Будучи викладачем української мови як іноземної, я, як і більшість моїх колег у різних країнах світу, протягом тривалого часу знаходилася в ситуації фахівця, робота якого жодним чином не підтримувалася країною мови, що вивчається.
Мої колеги-викладачі англійської, французької, німецької (список можна продовжувати до 50, включивши в нього всі слов`янські мови світу, за винятком української), одержували і одержують у великій кількості підручники і навчальні посібники, спеціально написані для навчання студентів-іноземців. За 13 років моєї роботи я не просто нічого не отримувала, але й не мала можливості купити таку спеціалізовану літературу, оскільки в Україні її не існує.
Беручи участь у роботі конгресів Міжнародної асоціації україністів, я обговорювала цю проблему зі своїми колегами. Разом ми дійшли висновку, що така ситуація не тільки ускладнює нашу роботу, але і є ненормальною. Будь-яка країна світу прагне поширювати знання про себе, свою культуру й мову в тих формах, які вироблені протягом тривалого часу фахівцями. Від багатьох своїх українських колег-філологів я чула про те, що предмет «українська мова як іноземна» в Україні не існує як окрема спеціалізація. Є невелике коло професіоналів, які володіють такою кваліфікацією. Один раз на декілька років набирають групу студентів в Київському НУ ім. Т.Шевченка, проте з такої спеціальності неможливо захистити дисертацію, отже, наукові розробки в цій сфері не передбачені. Про труднощі, які мають не лише викладачі, але й студенти, я чула і від самих студентів з декількох країн світу (а в Москві вони навчаються у великій кількості). Ці студенти розповідали, що їх лектори з України, як правило, не володіють їх рідними мовами, підручників немає, і вчитися дуже важко.
Ми вже давно зрозуміли, що, окрім нас самих, нам ніхто не допоможе. Мої колеги поступово, спираючись на свій досвід викладання, самі стали створювати підручники. Так вчинила і я. Коли Міністерство освіти і науки РФ в рамках Національного проекту з освіти оголосило конкурс із написання підручників під стандарти нового покоління, я взяла в ньому участь і увійшла до складу переможців. Результатом моєї роботи стало написання «Підручника української мови. Рівень А1». Цього року його видало видавництво МДІМВ і за ним уже працюю не тільки я, але і мої колеги.
Коли Міждержавний фонд гуманітарної співпраці країн СНД звернувся до мене із пропозицією написати підручник української мови, за яким змогли б навчатися не тільки мої російські студенти, але й інші студенти, які володіють російською мовою, я погодилася. Я вдячна співробітникам Фонду і моїм колегам із Російського державного гуманітарного університету, у видавництві якого він був опублікований, і за цю пропозицію, і за підтримку і допомогу у виданні. Підручник «Українська мова для країн СНД» у два рази більший за мій перший підручник, він відповідає рівням А1-А2, у ньому багато лінгвокраєзнавчого матеріалу. Я написала хороший підручник. У своїй роботі я спиралася на Шкалу Ради Європи. Протягом навчального року у нас в університеті МДІМВ працював семінар авторів підручників іноземних мов, у якому ми обмінювалися досвідом і вивчали нові світові розробки (в рамках Нацпроєкта за освітою в МДІМВ було створено 46 підручників). Я багато чому навчилася у моїх колег.
20 грудня в Києві відбулася презентація мого підручника «Українська мова для країн СНД». Я на ній не була присутня, але реакція на сам факт видання підручника української мови в Москві бачиться мені дивною.
"МФГС звернувся до мене із пропозицією написати такий підручник, з однією головною установкою – щоб студенти змогли вивчати українську через російську як мову-посередник", - розповіла Ъ пані Лісна. Так неточно цитує мене видання «Коммерсантъ Україна». Та як же їм інакше вивчати українську як іноземну, як не через їх рідну російську?
Іронія видання з приводу того, що «російська мова до української доведе», недоречна. Так, хороше знання рідної мови (а для моїх студентів це російська) доведе і до української, і до багатьох інших мов. Адже мої студенти не змішують російську з іншими мовами, утворюючи «суржик», а вміють розвести мови, на кожному занятті вивчаючи, чим вони відрізняються.
І судити про освітню цінність підручника, на мій погляд, можуть фахівці, які мають професійну філологічну підготовку. Якщо ж такими не володієте, то повчіться, панове, зробити це ніколи не пізно. В усьому світі прийнято навчатися в пенсійному віці. Припускаю, що саме в такому і знаходиться пан Павло Мовчан, якщо цитує радянського дослідника і згадує Інститут мовознавства часів СРСР:« Значна частина його (підручника) термінів узята зі словника радянських часів Олександра Белецького (радянський літературознавець.–Ъ) і не використовується в даний час, - вважає пан Мовчан.– Інститут мовознавства в СРСР прагнув максимально адаптувати українську мову до російської, створюючи схожі слова: хлiб–хлеб, серп–серп. Тоді нам прагнули показати, що між двома мовами немає різниці. А зараз Росія намагається таким чином прищепити Україні комплекс меншовартості і схилити до єдиного союзу".
«Чув дзвін, не та знає, де він!» - сказав би українець. Я не знаю, яка термінологія використовується в словниках радянських часів, я з ними не працюю. Але як філолог я абсолютно точно знаю, що лінгвістична термінологія виникла задовго до радянських часів. І «схожі слова: хлеб-хліб, серп-серп» не створені Інститутом мовознавства СРСР. Як п. П.Мовчан встиг під час презентації дослідити 368 сторінок підручника або хоч би погортати, щоб зробити подібні висновки, незрозуміло. Вірніше, напрошується порівняння: «Пастернака я не читав, але засуджую..».
Я не знаю, чи повинні депутати Верховної Ради мати вищу освіту, але припускаю, що голова Всеукраїнського суспільства «Просвіта» має бути освіченою людиною. І повинен розуміти, що, якщо, наприклад, іспанський студент вирушає на навчання до Лондона, а там він вирішує вивчати, скажімо, німецьку мову, то ніяк інакше, ніж через англійську мову у якості посередника він це зробити не зможе. Весь цивілізований світ живе за такими загальнозрозумілими нам законами. Інакше виходить, що моя колега з Софійського університету Албена Стаменова, яка недавно написала підручник з української мови для своїх болгарських студентів, теж була не в праві це зробити? А як бути з підручниками, написаними німецькими або польськими колегами? Чи заборона поширюється тільки на російську мову? Виходить, що я як автор підручника для російських студентів відстоюю право української мови викладатися як іноземна, а депутат Верховної Ради їй у цьому праві відмовляє?
Галина Лісна, доцент "МДІМВ (У) МЗС РФ, доцент РДГУ, кандидат філологічних наук, президент Російської асоціації україністів