(Прийняті 09.04.85 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН)
I. Цілі
1. Зважаючи на інтереси та потреби споживачів у всіх країнах, особливо в країнах, що розвиваються; визнаючи, що споживачі часто знаходяться в нерівному становищі з погляду економічних умов, рівня освіти і купівельної спроможності; і враховуючи, що споживачі повинні мати право на доступ до безпечних товарів, а також важливість сприяння справедливому, рівноправному і стійкому економічному та соціальному розвитку, ці керівні принципи захисту інтересів споживачів мають такі цілі:
a) сприяти країнам у встановленні або подальшому забезпеченні належного захисту свого населення як споживачів;
b) сприяти створенню структур виробництва і розподілу, здатних задовольняти потреби і запити споживачів;
c) заохочувати високий рівень етичних норм поведінки тих, хто пов`язаний з виробництвом і розподілом товарів та послуг для споживачів;
d) сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою всіх підприємств на національному і міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах;
e) сприяти створенню незалежних груп споживачів;
f) розширювати міжнародну співпрацю в галузі захисту інтересів споживачів;
g) заохочувати створення ринкових умов, що надають споживачам більший вибір при нижчих цінах.
II. Загальні принципи
2. Уряди повинні розробляти, укріплювати або продовжувати активну політику захисту інтересів споживачів із врахуванням викладених нижче керівних принципів. При цьому кожен уряд повинен визначити свої власні першочергові завдання в сфері захисту інтересів споживачів відповідно до економічних і соціальних умов країни і потреб свого населення, а також з урахуванням недоліків і переваг запланованих заходів.
3. Ці керівні принципи спрямовані на задоволення наступних законних потреб:
a) захист споживачів від шкоди їхньому здоров`ю і безпеці;
b) сприяння економічним інтересам споживачів і захист цих інтересів;
c) доступ споживачів до відповідної інформації, необхідної для компетентного вибору відповідно до індивідуальних запитів і потреб;
d) освіта споживачів;
e) наявність ефективних процедур розгляду скарг споживачів;
f) свобода створювати споживчі та інші відповідні групи або організації, можливість для таких організацій висловлювати свою точку зору в процесі ухвалення рішень, що зачіпають їхні інтереси.
4. Урядам слід створити або зберегти належну інфраструктуру для розробки, здійснення і контролю політики захисту інтересів споживачів. Особлива увага повинна бути приділена забезпеченню того, щоб заходи щодо захисту інтересів споживачів проводили на благо всіх верств населення, особливо сільського населення.
5. Всі підприємства повинні дотримуватися відповідних законів і постанов тих країн, у яких вони працюють. Вони також повинні дотримуватися відповідних положень міжнародних норм захисту інтересів споживачів, схвалені компетентними органами влади даної країни. (Надалі посилання в керівних принципах на міжнародні норми слід розглядати в контексті даного пункту.)
6. При розробці політики захисту інтересів споживачів слід враховувати потенційну позитивну роль університетів, а також державних і приватних дослідницьких установ.
III. Керівні принципи
7. Наступні керівні принципи повинні застосовуватися як до місцевих, так і до імпортованих товарів та послуг.
8. При використанні будь-яких процедур або положень про захист інтересів споживачів слід звертати належну увагу на забезпечення того, щоб вони не перешкоджали міжнародній торгівлі і відповідали міжнародним торговим зобов`язанням.
A. Фізична безпека
9. Для забезпечення того, щоб товари були безпечні як при безпосередньому , так і при іншому розумно можливому використанні, урядам слід прийняти відповідні заходи або заохочувати їх ухвалення, включаючи правові системи, положення про безпеку товарів, національні або міжнародні норми, добровільні норми і ведення обліку випадків небезпечного використання окремих товарів.
10. Належна політика повинна забезпечити, щоб вироблювані виробниками товари були безпечні як при безпосередньому, так і при іншому розумно можливому використанні. Ті, хто відповідає за вихід товарів на ринок, зокрема постачальники, експортери, імпортери, роздрібні торговці і т.п. (далі іменовані розподільниками), повинні забезпечити, щоб ці товари, в період знаходження у них, не ставали небезпечними через неправильне поводження або зберігання. Споживачів слід інструктувати про правильне використання товарів і інформувати про можливий ризик при безпосередньому або іншому розумно можливому використанні. Там, де це можливо, споживачам повинна повідомлятися найважливіша інформація про безпечне використання за допомогою зрозумілих в міжнародних масштабах позначень.
