Життя поні на острові саме по собі стало туристичною цікавинкою.
На схилах Бінн-Скіатан – скелястого узвишшя у Зовнішніх Гебридах – вільно пасуться білі та сірі поні. Як пише The Guardian, це поні Еріскай – одна з найрідкісніших порід у світі, яка нині перебуває під критичною загрозою зникнення.
"Чисельність породи часто виглядає більшою, ніж є насправді, оскільки поні Еріскай схрещували з гірськими поні та іншими породами. За оцінками, сьогодні у світі залишилося лише близько 300–400 чистокровних представників цієї породи", - йдеться у статті.
З 1970-х років докладаються зусилля, щоб збільшити їхню чисельність – як на батьківщині поні, острові Еріскай, так і на материковій частині Шотландії.
Життя поні на острові саме по собі стало туристичною цікавинкою. Вони не є ані дикими, ані повністю утримуваними в загонах. Протягом половини року, зокрема взимку, тварини вільно пересуваються островом і навіть заходять у село. Кожен поні має власника, який без проблем упізнає свою тварину, хоча для стороннього спостерігача вони можуть здаватися майже однаковими.
Як зазначають автори, на Еріскай живе близько 150 людей, багато хто з них розмовляє гельською мовою. Це згуртована громада, однак із часом острів перетворився на туристичне місце. Він відомий мальовничими пляжами з прозорою блакитною водою, історією загибелі судна SS Politician і навіть футбольним полем, визнаним ФІФА.
Водночас невід'ємною частиною місцевої культури залишаються традиційні заняття остров'ян – рибальство та дрібне фермерство, католицька віра і, звісно, поні.
"Усе це разом і робить Еріскай тим, яким він є сьогодні", – каже Сандра МакІннес, голова місцевого товариства поні Comann Each nan Eilean, яка сама володіє кількома тваринами.
У 1850-х роках тисячі родин у Зовнішніх Гебридах були примусово виселені з островів Барра та Південний Уіст під час так званих Гірських чисток. Для багатьох Еріскай став переповненим притулком.
За словами МакІннес, землевласники вважали острів непридатним для випасу худоби й відправляли туди людей, сподіваючись, що вони не виживуть.
"Вони прийшли сюди й побудували свої будинки. Їх виселили з фермерських громад, і їм довелося навчитися рибалити. Але зрештою вони процвітали", – розповідає вона.
Після формування громади на острові почали процвітати й поні, адже вони відігравали важливу роль у житті місцевих жителів. Спочатку тварин використовували для роботи на фермах: на них кріпили коші, щоб перевозити торф угору схилами, а також доставляти морські водорості, які використовували як добриво для полів.
Однак у 1970-х роках чисельність породи скоротилася приблизно до 20 чистокровних тварин. Однією з головних причин занепаду стала механізація сільськогосподарських робіт. У 1972 році для відновлення породи заснували товариство Comann Each nan Eilean.
Місцеві жителі також зазначають, що на острів дедалі сильніше впливає кліматична криза. Останні зими були особливо складними, а пляжі почали руйнуватися через ерозію. Водночас поні добре пристосовані до суворих і мінливих зим: їм допомагає густий шерстяний покрив, а також здатність пересуватися островом і знаходити місця, захищені від вітру.
Тріона МакКіннон володіє двома поні на Еріскай та ще кількома на острові Південний Уіст.
"Зими стають довшими й вологішими", – каже вона. За її словами, громаді доводиться дедалі більше допомагати з годівлею тварин. Водночас тепліша погода сприяє поширенню кліщів, які завдають шкоди поні.
"Ця зима була особливо довгою. Може випадати величезна кількість дощу. У деяких поні може виникати дощовий дерматит, і раніше такого не доводилося бачити", – розповідає МакКіннон.
Поні з часом стали невід'ємною частиною культури Еріскай. Місцеві жителі часто цитують колишнього парафіяльного священника отця Калума Маклеллана, який свого часу сказав: "Без людей Еріскай не було б поні, але без поні не було б і людей на Еріскай".
За останні 60 років чисельність поні зросла, однак роботи для збереження породи ще багато. Comann Each nan Eilean розробляє програму розведення та контролює чисельність стада, щоб пасовища могли забезпечувати тварин достатньою кількістю їжі й водночас поні не ставало настільки багато, щоб вони створювали проблеми для громади.
Цього року на острові народилося одне лоша, а наступного року місцеві жителі сподіваються на появу ще кількох. Новонароджені поні майже чорні, але з віком їхня шерсть світлішає. Більшість тварин зрештою стають білими, хоча деякі набувають коричневого забарвлення.
У зимові місяці поні потребують додаткового корму, і власники годують їх за підтримки місцевого товариства. Влітку тварин переводять на схили Бінн-Скіатан, щоб нижні ділянки пасовищ могли відновитися та згодом використовуватися для сільського господарства.
Власники регулярно піднімаються на схили, щоб перевірити своїх тварин. Деякі самостійно доглядають за копитами поні, але багатьом доводиться оплачувати послуги коваля, а за потреби – ветеринарну допомогу.
Догляд за тваринами потребує значних витрат і багато часу. Проте для багатьох остров'ян життя поруч із поні – це щось прекрасне та важлива частина їхньої культурної спадщини. МакІннес свого часу увійшла в громаду через шлюб із людиною, яка доглядала за поні, але згодом і сама дуже до них прив'язалася.
"З часом починаєш розуміти, наскільки вони спокійні. У кожного свій характер, кожен має власне ім'я та свої маленькі особливості", – каже вона.
За її словами, особливо цікаво спостерігати за поведінкою тварин у стаді.
"Приємно бачити, як вони взаємодіють як сім'ї. Бо вони і є сім'ї", – додає МакІннес.
Нагадаємо, два нових види морських павуків виявили у водній системі Селіш біля західного узбережжя Північної Америки. Їх зібрали дайвери в період з вересня 2023 року по серпень 2024 року в декількох морських біотопах.
Один із видів має довгі вигнуті шипи, що вкривають нижню частину лап, червоні очі, короткий хоботок і клешні для захоплення їжі. Другий, що отримав назву Tanystylum kiixin, має кінцівки меншого розміру. За словами дослідників, цих тварин часто знаходили вкритими крихітними паразитами.