Якщо наголос уживається дуже часто, його можуть внести до словників, але до того варто знати саме літературну форму.
В усному мовленні ми часто припускаємося незначних помилок або обмовок, однак коли помилка – наголос, це може справити не найкраще враження на співрозмовника. Водночас усвідомлюючи, які слова ми частіше вимовляємо неправильно, можна згодом скоригувати вимову й позбутися навіть стійких мовних звичок.
Кандидат філологічних наук Олександра Касьянова пояснила у коментарі УНІАН, як правильно ставити наголос у різних українських словах.
Як зазначила філолог, помилки у наголошуванні в українській мові зазвичай трапляються у повсякденній лексиці – у словах, які люди вживають "автоматично":
"Серед таких, наприклад, "лАте" (кава), хоча часто можна почути варіант "латЕ"".
У таких випадках нормативним, за її словами, вважається варіант, який відповідає мові-джерелу (тут – італійській, в якій наголос ставиться саме на "а").
Окремо мовознавиця звернула увагу на помилки, зумовлені впливом російської вимови, наприклад – "чорнОзем", "чорнОслив", "кухОнний", наголос у яких відрізняється від відповідних російських слів.
Водночас вона підкреслила, що не завжди можна говорити про "правильний" і "неправильний" наголос. Тут важливо розрізняти літературну норму і діалектні особливості:
"Є узгоджений стандарт, якого дотримуються у медіа, освіті або офіційній комунікації, але у різних регіонах України можуть існувати свої варіанти наголошування".
Такі відмінності, зокрема у дієсловах, не вважаються помилкою в побутовому спілкуванні.
Наприклад, всі дієслова, які закінчуються на "-сти", за словами експерта, мають наголос на останній склад, тобто: "везтИ", "нестИ", "вестИ". Втім, багато хто, особливо у західних областях, використовує ці слова із наголосом на перший склад.
Окрім цього, філолог зазначила, що для української мови характерний рухомий наголос, який у багатьох випадках може змінюватися залежно від форми слова чи контексту.
"Наприклад, "тебЕ не було вдома" та "я йду до тЕбе" – наголос рухомий. У нас він не закріплений за певним складом у слові".
На завершення вона порадила перевіряти правильність наголосу за допомогою академічних орфоепічних словників, оскільки онлайн-ресурси не завжди містять актуальні й точні дані.
Наведемо короткий перелік слів, у яких найчастіше трапляються помилки в наголошуванні:
В окремих словах в українській мові можливі так звані подвійні наголоси: наприклад, у слові помилка допускаються варіанти з наголосом як на "о", так і на "и" (хоча перший уживається частіше), а в слові також наголос може падати на різні голосні залежно від уживання.
Правильне наголошування – це не лише ознака грамотності, а й важливий елемент мовної культури. Якщо час від часу звертати увагу на свою вимову й перевіряти сумнівні слова, з часом це стане звичкою.
Раніше ми писали, чим відрізняється прислів'я від приказки.