На тлі гострого дефіциту робочої сили знов актуалізувалося питання залучення трудових мігрантів. Скільки іноземців працює в Україні, звідки вони їдуть, скільки буде потрібно після війни і чи вкрадуть вони наші робочі місця, - розбирався УНІАН.
Останніми тижнями ми все частіше чуємо про іноземних трудових мігрантів в Україні. Роботодавці "б’ють на сполох" щодо дефіциту робочих рук.
Так, бізнес-омбудсмен Роман Ващук нещодавно заявив, що вбиті на війні українці "вивільняють" робоче місце для іноземців.
"З кожним українцем, який виїжджає чи гине, звільняється робоче місце для іноземця", – сказав він в одному зі своїх інтерв’ю й додав, що для багатьох іноземців переїзд до нашої країни став би "неймовірним апгрейдом".
Ексміністр економіки та дослідник Київської школи економки Тимофій Мілованов зауважив, що у разі "песимістичного сценарію" в Україні залишиться 10-15 мільйонів населення, а тому потрібно буде запрошувати мільйони мігрантів.
"Мільйонів 10 (треба залучити трудових мігрантів для позитивних зрушень в економіці України, - УНІАН). Готуйтеся до нової України. Якщо ми самі не навчимося бути розумнішими, будемо імпортувати не десятками тисяч, а мільйонами. В основному на робітничі професії", - зауважив ексчиновник.
Також була досить резонансна заява Михайла Непрана, першого віце-президента Торгово-промислової палати України (ТППУ), що ринок праці в Україні займуть "до 1 мільйона мігрантів з країн, де $10-15 – це великі гроші". Але один мільйон - це не десять.
Тоді як економіст, експерт Економічного дискусійного клубу Олег Пендзин зауважив, що в Україні вже працюють трудові мігранти. Зокрема, з Бангладеш.
"На Закарпатті працює деревообробне підприємство, де 150 працівників із Бангладеш. Це свідчить, що в умовах гострого дефіциту кадрів, насамперед низькокваліфікованих, в Україні формується запит на іноземних трудових мігрантів", – зазначив фахівець.
І це все при тому, що, відповідно до даних компанії Info Sapiens, з липня українці все більше "остерігаються" зростання безробіття. Що є, власне, індикатором проблем з пошуком роботи. Тобто, в нас одночасно нестача і робочих рук, і роботи.
У ТППУ для УНІАН надали довідку щодо того, скільки українців виїхали за кордон – передусім до ЄС, який прийняв найбільше біженців та переселенців, що є головним чинником "балансу по людям".
Cтаном на кінець травня 2025 року, за даними Євростату, в європейських країнах перебували 4,26 мільйона українців під тимчасовим захистом. Найбільше – у Німеччині (1 189 355 осіб або 27,9%), Польщі (986 925 або 23,2%) та Чехії (370 600 або 8,7%).
Дорослі жінки займали частку 44,6%, діти – 31,6%, дорослі чоловіки – 23,8%. Серед дітей та молоді до 18 років дещо переважали хлопчики – 16,6%, тоді як дівчатка складали 15%.
У ТППУ також звертають увагу на те, що чинних дозволів для українців на перебування в ЄС на підставі тимчасового захисту на 2 мільйони менше, ніж загалом виданих, що свідчить про те, що українці повертаються додому. Проте водночас це говорить і про те, що наші громадяни замінюють "тимчасовий захист" на більш надійні дозволи на тривале проживання за кордоном.
За оцінками Міжнародної організації з міграції, сформованими на підставі результатів широкомасштабних опитувань населення, станом на квітень 2025 року в Україну з-за кордону повернулися приблизно 1,1 мільйона осіб, зокрема близько 400 тисяч – з Польщі, 200 тисяч – з Німеччини, понад 50 тисяч – з Чехії.
Крім того, біженці переїздили з Європи до неєвропейських країн - передусім до США та Канади. Згідно з даними Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН), у неєвропейських країнах перебувають 560 тисяч біженців війни з України.
І, що важливо, далеко не усі планують повертатись до України навіть після завершення війни.
Як повідомляється в інфляційному звіті НБУ за жовтень, чистий відплив населення з України у 2025-2026 роках триватиме (тобто кількість тих, хто виїхав, переважатиме тих, хто повернувся) – за прогнозами регулятора, нашу країну полишатимуть близько 200 тисяч осіб щороку. І лише у 2027-му розпочнеться чисте повернення мігрантів.
