Випадкова знахідка призвела до відкриття, яке історики вже називають "капсулою часу" XVI століття.
Перший доказ не був схожий на скарб. У квітні 2008 року на суворо охоронюваній території алмазного рудника U-60 у Намібії геолог помітив щось, що нагадувало округлий камінь, наполовину прихований у піску. Це виявився мідний зливок із клеймом у вигляді тризуба, що належав банківській родині Фуггерів.
Цей дивний шматок металу з'явився в одному з найневідповідніших місць для дослідження корабельних аварій: у Шперргебіті – забороненій алмазній зоні на південному узбережжі Намібії, неподалік від Оранжевої річки. Узбережжя тут суворе, вітряне й ізольоване. Воно також настільки суворо обмежене для відвідування, що мародери ніколи не очищали це місце, пише The Daily Galaxy.
У міру видалення піску земля почала видавати один об'єкт за іншим. Мідні злитки. Слонова кістка. Зброя. Навігаційні інструменти. Потім з'явився вантаж, який ясно дав зрозуміти, що це не звичайна аварія: понад 2000 золотих монет, причому більша частина карбування була іспанською, а не португальською.
Тільки після цього повільного розкриття склалася загальна картина. Дослідники ідентифікували уламки як Bom Jesus ("Добрий Ісус") – португальське нау (корабель), яке вийшло з Лісабона 7 березня 1533 року і безслідно зникло на шляху до торгових маршрутів Індійського океану.
Ідентифікація не ґрунтувалася на одному лише яскравому об'єкті. Вона виросла з того, як зійшлися кілька доказів. На деяких португальських монетах було зображення Жуана III, і вони могли бути викарбувані тільки між 1525 і 1538 роками, що поміщало аварію у вузьке історичне вікно.
Вантаж розповідав свою історію. Цей корабель не повертався додому, навантажений спеціями та азійськими товарами. Він прямував назовні, везучи метал і гроші для закупівлі цінних продуктів далі на сході. Це мало сенс для судна, що залишає Португалію в межах торгової системи Estado da Índia, але одна частина знахідки все ж виглядала дивно: близько 70% золотих монет були іспанськими "екселентес".
Ця деталь змусила історика Алешандре Монтейру звернутися до архівів. Він знайшов королівський лист від 13 лютого 1533 року, який свідчить про те, що Жуана III відправив лицаря до Севільї для збору 20 000 золотих крузадо в іспанських інвесторів, які брали участь у фінансуванні індійського флоту. Раптово іспанська монета перестала виглядати недоречно. Вона стала доказом того, як міжнародні гроші допомагали розвивати морську імперію Португалії.
Та сама берегова лінія, яка занапастила судно, можливо, стала і причиною його збереження. Дослідники вважають, що корабель був відігнаний на північ поганою погодою і розбився об скелі приблизно за 150 метрів від берега. Частина корми, судячи з усього, відламалася, висипавши важкий вантаж у прибій.
Ця вага, можливо, утримала уламки на місці. Археолог Бруно Верц підкреслює, що маса міді допомогла зупинити розмивання останків протягом століть. Замість того щоб розсіятися Атлантикою, корабель опинився затиснутим під мінливими прибережними пісками.
Результатом стала надзвичайна збереженість. Археологи витягли 22 тонни мідних злитків, а також слонову кістку, зброю, деревину та інструменти. З місця розкопок також було піднято майже 23 кілограми золотих монет. Для судна, що датується початком XVI століття, це було незвичайно незаймане поле вантажу.
Чому назва Bom Jesus підходить
Навіть з урахуванням вантажу та монет ідентифікувати корабель XVI століття складно. Португалія втратила велику частину свого морського архіву під час лісабонського землетрусу, цунамі та пожежі 1755 року, включно із записами, що зберігалися в Casa da Índia. Це знищення стерло велику частину паперових слідів, які вчені зазвичай використовують.
Замість цього дослідникам довелося працювати з фрагментами з джерел, що збереглися, таких як Relações das Armadas і Memória das Armadas. Ці записи вказують на одне судно, втрачене в той період біля берегів Намібії: Bom Jesus. Одна ілюстрація навіть поміщає слова "Bom Jesus" поруч зі словом "perdido", що означає "втрачений".
Це не робить ідентифікацію абсолютною істиною, але робить аргументацію надзвичайно сильною. Маршрут, дата, вантаж і монетні свідчення – все вказує в одному напрямку.
Самі розкопки були настільки ж незвичайні, як і саме судно. У 2008 і 2009 роках команди працювали на ділянці, що лежить приблизно за 6 метрів нижче рівня моря, захищеній земляною стіною, яка стримувала Атлантику. Це були не відкриті розкопки на пляжі, а контрольована операція всередині діючої алмазної концесії.
Гірничі роботи навколо уламків були припинені, поки археологи заходили через Namdeb – спільне підприємство De Beers та уряду Намібії. Служба безпеки алмазної галузі допомогла зберегти корабель, який був прихований майже п'ять століть. Одним із центральних діячів роботи був доктор Дітер Нолі, головний археолог і радник Namdeb.
При всій увазі до золота, деякі з найбільш вражаючих свідчень були набагато меншими. Археологи знайшли кістки пальців ніг усередині черевика, затиснутого під колодами. Інших людських останків було виявлено дуже мало.
Ця відсутність змусила дослідників думати, що багато людей на борту могли дістатися суші живими. Корабель, ймовірно, перевозив близько 300 осіб, включно з моряками, солдатами, торговцями, священниками, дворянами та поневоленими людьми. Що сталося з ними після аварії, залишається незрозумілим, хоча розташована поблизу Оранжева річка могла запропонувати джерело прісної води.
Згідно з конвенцією ЮНЕСКО 2001 року, підводна культурна спадщина включає кораблі та артефакти, що перебувають під водою не менше 100 років. Намібійська знахідка відповідає цьому визначенню, але її важливість виходить за межі юридичної класифікації. Вона зберегла рідкісний знімок подорожі 1533 року та торгового світу, який відправив його в небезпечні води.
Раніше УНІАН повідомляв, що в США вчені виявили найдавнішу в світі скам'янілу шкіру рептилії.