За словами експертів, розташування розеток у СРСР не було випадковим і мало цілком обґрунтовані причини.
У сучасних квартирах розетки найчастіше розташовують біля підлоги, тоді як у радянських будинках вони зазвичай знаходилися на рівні пояса. Багато років існували популярні версії, що таке розташування нібито було продиктоване турботою про безпеку дітей або навіть захистом від шпигунів, однак насправді жодна з цих версій не є цілком правдивою.
Раніше ми писали, як зробити додаткові розетки в квартирі, а фахівці компанії "Електрон" пояснили у коментарі УНІАН, чому розетки роблять внизу, як це було раніше та з чим пов’язані зміни.
Як зазначили експерти, світовий "хаос" із різними типами розеток почався ще наприкінці XIX століття – саме тоді у США закріпилися стандарти 110–120 вольт і 60 герц.
При цьому спочатку електроенергію використовували переважно для освітлення, тому перші прилади вкручували прямо в патрони ламп. Однак вже у 1904 році Гарві Габбелл створив прототип сучасної американської розетки.
Британія, з іншого боку, після дефіциту міді у 1940-х розробила власну систему проводки та масивні вилки типу G із вбудованими запобіжниками. А ось більшість європейських країн перейшли на напругу 220–230 вольт і запровадили стандарт Schuko із заземленням.
Згодом кожна країна адаптувала електромережі до власних потреб, тому питання про те, чому розетки роблять внизу, слід розглядати в контексті історичного досвіду того чи іншого регіону.
За словами спеціалістів, в період масового будівництва хрущовок і панельних будинків у СРСР головними пріоритетами були швидкість зведення житла та економія ресурсів. Так, наприклад, оскільки мідь вважалася стратегічним матеріалом, в багатьох випадках її замінювали дешевшою алюмінієвою проводкою. При цьому кабельні канали закладали прямо в бетонні панелі ще на заводах, а проводка часто проходила транзитом через сусідні квартири.
Саме тоді й народився знаменитий радянський стандарт: розетки на рівні пояса та вимикачі на висоті плеча:
"Багато хто щиро вірить у міф, нібито це робилося, щоб маленькі діти не могли дотягнутися до струму. Насправді ж радянські будівельні норми керувалися сухою прагматикою та економією".
Як зазначили фахівці, магістральні кабельні лінії велися під стелею, тож якщо вимикач був розташований досить високо, довжина дроту, що опускався до нього, залишалася мінімальною. Причому навіть незначне зниження висоти вимикачів означало б, за їх словами, додаткові витрати кабелю майже на метр для кожної точки підключення – у масштабах мільйонів квартир це перетворювалося на тисячі тонн металу.
Крім того, побутова техніка того часу зазвичай стояла на столах або тумбах, тому розетка на рівні пояса добре відповідала висоті меблів і була зручною у використанні:
"Це позбавляло потреби нахилятися, а також гарантувало, що під час миття підлоги, коли воду з відра могли розлити по лінолеуму, в мережу нічого не потече".
А ось щодо того, на якій висоті зараз роблять розетки, експерти зазначили, що найпоширеніший нині підхід, відомий як "євростандарт", приніс із собою концепцію "чистої стіни" (тобто прагнення звести до мінімуму кількість помітних технічних елементів в інтер'єрі – прим. ред.).
До того ж сьогодні більшість техніки – від роутерів до холодильників – постійно підключена до мережі, тож дроти, які за радянських часів звисали вздовж стін від розеток, розташованих майже на метровій висоті, перемістилися ближче до підлоги – приблизно на 30 сантиметрів від неї, біля плінтуса.
На думку експертів, побутові незручності у радянському народному фольклорі часто пояснювала ідея "захисту від іноземних диверсантів та шпигунів".
Так, наприклад, один із міфів стверджував, що відстань між отворами розетки в країні спеціально змінили, аби іноземні шпигуни не могли користуватися своїми електроприладами. Більше того, через це також начебто змінили стандарти електроенергії із 110-120 вольт на 220-240 вольт.
Проте, як наголосили електрики, реальність значно простіша: відстань між центрами отворів у класичній радянській розетці та сучасній європейській Schuko однакова – 19 міліметрів, тож проблема полягала не в несумісності стандартів, а в діаметрі самих штирів і контактних гнізд.
"Жодного таємного задуму КДБ тут не було: фактично це технологія ще XIX століття, яку просто "законсервував" СРСР".
Щодо переходу на 220 вольт, експерти пояснили, що після війни споживання електроенергії в країні стрімко зросло, а низька напруга вимагала використання товстіших і дорожчих кабелів та призводила до більших втрат електроенергії під час передачі. Саме тому було ухвалено рішення поступово перевести електромережі на вищу напругу.
При цьому перехід, за їх словами, відбувався не одномоментно: наказ з'явився наприкінці 1940-х років, а сам процес розтягнувся на десятиліття:
Наприклад, у Києві та Харкові, а також у Москві багато житлових кварталів залишалися на старій напрузі 127 вольт аж до кінця 1970-х років.
Відповідно, саме через те, які розетки були в СРСР, деякі люди були вимушені купувати спеціальні побутові трансформатори, щоб вмикати нові телевізори, які вже випускалися під 220 вольт.
За словами фахівців, для практикуючого електрика різниця між радянським "високим" і сучасним "низьким" розташуванням розеток насамперед пов’язана з особливостями експлуатації та обслуговування:
"Високі розетки значно зручніші: з ними можна працювати стоячи, не навантажувати спину, а доступ до проводів і клем набагато простіший".
Натомість, як додали експерти зі свого досвіду, низькі розетки на висоті близько 30 см змушують майстра працювати навпочіпки або на колінах, що ускладнює монтаж.
Також низькі розетки розташовані в так званій "зоні ризику": їхні декоративні рамки та кріплення частіше пошкоджуються від ударів ногами, меблями або насадками пилососів. До того ж вони першими опиняються під загрозою у випадку побутового затоплення.
Водночас, хоча високі розетки, на думку електриків, зазвичай служать довше, вони мають свої недоліки. Так, наприклад, важкі дроти від побутових приладів постійно тягнуть вилку вниз, створюючи додаткове навантаження на контакти та погіршуючи з'єднання. Через це може виникати іскріння та перегрів, що підвищує ризик пошкодження розетки, а в окремих випадках – навіть займання.
Окремо вони нагадали схожу проблему з тим, які розетки були в СРСР, що виявилася з початком масового імпорту європейської техніки:
"Гнізда радянських розеток за ГОСТом були розраховані на штирі вилок діаметром 4 мм і коли в них уперше вставляли штирі євровилок діаметром 4,8 мм, контакти незворотно деформувалися".
Після цього "рідні" вилки вже не трималися в такій розетці належним чином - незалежно від ваги кабелю.
Сьогодні ж, як підсумували експерти, електромонтаж насамперед орієнтується на зручність і безпеку. Ось чому розетки роблять 30 см від підлоги або нижче у прохідних зонах та на рівні 105–110 см (або іншій зручній висоті для щоденного користування) - в робочих зонах.