Надзвичайно багато робіт мігрувало у 1944-46 роках після того, як наші війська захопили Угорщину, Австрію, а згодом і Німеччину. В європейських замках було повно різного мистецького скарбу...
В Одесі таки Тіціан
Справедливість таки є. Замість втраченого шедевра Караваджо Одеський музей західного і східного мистецтв днями знайшов полотно Тіціана. Уже й експерти Ермітажу визнали , що "Портрет венеціанського дожа Джіроламо Пріулі" належить пензлю геніального художника епохи Відродження.
– Тепер зі стовідсотковою впевненістю можна сказати: в Одеському музеї західного і східного мистецтв зберігається справжній шедевр епохи Відродження, який, за оцінкою експертів, коштує близько 200 млн. доларів. Причому картина надійно охороняється, як і належить охороняти справжнього Тіціана, - заявив директор музею Володимир Островський. – У музеї встановлена найсучасніша система охорони, поставлені потужні грати, функціонує цілодобовий відеозапис, оновлена система сигналізації реагує на будь-який рух чи звук.
| Караваджо. Поцілунок Іуди або взяття Христа під варту (картина викрадена з Одеського музею) |
У той же час, директор зазначив, що “остаточної експертизи щодо достовірності картини Тиціана в музеї поки немає”.
З нагоди такої знахідки у музеї навіть вирішили відкрити виставку під гучною назвою "Шедеври з колекції музею", яка розпочнеться 18 грудня і складатиметься з єдиної картини пензля Тіціана.
| Тіціан. Чоловічий портрет. Львівська галерея мистецтв |
Українські мистецтвознавці знахідці радіють, але з висновками не поспішають.
– Було б ідеально, якщо б приїхали італійські фахівці, які спеціалізуються на Тіціані (а ще краще італійський реставратор міг би дати остаточну відповідь) чи надіслати роботу в Італію, але це доволі дорого, - розповідає мистецтвознавець Анастасія Мірошникова (Інтернет-галерея Escher). – Ця історія схожа на казку, легенду. Але, у принципі, такі щасливі казки трапляються в історії мистецтв.
– Щоб Тіціан знаходився в Україні стільки років скритий – це дуже сумнівно. Але чудеса інколи бувають у таких випадках. Можливо, мене теж згодом будуть знаходити у невідомих місцях, – сміється художник Іван Марчук. – Але мене можна дуже легко пізнати по техніці. А старих майстрів дуже тяжко відрізняти один від одного, особливо портретистів. У тій епосі всі працювали приблизно в одному ключі. Є тільки одне застереження: всі роботи Тіціана, я їх таки по світу бачив, і в Львівській галереї також, дуже почорніли. Якщо обличчя ще якось світиться, то всі одежі в нього чорні. Я не думаю, що він малював всіх у чорних костюмах, час зробив своє. Це цілком закономірно. На це треба теж зважати.
– Довести справжність Тіціана дуже важко, майже неможливо, - вважає мистецтвознавець Ірина Горбачова. – Як це так, що стільки років у музеї не знали, що це за картина? Можна висувати припущення, що це Тіціан, щоб це стверджувати – потрібна дуже велика робота. Треба залучати фахівців, які знають нюанси, особливості, властиві виключно пензлю Тіціана.
Звідки в Україні взялися мистецькі шедеври?
– Україна – центральноєвропейська держава. Всі шляхи з Західної Європи в Росію чи далі на Схід і навпаки обов’язково перетинали Україну. Міграція будь-яких речей, в тому числі декоративного і живописного мистецтва, проходила через територію Україну. (А Одеський порт – один з найбільш значущих портів країни). І вірогідність того, що будь-яка з цих робіт могла залишитися – дуже висока, – розповідає мистецтвознавець, заслужений художник України Олексій Роготченко. – Після скасування кріпосного права в 70-х роках позаминулого століття з’явилася мода збирати приватні колекції. Чисельні колекції були і у Лизогуба на Чернігівщині, і у Ханенків та Терещенків на Київщині. Надзвичайно багато робіт мігрувало у 1944-46 роках після того, як наші війська захопили Угорщину, Австрію, а згодом і Німеччину. В європейських замках було повно різного мистецького скарбу, який потрапляв в Україну. Дуже багато речей були атрибутовані (визначено авторство анонімних творів мистецтва – Авт.). Але ще більше не були атрибутовані.
