Нині пам'ятка входить до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.
Британський адвокат Сесіл Чабб поїхав на торги в Солсбері з наміром придбати меблі, а повернувся власником найвідомішої неолітичної пам'ятки південної Англії. Ця спонтанна покупка стала однією з найдивніших угод з нерухомістю, яка завершилася щедрим дарунком для всієї країни, повідомляє Times of India.
Усе почалося 21 вересня 1915 року в театрі Palace Theatre у Солсбері – містечку, розташованому всього за кілька миль від місця народження самого Чабба. Чоловік прийшов на продаж майна, бо хотів купити обідні стільці. Проте лотом номер 15 на аукціоні виявився сам Стоунгендж разом із трикутною ділянкою сусідньої землі площею близько 30 акрів. Раніше вони належали родині сера Едмунда Антробуса, але після його смерті маєток виставили на торги, і світову пам'ятку продавали як звичайну нерухомість.
Чабб узагалі не планував торгуватися за кам'яну споруду. В інтерв'ю газеті він пояснив свій вчинок: "опинившись у залі, він відчув, що купити його повинен житель Солсбері". Переможна ставка склала 6 600 британських фунтів (з урахуванням інфляції сьогодні це трохи більше ніж 1 мільйон доларів). Дружина покупця Мері очікувала побачити домашні речі й була геть не рада такій несподіванці.
Власником пам'ятки Сесіл залишався лише три роки. 26 жовтня 1918 року він офіційно передав Стоунгендж у дар британському народові. У 1919 році прем'єр-міністр Девід Ллойд Джордж віддячив меценату, присвоївши йому титул сера Сесіла Чабба, першого баронета Стоунгенджа. Того ж року британський уряд розпочав масштабне відновлення: камені вирівнювали та закріплювали в бетоні.
Дарча містила три чіткі вимоги: пускати людей за скромну плату, зберігати монумент у максимально наближеному до наявного стані та суворо обмежити нове будівництво поруч.
Нині пам'ятка входить до списку Світової спадщини ЮНЕСКО, її збереження триває вже понад століття, а призначення каменів і спосіб їх встановлення досі залишаються відкритими питаннями.
Раніше вчені запропонували нову версію того, як вівтарний камінь Стоунхенджа опинився в Англії. Брила вагою близько 6 тонн походить із північного сходу Шотландії, за понад 700 км від монумента. Дослідники припускають, що приблизно пів шляху камінь "проїхав" на льодовику: близько 12 тисяч років тому лід міг донести його до Доггер-банки, яка нині лежить під Північним морем. Решту відстані, ймовірно, подолали вже люди неоліту.