Тодішнє виховання сформувало різновид стійкості, який сьогодні стає дедалі рідкіснішим.
На думку психологів, люди, які виросли у 1960-х, не просто витриваліші, а мають особливий тип стійкості, що виник у часи, коли емоційний комфорт не вважався базовим правом. Про це пише Silicon Canals.
У статті ідеться, що покоління, яке росло в той час, мало особливі умови: емоційний комфорт тоді не був темою для розмов, ніхто не обдумував свої почуття, людям наказували "перестати плакати, вийти надвір і самим розібратися".
Але, як пише автор Крістіан Келлі, посилаючись на психологічні дослідження, саме такий тип виховання сформував дещо специфічний різновид стійкості, який сьогодні стає дедалі рідкіснішим.
За його словами, йдеться не про романтизацію минулого, адже мовчання і емоційна дистанція того часу завдали чимало шкоди. Але все ж, стверджує він, на ці дослідження варто звернути увагу, мовляв, те, що психологи дізнаються про зникнення цієї стійкості, багато говорить про сучасний світ.
Автор навів приклад, що у родині його батька в 1960-х роках ніхто за вечерею не обговорював почуття, а натомість говорили про політику, роботу, справедливість. Діти вирішували свої проблеми самотужки. Якщо сварилися з кимось, то батьки не дзвонили батькам інших дітей.
Психолог Пітер Грей стверджує, що протягом десятиліть свобода дітей грати і досліджувати без втручання дорослих зменшувалася, а рівень тривожності, депресії та самогубств серед молоді тим часом зростав.
У статті йдеться про поняття "толерантність до дистресу", тобто здатність відчувати дискомфорт і не вимагати негайно його усунути, бути з неприємними емоціями і не руйнуватися. І ця здатність якраз була притаманна дітям 1960-х.
За словами Грея, саме через гру діти вчаться керувати своєю діяльністю, домовлятися з іншими і справлятися з конфліктами. Коли дорослі постійно втручаються, діти не розвивають ці навички. У результаті перші серйозні емоційні труднощі приходять не в 8 років, а в 18, і тоді вже запізно формувати деякі механізми подолання.
"Я думаю про покоління свого батька і про те, як вони переживали труднощі: втрату роботи, проблеми зі здоров’ям, занепад цілих галузей. Вони не були нечутливими. Але мали внутрішню опору, сформовану роками дрібних труднощів, які вони долали самі", - пише автор матеріалу.
Грей посилається на дослідження психологині Джин Твенге про "локус контролю", тобто те, чи вважає людина, що контролює своє життя, чи залежить від зовнішніх обставин.
Зазначається, що між 1960 і 2002 роками показники змістилися у бік зовнішнього контролю. До 2002 року середній молодий американець відчував менший контроль над життям, ніж 80% молоді у 1960-х. І це прямо корелювало зі зростанням тривожності та депресії.
"Інакше кажучи, люди, які виросли у 1960-х, не просто були "міцнішими", а вони інакше сприймали власну здатність впливати на життя. А це, за даними досліджень, один із найсильніших захисних факторів психічного здоров’я", - наголосив автор.
За словами Келлі, його дідусь і бабуся пережили війну, і їхні історії формували інше сприйняття проблем: "після такого досвіду багато речей переставали здаватися катастрофами".
Водночас, стверджується у статті, це не означає, що треба повернутися до жорсткого виховання. Мовляв, 1960-ті дали стійкість, але також породили покоління, яке часто не вміло говорити про свої почуття, адже психічне здоров’я було табуйованим. Варто визнати, що у ті часи щось було правильним, а щось - ні.
"Але варто подумати про інше: ми настільки згладили всі труднощі сучасного життя, що позбавили дітей матеріалу, з якого формується стійкість", - наголосив Келлі.
Як каже Грей, коли ми захищаємо дітей від кожної проблеми, ми фактично кажемо їм, що вони не здатні впоратися самі.
Водночас, зазначається у статті, психологи не закликають відтворювати 1960-ті, а наголошують, що "ми забрали із життя занадто багато "тертя" - особливо з дитинства, і саме це "тертя" формує стійкість".
"Стійкість - це не риса характеру. Це навичка, яку потрібно розвивати. У 1960-х це відбувалося природно. Сьогодні - ні. Це не означає бути жорсткими. Це означає не згладжувати кожну проблему. Давати труднощам відбутися. Дозволяти людині відчути дискомфорт і впоратися з ним. Бо саме в ті моменти, коли ніхто не приходить на допомогу, і формується справжня внутрішня сила", - підсумував автор.
Як писав раніше УНІАН, люди, які ненавидять більшість людей і яким більше подобається спілкування з тваринами, мають 11 цінних рис характеру. Йдеться, зокрема, про чуйність, нетерпимість до фальшивої поведінки, володіння емоційним інтелектом, простота, бажання піклуватися про інших, терплячість, незалежне мислення, прагнення щирих стосунків тощо.