11. Належна політика повинна забезпечити, щоб виробники або розподільники, якщо їм стало відомо про виникнення непередбаченої небезпеки вже після виходу товарів на ринок, негайно повідомляли про це відповідні органи влади і, у разі потреби, громадськість. Урядам також слід розглянути шляхи забезпечення того, щоб споживачі були належним чином інформовані про таку небезпеку.
12. Урядам слід за необхідності прийняти політику, при якій, у разі виявлення серйозного дефекту в якому-небудь товарі і/або істотній і серйозній небезпеці навіть при його правильному використанні, виробники і/або розподільники повинні вилучити його з обігу і усунути дефект або замінити, або запропонувати інший товар; якщо в розумні терміни це зробити неможливо, споживачеві повинна бути виплачена відповідна компенсація.
B. Сприяння економічним інтересам споживачів і захист цих інтересів
13. Політика урядів повинна бути спрямована на надання споживачам можливості максимально вигідно використовувати свої економічні засоби. Вона також повинна бути спрямована на забезпечення задовільних технічних і експлуатаційних характеристик, належних методів розподілу, добросовісної ділової практики, інформативного маркетингу і ефективного захисту проти практики, яка може негативно на економічні інтереси споживачів і здійснення вибору під час покупки.
14. Урядам слід активізувати свої зусилля для запобігання практиці, що завдає збитку економічним інтересам споживачів, шляхом забезпечення того, щоб виробники, розподільники і інші особи, що беруть участь в наданні товарів і послуг, дотримувались встановлених законів і обов`язкових норм. Слід заохочувати організації споживачів до контролю за такою згубною практикою, як фальсифікація продуктів харчування, помилкові або такі, що вводять в оману, заяви з метою збуту товарів і обман споживачів у сфері обслуговування.
15. Урядам слід розробляти, укріплювати або зберігати, залежно від конкретних обставин, заходи, щодо контролю за обмежувальною та іншою шкідливою діловою практикою, яка може завдати збитку споживачам, включаючи засоби забезпечення виконання подібних заходів. У зв`язку з цим урядам слід керуватися своїми зобов`язаннями відповідно до комплексу узгоджених на багатобічній основі справедливих принципів і правив для контролю за обмежувальною діловою практикою, прийнятим Генеральною Асамблеєю в Резолюції 35/63 від 5 грудня 1980 року.
16. Урядам слід ввести або зберегти політику, яка чітко визначає відповідальність виробника за те, щоб товари відповідали розумним вимогам з погляду їх довговічності, придатності і надійності, і відповідали меті, для якої вони призначені, а також відповідальність торговця стежити за дотриманням цих вимог. Аналогічна політика повинна проводитися і у сфері обслуговування.
17. Уряди повинні заохочувати добросовісну і ефективну конкуренцію, для того, щоб забезпечити споживачам найширший вибір товарів і послуг за мінімальними цінами.
18. Уряди повинні, де це необхідно, стежити за тим, щоб виробники і/або роздрібні торговці абезпечували належне і надійне обслуговування після продажу, а також наявність запасних частин.
19. Споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
20. Рекламна і торгова практика повинна відповідати принципу справедливого обслуговування споживачів і правовим вимогам. Це вимагає надання інформації, необхідної споживачеві для ухвалення компетентних і незалежних рішень, а також заходів щодо забезпечення правдивості інформації, що надається.
21. Урядам слід заохочувати всі відповідні сторони до участі у вільному обміні правдивою інформацією за всіма аспектами споживчих товарів.
22. Урядам, з урахуванням своїх національних умов, слід заохочувати розробку і застосування діловими колами в співпраці з організаціями споживачів кодексів маркетингу та іншої ділової практики для забезпечення належного захисту інтересів споживачів. Можуть укладатися також добровільні угоди між діловими колами, організаціями споживачів і іншими зацікавленими сторонами. Про ці кодекси слід належним чином інформувати громадськість.
23. Урядам слід регулярно проводити огляди законодавства щодо одиниць мір і ваг, і оцінювати адекватність механізму контролю за його дотриманням.
C. Норми безпеки і якості споживчих товарів і послуг
24. Урядам слід, залежно від конкретних умов, розробляти або сприяти розробці і застосуванню на національному і міжнародному рівнях добровільних та інших норм безпеки і якості товарів та послуг і відповідним чином їх популяризувати. Національні норми і положення про безпеку і якість товарів повинні періодично переглядатися, щоб забезпечити їх відповідність, коли це можливо, загальновизнаним міжнародним нормам.
