Психологи наголошують: важливо перестати вважати емоційну холодність ознакою сили.
Жорсткість і емоційна закритість людей, які виросли у 1960-х та 70-х роках, не є їхнім свідомим вибором або вродженою рисою. Як з’ясували дослідники, це особлива екологічна адаптація до світу, де не було місця для психологічної підтримки, пише Expert Editor.
Автор пропонує згадати типове життя у ті роки. Ніякого інтернету, жодних додатків для терапії чи подкастів про емоційний інтелект. Була робота, була відповідальність та очікування, що ти розберешся з усім сам.
У той час відбулася цікава підміна понять: реакції на травму почали вважати ознаками доброго характеру:
Ще у 1970-х роках дослідниця Еммі Вернер довела, що третина дітей із груп ризику виростали успішними дорослими саме завдяки "захисним факторам". Однак, за наявними даними, ці фактори не мали нічого спільного з емоційною підтримкою. Це були сувора відповідальність, праця після школи та вміння мовчки розв'язувати проблеми.
Професорка Енн С. Мастен називає це "парадоксом стійкості". Бо люди, здатні пережити фінансовий крах або втрату роботи без жодної сльози, часто не можуть знайти слів, щоб просто сказати "я тебе люблю" власним дітям.
Соціолог Амітай Еціоні з Університету Джорджа Вашингтона додає, що у 80-х роках відбулося повернення до культу влади та амбіцій. Це змусило покоління 60-70-х остаточно повірити, що вразливість – це розкіш, яку вони не можуть собі дозволити.
Психологи наголошують: важливо перестати вважати емоційну холодність ознакою сили. Насправді це лише симптом епохи, яка не дала людям потрібних слів.
"Жорсткість того покоління була справжньою, але це не був вибір. Це було виживання. Нездатність твого тата сказати "Я тебе люблю" – це не сила, а симптом епохи", – підсумовує автор.
Раніше УНІАН писав, що люди, які не застелюють ліжко вранці, мають спільну рису, яка подобається роботодавцям.
Хоча, на перший погляд, це може здатися ознакою "недбалості", психологи кажуть - "такі люди можуть володіти однією з найцінніших професійних рис – креативністю".