Уявляєте, у Конотопі є Врубель!
| Малевич. Невідомий портрет дівчини, знайдений в Конотопі |
Але після приємного відкриття для Ніни Велігоцької почалося “ходіння по муках”. Мистецтвознавець жаліється, як складно зробити атрибуцію, довести, що це саме Малевич. Це потребує багато часу і зусиль.
– Після знахідки у Конотопі я вважаю, що все можливе. Але на власному прикладі я знаю, як надзвичайно складно доводити авторство картини. Експертизи. Складні хімічні аналізи. Потрібні зарубіжні фахівці, а ще врахувати нюанси міжнародного права.
Ніна Іванівна вірить, що в українських музейних фондах під виглядом “робіт невідомих” ховається чимало мистецьких шедеврів.
– Свого часу в Конотопі була виставлена в музеях шикарна майоліка без назви. А потім виявилося, що це шедеври Врубеля. Уявляєте, в Конотопі є Врубель! Будемо шукати - будемо знаходити.
Таємниці багатьох колекцій досі не розкриті
Найбільш значущою і коштовною картиною на теренах України мистецтвознавці вважають портрет інфанти Маргарити Веласкеса – шедевр світового рівня, що зберігається у Музеї мистецтв Богдана та Варвари Ханенків.
| Веласкес. Портрет інфанти Маргарити. Музей мистецтв Богдана та Варвари Ханенків |
– Скільки я бачив Веласкеса, це єдина робота, яка мені подобається, – ділиться Марчук. – Було противно дивитися на картини Веласкеса у Метрополітен музей. Все таке парадне, на конях, мадам Помпадур - королівське мистецтво, нецікаве. А Інфанта - це справжній живопис, десь перегукується з Ренуаром, такий кольоровий, майже сучасний портрет.
– У музеї Ханенків надзвичайна колекція фарфорових речей і старожитностей римського періоду, - захоплено розповідає Роготченко. – Вони запросто могли б перебувати у приватних колекціях, які б “не засвічувалися” на широкий загал. Але у нас є можливість милуватися ними.
У той же час Марчук зазначає, що треба визнати, незважаючи на деякі прекрасні мистецькі твори, в Україні майже не представлені майстри першої величини західного мистецтва XVI-XVIII століть.
– Усіх перебрали раніше. Спочатку це робив Лувр, Прадо, Лондонська галерея. Метрополітен музей формувався значно пізніше і платив значно дорожче. Почалася перекупка. Були гроші, тож, що вони хотіли, те і мають. Україна – це захолустя, провінція. Дуже важко сюди все проникало. Ми і досі є глухоманню. Всюди держави хизуються своїми музеями, а ми не маємо чим, тому що не любимо себе, мистецтво, своїх творців, не визнаємо, не хочемо знати.
| Айвазовський. Бій у Хіоській протоці. 1848. Феодосійська картина галерея |
Найбільш гучними іменами художників в Україні може похвалитися столичний Музей мистецтв Богдана та Варвари Ханенків та Львівська галерея мистецтв. У нас є Рубенс, Айвазовський, Венеціанов, Куїнджі, Левітан, Врубель, Верещагін, Шишкін, Яблонська.
– Ми можемо пишатися своїми картинами XIV-XVI і навіть IX-го століть. Можемо пишатися Брейгелем, - перераховує Мірошникова. – Аукціони свідчать, що в приватних руках українців збираються колекції світового масштабу, не на тисячу і на не мільйон доларів. Це теж досягнення. Картини залишаються в Україні. І цілком можливо, що свою колекцію власник заповість чи подарує, як це свого часу зробили Ханенки. Мене дуже тішить, що останнім часом колекціонувати стали українське мистецтво XIX-XX століття. Це вигідно, потрібно, це підтримка вітчизняних митців.
Усе, що представлено у музейних експозиціях - це лише частина мистецького айсбергу. Чи можуть українські запасники приховувати світові мистецькі шедеври? Всі опитані нами мистецтвознавці в цьому майже не сумніваються.
– Та скільки завгодно! – вважає Роготченко. – Особливо у Західних регіонах. Таємниці багатьох колекцій досі не розкриті. Зробити сьогодні повний перелік всього, що зберігається у музейних запасниках, практично неможливо, зважаючи на злидні музейних працівників. Якби хтось замовив чи була державна програма – тоді це цілком можливо зробити. І програми немає, і охочих...
Анна Ященко