Звідки береться звичка озиратися на інших, навіть коли йдеться про власні досягнення.
Кожна людина схильна захищати себе понад усе, проте у хвилини сумнівів ми чомусь легко віддаємо право оцінювати власну цінність абсолютно стороннім людям. На цей дивний психологічний феномен, який залишається незмінним уже понад двадцять століть, звернув увагу письменник Мал Джеймс у своєму матеріалі для видання Space Daily.
Філософ та імператор Марк Аврелій ще два тисячоліття тому писав у власному щоденнику про цей парадокс.
"Я часто замислювався, як так сталося, що кожна людина любить себе більше за всіх інших, але при цьому менше цінує свою думку про себе, ніж думку інших", - йшлось у записах.
Ця фраза точно описує звичну поведінку: людина щось робить, ще й сама не встигла зрозуміти, подобається їй результат чи ні, а вже уявляє реакцію оточення.
Ця звичка яскраво проявляється у творчих людей під час роботи над текстами. Схильність нескінченно "шліфувати" написане пов'язана не з реальною потребою, а з тривогою через те, як це сприймуть читачі. Втім, як показують спостереження, найкраще "заходять" саме ті матеріали, де автори відверто пишуть про невдачі й помилки, а не намагаються виглядати бездоганно.
Окремо в матеріалі згадується дослідження Корнельського університету 2016 року, яке провели Ентоні Барроу та Ніколетт Рейнон. Науковці з'ясували, що лайки в соцмережах підвищують самооцінку переважно у тих, хто має слабке відчуття мети в житті.
Барроу пояснив:
"Ті, хто був вищим за цілеспрямованістю, не підвищували самооцінку, навіть коли їм казали, що вони отримали велику кількість лайків".
Смартфони й соцмережі лише загострили цю давню людську рису. Якщо за часів Аврелія на "вирок" оточення треба було чекати тижнями – через плітки та погляди, – то тепер достатньо оновити сторінку, щоб побачити лічильник лайків чи підписників.
Порада, яку пропонує письменник, доволі проста: перед будь-яким вибором питати себе, чи витримає причина цього рішення "перевірку" – чи вона справді ваша, а не намагання догодити уявній аудиторії.
Раніше доктор філософії Роберт Пафф писав, що більшість людей живуть так, ніби за ними постійно спостерігають – це прояв так званого ефекту прожектора (рампи). Йдеться про когнітивне викривлення, через яке людині здається, ніби оточення уважно стежить за кожним її кроком, хоча насправді інші значно менше помічають чужі помилки чи рішення, ніж прийнято думати.