25. Коли через місцеві економічні умови яка-небудь норма нижча за загальновизнану міжнародну норму, повинні докладатися всі можливі зусилля для швидкого підвищення цієї норми.
26. Урядам слід заохочувати і забезпечувати наявність можливостей для перевірки і видачі свідоцтв про безпеку, якість і технічні характеристики основних споживчих товарів і послуг.
D. Система розподілу основних споживчих товарів і послуг
27. Урядам варто, де це доцільно, розглянути:
a) ухвалення або продовження політики, спрямованої на ефективний розподіл товарів і послуг для споживачів; у відповідних випадках слід розглянути питання про конкретну політику з метою забезпечення розподілу основних товарів і послуг там, де такий розподіл ускладнений, що може мати місце, зокрема, в сільських районах. Така політика може включати допомогу в створенні відповідних складських і торгових мереж в сільських центрах, стимулювання розвитку споживчої самодопомоги і ефективніший контроль за умовами надання основних товарів і послуг в сільських районах;
b) заохочення, особливо в сільських районах, створення споживчих кооперативів і пов`язаних з ними торгових установ та розповсюдження інформації про них.
E. Заходи, що дозволяють споживачам отримати компенсацію
28. Урядам слід розробляти або підтримувати вживання правових і/або адміністративних заходів, що дозволяють споживачам або, у разі потреби, відповідним організаціям одержати компенсацію шляхом застосування офіційних або неофіційних процедур, які повинні бути оперативними, справедливими, недорогими і доступними. Подібні процедури повинні особливо враховувати інтереси споживачів з низьким рівнем доходу.
29. Урядам слід заохочувати всі підприємства вирішувати конфлікти із споживачами справедливо, оперативно і в неофіційному порядку, і заохочувати створення добровільних механізмів, включаючи консультативні послуги і неофіційні процедури розгляду скарг, які можуть допомогти споживачам.
30. Споживачам слід надавати інформацію про наявні процедури отримання компенсації і вирішення інших конфліктів.
F. Програми освіти та інформування
31. Урядам слід розробляти або заохочувати розробку загальних програм освіти та інформування споживачів з урахуванням культурних традицій відповідного населення. Метою подібних програм повинне бути забезпечення можливості для населення діяти як розбірливі споживачі, здатні робити компетентний вибір товари і послуги і що знають свої права і обов`язки. Під час розробки таких програм особлива увага повинна приділятися потребам споживачів, що знаходяться в несприятливих умовах, як в сільській місцевості, так і в містах, включаючи споживачів з низьким рівнем доходу, а також малограмотних і безграмотних.
32. Освіта споживачів повинна стати, де це можливо, невід`ємною частиною основної програми навчання в системі освіти, переважно як один з розділів дисциплін, що вивчаються.
33. Програми освіти та інформування споживачів повинні включати наступні важливі аспекти захисту інтересів споживачів:
a) здоров`я, харчування, попередження захворювань, що викликаються харчовими продуктами, і фальсифікація продуктів харчування;
b) небезпеки, пов`язані з товарами;
c) маркування товарів;
d) відповідне законодавство про механізм компенсації і установи та організації захисту інтересів споживачів;
e) інформація про одиниці мір і ваг, ціни, якість, умови кредиту і наявність товарів першої необхідності;
f) за необхідності, забруднення і навколишнє середовище.
34. Уряди повинні заохочувати організації споживачів та інші зацікавлені групи, включаючи засоби інформації, здійснювати програми освіти та інформування, особливо для груп споживачів з низьким рівнем доходу в сільських і міських районах.
35. Діловим колам слід, в міру необхідності, організовувати конкретні і цілеспрямовані програми освіти та інформування споживачів або брати участь в їх проведенні.
36. Враховуючи необхідність захоплення споживачів в сільських районах і безграмотних споживачів, урядам слід відповідно до конкретних умов розробляти або заохочувати розробку програм інформування споживачів за допомогою засобів масової інформації.
37. Урядам слід організовувати або заохочувати програми підготовки для педагогів, фахівців у галузі засобів масової інформації і консультантів споживачів, для того, щоб вони могли брати участь в здійсненні програм освіти та інформування споживачів.
