Експерти розповіли, якими були поховальні обряди слов'ян до прийняття християнства і як вони змінилися після хрещення Русі.
До хрещення Русі у наших предків-слов'ян існували свої традиції поховання. Вони відображали тогочасний світогляд і уявлення про життя і смерть. Як ховали на Русі до прийняття християнства, яких обрядів дотримувалися та як ці традиції змінилися з приходом християнства, УНІАН розпитав у істориків.
Раніше ми також розповіда, навіщо на кладовищі ставлять огорожі та чому вони є тільки у нас.
Як розповіла в коментарі УНІАН, кандидатка історичних наук, археологиня, старша наукова співробітниця відділу археології раннього залізного віку Інституту археології НАН України Евеліна Кравченко, Київська Русь як держава взагалі-то сформувалася з прийняттям християнства в 988 році. "Це такий феномен Київської Русі - держава з'явилася не після того, як навколишні племена об'єдналися за суспільним договором, а відбувався процес консолідації земель навколо Києва", - розповідає експертка.
Власне, за її словами, державні інститути почали формуватися за правління князя Святослава і його матері княгині Ольги з династії Рюриковичів (вони правили Київською Руссю з 944 по 972 рік). Але централізація і визнання держави та правлячої династії за її межами відбувалося саме з прийняттям християнства. "Тобто, правильніше буде говорити про те, як ховали населення або племена Середнього Подніпров'я до прийняття християнства", - пояснює Евеліна Кравченко.
До хрещення Русі померлих місцевих жителів - слов'ян - спалювали, а попіл пересипали в невеликі горщики - урни. Їх потім ховали, найчастіше, без інвентарю. Рюриковичі, які прийшли на нашу землю разом зі своїм військом, почали правити Києвом і причетні до формування Київської Русі, - це були варяги, скандинави. Оскільки варяги поклонялися скандинавським богам, то їхні тіла не спалювали, а ховали в курганних могильниках.
На нашій території виявлено кілька таких поховань - одне з найбільших і найвідоміших – це курганний некрополь в селі Шестовиця Чернігівської області. Там розкопані підкурганні військові поховання з атрибутами, властивими варягам, населенню Скандинавського півостора. Зокрема, це молоти Тора, зброя, кінський обладунок. Такий же могильник був у дохристиянські часи в Києві на Старокиївській горі. Вважається, що в цьому могильнику ховали знать, у Х столітті туди перемістився княжий двір, а після хрещення Русі на цій горі побудували Десятинну церкву,
- розповідає експертка.
Такі похоронні звичаї приблизно в кінці X століття до прийняття християнства були властиві населенню території, яка увійшла до складу Київської Русі.
Якщо звернутися до ще більш ранніх епох - бронзового та залізного віку - то можна дізнатися, що тоді у місцевого населення побутували власні поховальні обряди, можна зустріти і похованих обличчям вниз. Причину, чому людей ховали обличчям вниз, вчена пояснює так: "Найчастіше так ховали тих, кого боялися - людей, яких вважали відьмами, упирями або характерниками. Їх не просто клали обличчям вниз, а й притискали камінням. Подібний обряд існував не тільки на нашій території, а й в інших куточках світу: людей, яких звинувачували в чаклунстві або іншому злі, притискали в могилі, щоб вони не встали і не повернулись назад. Такі поховання зустрічаються вкрай рідко".
За словами Евеліни Кравченко, після прийняття християнства похоронні звичаї змінилися - людей перестали спалювати, а почали ховати в традиційних для нас дерев'яних трунах. У труну зазвичай не клали інвентар (супровідні речі), людину могли покласти в домовину із натільним хрестиком - металевим, дерев’яним або бурштиновим.
Процес переходу від дохристиянських похоронних звичаїв до християнських розтягнувся на кілька століть - він тривав аж до XII століття.
Одним із давніх християнських звичаїв поховання, який дійшов і до нас, хоча його і дотримуються не завжди, є традиція ховати на третій день. "Припускаю, що причина, чому раніше людей ховали на третій день, пов'язана саме з християнською традицією - обряд поховання здійснює церква, і її канонами встановлено, на який день відбувається похорон, - пояснила в коментарі УНІАН старша наукова співробітниця відділу етнології сучасності в Інституті народознавства НАН України, кандидатка історичних наук Леся Горошко-Погорецька. - Зараз так найчастіше і роблять".
Серед народних вірувань є й ще одне - кажуть, що до похорону покійника не можна залишати самого. За словами експертки, точно невідомо, що на Русі традиційно покійного не залишали самого до поховання. Але дійсно є така давня українська традиція - до покійного приходять люди, сидять біля нього, у кімнаті, де лежить покійний, можуть читати Псалтир.
Чому треба сидіти з покійником?
Вважається, що біля покійного потрібно бути, тому що його душа ще вдома і потребує захисту від впливу нечистої сили. За повір'ями, померлий в домі є містком між світом живих і мертвих, і саме через нього в цей світ може потрапити щось небезпечне з того світу",
- розповідає етнологиня.
Саме тому, за словами вченої, в оселі має постійно горіти світло і не можна допускати, щоб гасли свічки.