Українські олігархи переживають небачені фінансові втрати, тому в усталеного правила, «хто партію годує, той її і танцює» можуть з`явитися корисні виключення...
Фінансова криза не лише випробує Україну на міцність, вона дозволить вітчизняним партіям, без перебільшення, спробувати почати нове життя, наблизившись до прийнятих у цивілізованому світі стандартів.
Українські олігархи переживають небачені фінансові втрати і зазнають значних збитків. Дуже ймовірно, що вже найближчим часом у них помітно зменшиться бажання не оглядаючись інвестувати в політичні проекти. Наївно прогнозувати, що вони повністю заберуться з політичної арени, але в усталеного правила, «хто партію годує, той її і танцює» можуть з`явитися корисні виключення. До того ж у представників олігархічного прошарку, який тане під ударами кризи, має таки прокинутися інтерес до підтримки ліберальних проектів, оскільки політична всеїдність стрімко виходить з моди.
Позбавлення технології партійного будівництва можливості закладання у фундамент значних грошових мішків примусить партійних бонз звернутися до представників середнього і малого бізнесу. Безумовно, ті не зможуть відстібати мільйонні транші на задоволення самолюбства і потреб вождів, які все зростають, зате мають всі шанси застосувати свій досвід виживання на благо практично будь-якої партії. Середній клас, якому належить провести антикризову програму для правих і центристських партій, логічно захоче збільшити власну участь у політичному управлінні. Тому дроблення фінансової основи приведе і до боротьби за зміну виборчої моделі: список охочих купити контрольний пакет партійного списку ставатиме все коротшим. Не виключено, що фінансова криза стане каталізатором переходу до системи з відкритими списками і розумного повернення до мажоритарних виборів, як мінімум, на рівні міст і районів. Тому й вітчизняні мільярдери з мільйонерами рано чи пізно прийдуть до необхідності відмови від депутатських мандатів у поєднанні з делегуванням у «свої» партії довірених людей, як це робиться у всьому світі.
Нас чекає і скорочення кількості мертвонароджених або створених про запас політичних проектів: зберігання цих партійних ембріонів, оглядаючись на майбутні вибори, буде визнано нерентабельним. Ймовірно, закінчиться гонитва за чисельністю політичних сил, псевдо-масові партії відійдуть у минуле. Їм на зміну прийдуть структури, кадровані і професійно підготовлені, здатні у будь-який момент вступити в протистояння за голоси виборців. Зменшення бюджетів виборчих кампаній повинне підвищити ефективність і адекватність використовуваних політичних технологій.
Нинішнім політичним лідерам не варто спочивати на лаврах, саме час задуматися про власне професійне зростання. Ера авторитарно-патріархального управління наближається до завершення, на порядку денному з`являється навчання прийняття колегіальних і узгоджених рішень. І ті, хто навчиться домовлятися зі своїми однопартійцями, повірте, виявляться куди здатнішими до діалогу з опонентами, ніж нинішній правлячий сегмент партійного бомонду. Загальне поліпшення політичного клімату сприятливо відіб`ється і на ідеологічній складовій партій. Шансів провести на полові довірливого виборця, який загартувався кризою, буде небагато, доведеться пропонувати не просто правдоподібні, але й наповнені ідеологічним сенсом рецепти.
Цілком ймовірне зростання впливу радикальних політичних сил як правого, так і лівого спектру. Економічні проблеми, погіршення якості життя, безробіття виштовхнули на поверхню океану громадської думки вже обкатаних або поки невідомих вождів з добре підвішеними язиками і фінансовим ресурсом. Насправді це непогано, адже клапан для виходу зайвої пари потрібен будь-якому суспільству. Українській молодій демократії навіть не доведеться винаходити велосипед у цьому питанні – на допомогу прийде досвід центральноєвропейських країн, які пережили подібні трансформації в кінці минулого століття. Інше питання – наскільки адекватними прийнятій у Європі практиці цивілізованої боротьби опиняться вітчизняні радикали.
Дуже цікаво подивитися, чи скористаються ліві сили наданою їм можливістю внести національну складову до власних програм. Мова, безумовно, не про вишиванки і шаровари, а про готовність захищати інтереси власної країни, а не радісно підспівувати її критикам. Мабуть, фінансова криза і поступове відновлення позицій найнятих робітників приведе таки до появи в нашій країні соціал-демократичної партії, лідери якої будуть хоч би зрідка їздити на велосипедах, а не в лімузинах?
Певно, політичну систему країни чекають серйозні зміни. Україна одержала шанс пройти шлях, на який європейські країни витратили десятиліття. Чи скористаємося ми одержаним шансом? Відповіді на це запитання поки немає, але факт позбавлення української політики надмірної гламурності і розкоші очевидний.
Євген Магда