуститься берега, остаточно втратить вплив з боку Президента, будь-які рішення Верховної Ради наражатимуться на вето глави держави – а це новий виток протистояння, розмов про ліквідацію президентської влади, чергова політична криза тощо.
Друге. Уряд можуть покинути міністри від “Нашої України”. Ідеться насамперед про міністра юстиції Романа Зварича, який заявив, що в разі невходження його фракції до коаліції він знову пересяде в депутатське крісло. Тож, можливо, таким чином “чужих” міністрів підштовхують зробити “правильний” вибір.
Третє. У Азарова чимало недругів не лише в таборі політичних супротивників, але й серед нових урядовців-“регіоналів”. Згадаймо хоча б про його репутацію антисеміта, яку він здобув ще за часів Кучми. Так, у січні 2005 року, коли в.о. прем’єр-міністра Азаров вийшов на Майдан і поповзли чутки про його можливе призначення на якусь високу посаду, партія “Яблуко” поширила заяву, у якій, зокрема, йшлося: “Азаров постає перед нами не тільки як найближчий соратник Кучми й глава репресивно-податкового апарату, але і як закінчений антисеміт". Заяви про російську мову як державну за традицією (і небезпідставно) приписують саме Азарову. Цього разу всі шишки теж посипалися на його голову, хоча, як стверджують очевидці, “прес-реліз” для нього теж був несподіванкою.
Отже, якщо й справді в проекті програми такий пункт є, то, судячи з усього, його вписано не з метою запровадити російську мову як державну. Це неможливо з багатьох причин, про які тут говорити зайве (у такі небилиці серйозно можуть вірити лише російські політики). А з другого боку, звинуватити “пустуна”, який підставив Азарова, верховодам Партії регіонів непросто, адже він начебто керувався програмою самих “Регіонів” .
Оксана Охрімчук, м.Київ