На думку науковців, таку поведінку помилково вважати ностальгією.
Багато людей перед сном несвідомо відкривають галерею телефону й починають переглядати старі фотографії. На перший погляд, це звичайна ностальгія, однак психологи вважають, що насправді така звичка має зовсім інше пояснення, пише Leravi.
Як ідеться у статті, психологи зазначають, що найчастіше люди гортають власні фото саме ввечері, коли день уже завершився, але мозок ще не готовий "відпустити" пережите. При цьому більшість не шукає конкретних кадрів і не відчуває смутку, характерного для ностальгії. За їхніми словами, людина просто має бажання переглянути галерею.
На думку науковців, таку поведінку помилково називати ностальгією. Насправді вона більше схожа не на прагнення повернутися в минуле, а на потребу переконатися, що прожиті події справді відбулися.
У статті зазначається, що психологи звертають увагу на цікаву деталь: люди зазвичай затримуються не на найкрасивіших чи найемоційніших фотографіях, а на звичайних кадрах - знімках чашки кави, чека, меню ресторану чи випадкових фото, які найкраще виконують роль своєрідних доказів того, що певний день був реальним.
"Світло на знімку, положення чиєїсь руки, особливий відтінок скатертини... Самі по собі ці деталі не мають великого значення. Але вони важливі тому, що є доказами того, що ви там були, що цей день справді відбувся, що та версія вашого життя, яку ви носите у своїй пам'яті, відповідає тому, що колись насправді сталося у реальному світі", - пише автор.
На думку дослідників, людський мозок має природну потребу відчувати безперервність власного життя. Для цього він прагне підтверджень, що окремі дні складаються у цілісну історію, а не перетворюються на низку розрізнених спогадів.
Психологи пояснюють: пам'ять людини постійно змінюється, а фотографія залишається незмінною. Вона підтверджує, що певний момент дійсно існував. Саме цієї впевненості люди найчастіше й шукають, переглядаючи фото перед сном.
"Не ностальгію. Не тугу. А впевненість. Тиху, трохи відчайдушну впевненість у тому, що життя накопичується так, як і має; що дні справді були; що миті залишають свій слід; що десь існує їхній запис, навіть якщо ніхто, окрім вас, його не веде. Це певною мірою перегукується з тим, що дослідники спостерігають, вивчаючи поведінку, пов'язану з потребою належати до спільноти, - глибокою людською потребою відчувати, що тебе бачать, що твоя присутність зафіксована, навіть якщо це відбувається лише наодинці із собою", - пояснює автор.
За його словами, фахівці також помітили, що така звичка стає сильнішою в періоди, коли життя здається одноманітним і буденним. У такі моменти перегляд фотографій допомагає людині нагадати собі, що її життя триває, а звичайні дні теж мають значення.
Водночас психологи підкреслюють, що ця поведінка сама по собі не свідчить про психологічні проблеми. Навпаки, вона відображає природну людську потребу відчувати, що власне життя є реальним, має цінність і поступово складається в єдину історію. За словами дослідників, іноді перегляд фотографій стає першим сигналом, що людині варто приділяти більше уваги теперішньому моменту та свідомо помічати події свого повсякденного життя.
"Це гортання - не ностальгія. Це тихий акт засвідчення власного існування. І сам факт того, що ви простягаєте руку в темряві, шукаючи докази власного життя, багато говорить про те, наскільки серйозно ви ставитеся до життя, яке намагаєтеся прожити", - підсумовується у статті.
Раніше УНІАН писав, чому батьки зберігають малюнки дітей. Психолог Джеймс Вітфілд після багатьох років роботи з людьми спростував твердження, що це пояснюється ностальгією. Він дійшов висновку, що збереження речей часто є тихим актом самопідтвердження. Він вважає, що зберігання заспокоює того, хто зберігає. Дитині ж часто ця папка взагалі не потрібна.