Чому Україна пішла на відновлення роботи нафтогону "Дружба", і чому це стратегічно розумне рішення в умовах, що склалися, розбирався УНІАН.
Україна відновила транзит нафти трубопроводом "Дружба" у напрямку Угорщини та Словаччини. Постачання розпочалися 22 квітня о 12:35.
Напередодні президент України Володимир Зеленський написав у соцмережах, що ремонт пошкодженої росіянами ділянки трубопроводу завершено відповідно до домовленостей з Європейським Союзом. Володимир Зеленський не виключає нових російських ударів по інфраструктурі, але запевнив європейських партнерів, що українські фахівці створили необхідні умови для відновлення роботи системи і її захисту.
Транзит південною гілкою "Дружби" був перерваний у січні. Угорщина та Словаччина розцінювали зупинку як політично мотивовану, тоді як Україна постійно наголошувала, що трубопровід вийшов з ладу внаслідок російських атак.
Зупинка транзиту мала дуже серйозні наслідки для України. Зокрема, у лютому Угорщина заблокувала як черговий пакет санкцій ЄС проти Росії, так і фінансову допомогу Києву з європейського бюджету. Прем’єр Віктор Орбан напряму пов’язав зняття вето з відновленням постачання нафти.
Чи вирішить перезапуск "Дружби" наявні проблеми? Що про це думають в експертному середовищі?
Попри емоційно зрозумілі дискусії навколо транзиту, відновлення роботи південної гілки трубопроводу "Дружба" варто розглядати не як поступку чи політичний жест, а як елемент збереження керованості в складній багатовимірній системі енергетичної безпеки України та Європи.
У воєнних умовах критично важливо відрізняти символічні рішення від системних. Саме транзитні маршрути, навіть у чутливих політичних контекстах, часто виконують роль стабілізаторів ширшої архітектури безпеки.
ЄС вже визначив поетапний графік відмови від російських енергоресурсів до кінця 2027 року. Це означає, що поточна модель є не статичною, а перехідною.
У цій конструкції Україна є не лише транзитером, а й елементом європейської енергетичної адаптації, тому будь-які різкі зміни поза спільною рамкою ЄС можуть створювати політичні розриви в єдиній позиції. А збереження узгоджених механізмів посилює переговорну позицію України в довгостроковій перспективі.
Будь-яке одностороннє рішення в чутливій енергетичній сфері неминуче переносить дискусію з технічного рівня на політичний.
У результаті Україна ризикує втратити частину фінансових інструментів підтримки ЄС, можливості впливу на санкційні рішення, гнучкість у переговорах з окремими державами-членами ЄС, підтримку в питаннях безпекової та енергетичної інтеграції.
У довгостроковій перспективі це може створювати більші втрати, ніж сам транзит як економічний процес.
Угорщина та Словаччина залишаються важливими елементами енергетичної та інфраструктурної взаємодії в межах ЄС та ENTSO-E.
В умовах високої взаємозалежності в енергетиці різкі односторонні кроки можуть трансформувати технічні питання у політичні важелі впливу, зокрема щодо:
Саме тому стабільність транзитних домовленостей часто виконує функцію так званого амортизатора для ширших політичних процесів.
У сучасних умовах транзит нафти через територію України виконує не ізольовану економічну функцію, а є частиною багаторівневої системи фінансової стабільності, енергетичної взаємозалежності з ЄС, політичної керованості санкційної архітектури, довгострокової інтеграції України до європейського енергетичного простору.
Саме тому перезапуск "Дружби" варто розглядати як інструмент управління ризиками, а не як відхилення від стратегічного курсу.
Тому у фаховому середовищі ключова дискусія зводиться до значно складнішого балансу як зберегти фінансову та енергетичну стійкість держави, як не створюючи додаткових політичних важелів впливу проти України, залишитися частиною узгодженої європейської енергетичної трансформації.
У цій логіці транзит виступає інструментом стратегічної стабілізації в умовах війни та геополітичної турбулентності.
Тетяна Стежар