Вітаю, ми стали свідками чергової «адміністративної реформи». І не має значення, що система державного управління в Україні, як була так і залишається, украй неефективною, дорогою, обтяжливою, клановою та наскрізь корумпованою. Зате є привід оголосити про створення, удосконалення, оптимізацію та покращення...
Цього разу, Президент Віктор Янукович вирішив реформувати власну небесну канцелярію та позвільняв з посад низку заступників адміністрації президента. Позвільняв та махом перепризначив їх на новостворені посади, які запровадив тим самим указом, радників – керівників головних управлінь.
Примітно, що ця «реформа» знову подавалася Адміністрацією Президента як щось епохальне на шляху до світлого майбуття. Хоча, насправді, це банальний перерозподіл функцій усередині апарату й певне вивищення голови АП.
Показово, що у зв’язку з відсутністю будь-якого змістовного наводнення цією реформою, її коментування здебільшого звелося до обговорення, чим займатиметься Ганна Герман та хто та на якій відстані тепер перебуває від Віктора Януковича. При цьому всі сходяться на думці – який молодець Сергій Льовочкін, який так уміло провів кабінетну інтригу.
Й ось у цьому якраз і полягає гірка правда та перший парадокс. Не варто називати реформою звичайну позиційну боротьбу за доступ до першого тіла. Бо якщо не брати до уваги фактор Герман, то «реформа» зачепила виключно принтери в Адміністрації Президента.
На вивісках тих самих кабінетів тих самих чиновників АП підкоригували кілька слів, не зачіпаючи імен і прізвищ. Ті самі кабінети, ті самі автомобілі, ті самі повноваження.
Значно цікавіше виглядає “скорочення”. Згідно з указом “Деякі питання адміністрації президента України”, гранична чисельність співробітників АП... зростає з 424 до 514 осіб, а кількість головних управлінь з 11 – до 15.
І такі скорочення, які чомусь приводять до збільшення, уже стали традицією нинішньої влади. Торік реформували, тобто скорочували, систему центральних органів влади. У результаті отримали зростання на 47%: було 49 органів влади стало 72.
Або ще приклад. Приміром, уряд у розпал кризи вирішив запровадити режим економії та навіть вдався до секвестру бюджетних витрат. У результаті в бюджеті 2010 року витрати на його утримання зросли в середньому на 20%. Витрати на Президента та його адміністрацію в бюджеті 2010 року збільшено на 28,6%, а в бюджеті 2011 року – ще на 40,9%.
Два покращення і скорочення за один рік. Може, досить?
Щодо Кабінету Міністрів у 2010 році зростання видатків сягнуло 11,7%, Верховної Ради – 18,2%.
У бюджеті 2011 року витрати Генпрокуратури збільшено на 77,8%, Верховної Ради – на 18%.
І це при тому, що одним з найефективніших заходів боротьби з економічною кризою визнано якраз скорочення адміністративних витрат. Це є основним рецептом оздоровлення економік Греції, Іспанії, Італії, Португалії, Ірландії та інших держав ЄС і світу.
Між тим, без концентрації обмежених ресурсів держави на стратегічних для розвитку країни напрямках «реформи» залишаються макулатурою.
Нині чиновники, по суті, є неспроможними виконувати свої функції. Вони насамперед займаються тим, що продають свої підписи в роздріб за гроші. Ті ж із них, хто мислить масштабно, моделюють власний бізнес під отримані владні портфелі.
Без радикального скорочення державного апарату, а також, що значно важливіше, без радикального скорочення функцій цього апарату, зменшення місця для державного регулювання в сучасному конкурентному світі рухатися вперед буде надзвичайно важко. Про підвищення ефективності та реальну боротьбу з корупцією я взагалі промовчу, аби не казали, що забагато хочу.
У той час, як трудові та матеріальні ресурси України дають їй конкурентну перевагу, якість державного управління повністю нівелює цю перевагу й, навпаки, провокує неконкурентоздатність України.
Якщо в ході адміністративної реформи якась кількість чиновників, можливо, десь і скорочується, то «хабаромісткість» посад від цього тільки зростає.
Президент уже півроку «вимагає» скасування техогляду транспортних засобів від МВС. А віз і нині там.
Президент заявляє, що добиватиметься дерегуляції економічної діяльності. А в цей час ухвалюється Податковий кодекс, який запроваджує додаткову абсурдну звітність.
Президент говорить про прозорість і боротьбу з корупційними схемами, а в цей час провладна більшість проштовхує закон про державні закупівлі, який ще більше посилює хабарництво в цій сфері.
То чого варті всі ці слова? Світ же не сліпий.
Німеччина називає високий рівень корупції в Україні основною причиною свого небажання відкликати протест проти застосування у відносинах з Україною Гаазької конвенції 1961 року. «У Німеччині є непевність, що питання легалізації офіційних документів в Україні відділені від такого фактора, як корупція», – заявив посол цієї країни.
Як зазначив посол Франції в Україні, у французького бізнесу зберігся інтерес до України, однак "уже майже не залишилося сил терпіти корупцію". Індекси свідчать про погіршення інвестиційного клімату у 2010 році.
Представник Європейського Союзу в Україні Жозе Мануель Пінту Тейшейра заявив, що інфраструктурні проекти в Україні коштують удвічі дорожче, ніж “у будь-якій країні ЄС”.
Приблизно те ж саме нещодавно казали й посли США й Канади.
Тим часом перший віце-прем`єр Андрій Клюєв чомусь заявляє, що в Україні склався найбільш сприятливий інвестиційний клімат за всі роки незалежності. Припускаю, що Андрій Клюєв навіть прізвища зможе назвати тих, хто відчув це покращення.
Без реальної боротьби з корупцією ніяка адміністративна реформа нічого не дає. Навіть якщо скоротити більшу частину чиновників, але залишити ті ж витрати на владу, ті ж фукції і хабарі, які є сьогодні, то ситуація для громадян і бізнесу ніяк не покращиться. Лише з’явиться кількасот тисяч безробітних чиновників та їхніх родичів, яким ще й треба буде платити бюджетні гроші на допомогу з безробіття. Але «хабаромісткість» економіки ніяк не зменшиться.
Насправді, нині в країні під маркою адміністративної реформи відбувається розподіл державних установ на різнопідпорядковані групи в інтересах різних лобістських груп. Внутрішньовидова боротьба за обмежений бюджетний ресурс...
Насамперед, треба відштовхуватись від того числа функцій, які держава реально може профінансувати. Є ключові для життєздатності країни функції – «оборона», «охорона здоров’я», «освіта». Решта мають бути кардинально стиснуті.
Можна називати це лібералізмом. Але, як доведено досвідом, іншого шляху для успіху немає. Вільна приватна ініціатива – найкращий мотор успіху країни. А якщо в держави є кошти й компетенція, і вона ще й підтримує цю ініціативу, тоді можна чекати на такий результат, як у Сінгапурі, де щойно побував Президент Янукович. Торік економіка цієї країни зросла на 14,7%.
Андрій Пишний, Київ