Путін сказав, що він не вірить міжнародним спостерігачам, які приїдуть і питимуть горілку в готелях Києва, - шанобливим шепотом повідав мені тато...
Думка
Серія остання (першу серію дивіться тут, другу - тут)
Сиджу вчора удома в оренбургзькій пуховій хустці, в шкарпетках вовняних, привезених з поки що несуверенного Кавказу. У квартирі, скажімо так, прохолодно. Задрімала я і сниться мені сон, що сиджу я в лісі під ялинкою, хурделиця, і бігає навкруг засніженого дерева Морозко з обличчям і голосом Володимира Володимировича Путіна і питає мене: «Чи тепло тобі, дівчино?». «Тепло, кажу, батечку, тепло, Морозку! Адже ж не за так «гріюся» (мерзну тобто), знаю, що буде мені скриня з подарунками!» «Хороша ти дівчина, неперечлива. На які ж подарунки розраховуєш?» - холодно запитує Морозко, і знай собі палицею завірюху збиває. «А подарунки ці чарівні називаються свобода і демократія, свій окремий зовнішній курс, своє окреме право інтерпретації своєї історії, своя можливість відзначати великі дати і скорботні події», - кажу йому. І раптом несподівано для себе закінчую: «Всі твої радники, Морозку, які від тебе пішли, по телевізору теж про свободу люблять говорити, що всі ці цінності дорого коштують. Ось, наприклад, свого часу Прибалтика перетерпіла газові проблеми і сьогодні Естонія - вільна країна, де живуть вільні люди і є там вільний суд. І він настільки вільний, що навіть виправдав трьох хлопців, які захищали в Естонії вашого бронзового солдата від місцевого населення і влаштували там при цьому безпорядки. Я ось за такий суд, а не за той, який за велінням Морозка тримає у в`язниці вагітну жінку і хворого на туберкульоз, тому що вони мали честь працювати в компанії ЮКОС».
- А синок твій не мерзне? - цікавиться Морозко.
- Така квартирна температура - те, що треба для малюків. Так пишуть наші педіатри. Зате коли він виросте, він піде служити в справжню реформовану армію, і не будуватиме дачі генералам, не захищатиме нічий бізнес у Чечні. І не літатиме літаками бити мирних жителів Приморського краю, тільки тому що вони хочуть їздити на хороших машинах (дороги там, сам знаєш, які), а їх примушують їздити на поганих, вітчизняних тобто. Тому що вітчизняні робить друг Морозки. Бачиш, як воно буває, нелюбимий тобою оранжевий колір, з яким вийшли страйкуючі, відродився на Далекому Сході.
- І скільки ж ти готова терпіти, дівчино? - не вгамовувався Морозко.
Я прокинулася, бо мій тато прийшов переказати мені російські новини.
- Путін сказав, що він не вірить міжнародним спостерігачам, які приїдуть і питимуть горілку в готелях Києва, - шанобливим шепотом повідав тато.
- Ех, тату, такий сон перервав. Зрозуміло, що у Морозка великий досвід прийому міжнародних спостерігачів. Він добре знає, як це в Росії, і думає, що в Україні все так само. Ти думаєш, що краще пустити на нашу ГТС чекістську комісію з Газпрому? - сказала я і знову задрімала...
- То скільки ж ти готова терпіти, дівчино? - знову постукав палицею Морозко в мій сон.
- Та вже потерпимо - скільки тут до весни залишилося.
Маша Міщенко