G. Заходи щодо конкретних галузей
38. При сприянні інтересам споживачів, особливо в країнах, що розвиваються, урядам слід, в міру можливості, приділяти першочергову увагу таким важливим для здоров`я споживачів галузям, як продовольство, водопостачання і лікарські препарати. Слід прийняти або продовжувати політику, спрямовану на забезпечення контролю за якістю товарів, відповідних і надійних засобів розподілу, стандартизованого міжнародного маркування та інформації, а також освітніх і дослідницьких програм в цих галузях.
Урядові керівні принципи щодо конкретних галузей слід розробляти в контексті положень даного документа.
39. Продовольство. При розробці національної політики і планів у галузі продовольства урядам слід враховувати необхідність забезпечення для всіх споживачів продовольчої безпеки, а також підтримувати і, наскільки це можливо, застосовувати норми Продовольчого кодексу Продовольчої і сільськогосподарської організації Об`єднаних Націй і Всесвітньої організації охорони здоров`я або, у разі їх відсутності, інші міжнародні продовольчі норми. Урядам слід на постійній основі виконувати, розвивати або покращувати заходи щодо забезпечення безпеки продовольства, включаючи, зокрема, критерії безпеки, продовольчі норми і вимоги до поживності, а також ефективні механізми з контролю, інспекції та оцінки.
40. Водопостачання. Урядам слід у рамках цілей і завдань, визначених на Міжнародне десятиліття постачання питною водою і санітарії, розробляти, продовжувати або укріплювати національну політику і плани для поліпшення постачання питною водою і її розподілу, а також підвищення її якості.
Належну увагу слід приділяти вибору відповідних рівнів обслуговування, якості і технології, необхідності освітніх програм і важливості участі общин.
41. Лікарські препарати. Урядам слід розробляти або підтримувати належні норми, положення і відповідні регулюючі системи в цілях забезпечення якості і належного використання лікарських препаратів в рамках комплексної національної політики в галузі ліків, яка повинна передбачати, зокрема, придбання, розподіл, виробництво, системи ліцензування і реєстрації і наявність надійної інформації про лікарські препарати. При цьому урядам слід особливо враховувати діяльність і рекомендації Всесвітньої організації охорони здоров`я щодо лікарських препаратів. Щодо відповідних препаратів слід заохочувати застосування Програми цієї організації по посвідченню якості лікарських препаратів, що надходять в міжнародну торгівлю. Слід також прийняти, у разі потреби, заходи з метою сприяння використанню медикаментів під їх міжнародними фармакологічними найменуваннями з урахуванням роботи, виконаної Всесвітньою організацією охорони здоров`я.
42. На додаток до вищезгаданих першочергових галузей урядам слід прийняти відповідні заходи в інших галузях, таких як пестициди і хімікалії, коли це необхідно, їх використання, виробництво і зберігання, враховуючи ту інформацію, яка стосується здоров`я і навколишнього середовища, яку уряди можуть просити виробників надавати і включати в маркування товарів.
IV. Міжнародна співпраця
43. Урядам слід, особливо на регіональному або субрегіональному рівнях:
a) розвивати, переглядати, підтримувати або укріплювати, в міру необхідності, механізми обміну інформацією про національну політику і заходи в галузі захисту інтересів споживачів;
b) співробітничати або заохочувати співпрацю щодо здійснення політики захисту інтересів споживачів з метою досягнення кращих результатів в рамках наявних ресурсів. Прикладами подібної співпраці могли б бути співпраця в створенні або сумісному використанні установ контролю якості, розробка загальних процедур контролю якості, обмін програмами освіти та інформування споживачів, спільні програми підготовки кадрів і сумісна розробка відповідних положень;
c) співробітничати для поліпшення умов придбання споживачами основних товарів, приділяючи належну увагу як ціні, так і якості. Подібна співпраця могла б включати спільну закупівлю основних товарів, обмін інформацією про різні можливості закупівлі товарів і угоди про регіональні специфікації товарів.
44. Урядам слід розвивати або укріплювати інформаційні зв`язки щодо товарів, які заборонені, вилучені із звернення або строго обмежені, для того щоб інші країни-імпортери мали можливість належним чином захистити себе від шкідливих наслідків подібних товарів.
45. Урядам слід прагнути забезпечити, щоб якість товарів та інформація про ці товари не змінювалися залежно від тієї або іншої країни, що могло б мати згубні наслідки для споживачів.
46. Урядам слід співробітничати для того, щоб політика і заходи щодо захисту споживачів застосовувалися так, щоб не створювати перешкод міжнародній торгівлі і відповідати міжнародним торговим зобов`язанням.