Сибірський шаман з українським прізвищем вчить ходити по жаринах. Обпектися, ступаючи на тліючі головешки? Не з моїм щастям...
Я довго згадував, звідки в мені з`явилося бажання ходити по вуглинах. Пам`ять відсилала в дитинство. Ліс, багаття, голі п`яти - ясна річ, з необережності, траплялося, наступав на вуглинки. Було боляче і прикро від власної необережності. З часом почав розуміти, що треба переформулювати питання: не як вберегти себе від того, щоб наступати на розпечене вугілля, а як зробити так, щоб при цьому не обпектися.
У відповідь на слово «fire-walking» (рос. “углехождение”) Інтернет видає безліч сторінок. Виявляється, в Росії є навіть Клуб вогнепрохідців «Танцующие на углях». Також я дізнався, що вогнеходіння заняття не тільки для божевільних містиків-маргіналів у драному одязі. Цю справу з великим задоволенням освоюють цілком успішні дядьки - бізнесмени і менеджери великих підприємств. Бо вважається, що ходіння по вогню не тільки укріплює здоров`я, втрачене в боротьбі за грошові знаки, але і допомагає в кар`єрі. Важко, звичайно, довести зв`язок між одним і іншим, але ті ж містики пояснюють це таким чином: вогнеходіння вирівнює відносини з простором. А це допомагає знайти свій шлях. Загалом щось таке.
В Україні практики ходіння по вуглинах організовує езотерік-студіо «Город Мастеров». З інформації, розміщеної на їх сайті http://stezja.kiev.ua/, я дізнався про приїзд до Києва сибірського шамана Андрія Яценка, який якраз навчає вогнеходінню. Практика зазвичай проходить за вісім кілометрів від міста в лісі по Варшавській трасі. Там я і зустрів шамана: Андрій збирав дрова для багаття, на залишках якого нам і належало прогулятися. В цілому охочих набралося сім чоловік. Люди зовсім різні: наприклад, програміст Микола захотів пройти по розпеченому вугіллю після того, як побував в Америці і відвідав музей індіанської цивілізації.
- Треба, щоб дрова для багаття збирав кожен, хто ходитиме, - сказав Андрій.
Від сибірського шамана з українським прізвищем віє спокоєм, в його рухах абсолютно відсутня метушня, у нього тихий голос - все це, між іншим, ознаки справжнього Майстра. Ми збираємо гілля, викладаємо їх на поляні колодязем, над яким споруджуємо курінь.
Андрій розповідає про світи, якими їх бачать шамани, говорить, що треба попросити дух вогню прийняти нас, для чого ми всі кладемо у гілки шматочки їжі, принесеної з собою. Яценко бере в руки металеву чашу, куди ми ллємо молоко, горілку, кидаємо шматочки продуктів. За допомогою гачкуватої гілочки рослини артиш, яку в Сибіру називають «руки шамана», він зачерпує приготовану суміш, бризкає на чотири сторони навколо себе, потім - вгору. Трохи вживає внутрішньо, користуючись гілочкою, як ложкою. Те ж саме роблять всі учасники дійства. Черга доходить до мене, я відзначаю, що суміш, інгредієнтами якої стало молоко, горілка, печиво, топлене масло і ще безліч несумісних продуктів, вийшла на диво смачною. Здається, духу вогню сьогодні дуже пощастило.
Шаман підпалює гілки, через декілька хвилин перед нами виникає величезне полум`я, в яке Андрій виливає вміст чаші. Дух вогню пирскає і поглинає дари. Ми сідаємо навколо багаття, вогонь і травневе сонце шкварять так, що всі учасники містерії невдовзі намокають від поту. Андрій б`є в бубон, який він привіз з собою з Сибіру. Потім грає на варгані, стародавньому самозвучному язичковому музичному інструменті. Ми сидимо, думаємо про духів вогню і місця, на якому ми знаходимося. Я, окрім цього, думаю про те, що якби так час від часу думали батьки різних націй, то не було б Чорнобиля та інших екологічних непорозумінь.
Дрова згорають, залишаючи після себе жарини. І ось тут мені раптово стає боязко. Це можна порівняти з відвідинами стоматолога: ти записуєшся на прийом, приходиш до нього і все начебто йде нормально, але, побачивши в руках лікаря шприц, переживаєш страх. «І ось по цих головешках мені треба буде зараз ходити», - сягає думка. - «П`ятсот-шістсот градусів, між іншим, я читав».
- Андрію, а буває так, що люди обпікаються, - питаю у шамана.
- Буває. Але коли вперше - ніколи. Обпікаються люди, які ходять вп`яте або вшосте. У них відкриваються енергетичні канали, і тоді трапляються невеликі опіки. А оскільки на наших стопах розташовані біологічно активні точки, що мають зв`язок з нашими органами, то опік говорить про те, що відбувся вплив.
Ясно. Значить, обпалити стопи мені з моїм щастям не світить. Озброївшись цією думкою, я починаю рухатися в хороводі, який ми починаємо водити під розмірений бій бубна. Ми робимо декілька кіл навколо залишків багаття. Потім - найголовніше: шаман таки проходить по жаринах, всі інші йдуть за ним. Доходить черга і до мене: кілька кроків по тліючому дереву даються легко. Так, якийсь дискомфорт виник у ступнях, але опіків немає, скоріше незручність створюється завдяки тому, що вуглини гострі. Робимо ще одне коло, знову проходжу по вуглинах, ніби пірнаю ногами в них, потім знову і знову. Спочатку я ходжу по маленьких головешках, потім вирішую ступити у досить велику гору вуглин. Обпікаюся. Але не надто, так, що вистачило пройти ще кілька разів.
Практика закінчується, ми всі сідаємо на колоди, відпочиваємо. Обійшлося без жертв і руйнувань, ніхто не обпікся. У мене, правда, з`явилися на стопах невеликі почервоніння. Андрій говорить, що це, швидше за все, тому, що я думками випадав із загального процесу, адже у мене було ще завдання зафіксувати все. До ночі почервоніння зникне, а зараз шаман рекомендує кожному з нас узяти собі трохи жару, який зараз набув цілющих властивостей. Вживати треба внутрішньо, має очищуючі властивості.
Ось, власне, і все. Ми відвезли додому відчуття тепла в ногах. Згадалася аналогія зі страхом перед стоматологом. У нашому випадку, напевно, варто сказати, що хороший фахівець шкоди не принесе, болю не заподіє.
Ірина Золотько, керівник езотерік-студіо «Город Мастеров», говорить:
- Наша студія проводить вогнеходіння вже не вперше. Окрім цієї практики, ми проводимо досить багато інших семінарів і тренінгів, але за силою своєї дії - вогнеходіння одне з найпотужніших. В результаті вогнеходіння відбувається очищення на енергетичному рівні, що сприятливо позначається на фізичному тілі і взаєминах з людьми, життя учасників після практики стає гармонійнішим, людина знаходить внутрішній спокій і стає упевненішою і успішнішою у звичайному житті.
Юрій Поліщук, спеціально для УНІАН
Фото автора