"Відповідно, зберігатиметься високий попит на робочу силу. З одного боку, це сприятиме як подальшому зниженню безробіття (до близько 9% наприкінці прогнозного періоду), так і зростанню реальних зарплат. З іншого, – обмежуватиме можливості підприємств нарощувати виробництво", - пояснюють у Нацбанку.
Михайло Непран, перший віце-президент ТППУ, також фіксує дисбаланси ринку праці в Україні. Але він пропонує "не перебільшувати" втрати від виїзду українців за кордон. Куди більший вплив на дефіцит робочої сили, на його думку, чинить мобілізація.
"Головний фактор для ринку праці зараз - не те, скільки людей виїхало за кордон, а те, що в нас армія налічує більше мільйона осіб, згідно з офіційною статистикою", - зауважує експерт у коментарі УНІАН.
Вчорашні далекобійники, будівельники, зв’язківці пішли до війська, створивши безліч незаповнених вакансій. Це спонукає роботодавців до нестандартних рішень – зокрема, перекваліфікації жінок на спеціальності, що раніше вважалися суто чоловічими.
"Є жінки-таксисти, жінки-водії автобусів чи тролейбусів. Але є важкі або небезпечні роботи, де жінки просто не зможуть замінити чоловіків", - каже фахівець.
Тому так актуалізувалося питання залучення трудових мігрантів, які, теоретично, могли б замістити тих спеціалістів, яких бракує на ринку. Тим паче, за словами пана Непрана, ця практика не є новою в українській історії.
"Ще у Радянському Союзі були працівники з країн соціалістичної співдружності, попри закритий характер економіки. В’єтнамці працювали на наших підприємствах легкої промисловості, корейці – у сільському господарстві і так далі. Тобто це в нас вже було", - вважає він.
Проте і в цій ідеї не усе як по маслу. Фахівець зауважує, що кваліфікація мігрантів є ключовим елементом цього "пазлу". І ось тут і криється головна проблема – представники яких країн захочуть працювати в Україні та заповнювати "білі плями" вітчизняного ринку праці. І чи "підійдуть" ці спеціалісти нам.
"Кого саме мають на увазі? Традиційно мова про мешканців Південно-Східної Азії: Індія, Пакистан, Бангладеш. З моєї точки зору це хибна позиція, яка не вирішить проблему трудових ресурсів, - каже представник Торгово-промислової палати України. – Бо, з огляду на стан нашої промисловості та економіки, нам потрібна не так низько кваліфікована (або взагалі некваліфікована) робоча сила, як фахівці хоча б рівня технічного коледжу. Потреба у працівниках низької кваліфікації – це незначний відсоток".
Ілюструє він цю ситуацію даними від будівельників.
"Очільник Будівельного альянсу мені називав потребу у 200-300 тисяч лише будівельників, на заміну мобілізованих. Вони дивилися не у бік Південно-Східної Азії, а на пострадянський простір та у сторону Балкан, - продовжує він. – Це Киргизстан, Узбекистан, Таджикистан, у яких зараз є проблеми з працевлаштуванням у РФ, але які ментально нам ближчі. А також це країни колишньої Югославії. Вони зможуть адаптуватися до наших умов й асимілюватися. А у другу чергу у Будівельному Альянсі дивилися, щоб в цих людей була кваліфікація фахівця".
У сільському господарстві та інших галузях ситуація схожа, зауважує Непран.
"З трактористів й комбайнерів виходять кращі танкісти, бо там потрібно мати відповідні навички фахівця, щоб впоратися з такою технікою. Тому таких робітників мобілізують найчастіше. Чи зможуть іноземці замінити українських трактористів та комбайнерів? Я дуже скептичний щодо цього", - вважає він, хоча й визнає, що "іноземні кадри нам потрібні".
Фахівець з економіки зазначає, що головне у цій історії почнеться по завершенню війни, адже для того, аби привабити мігрантів з бажаних нам країн та заохотити українців повернутися з-за кордону, ми повинні будемо забезпечити для них гідні умови. На рівні не гіршому, ніж у поточних країнах їхнього перебування. Інакше ці люди просто не захочуть працювати в Україні.
Із цим погоджується Василь Воскобойник, голова "Офісу міграційної політики", який відмічає, що мігранти з пострадянського простору не поспішають їхати до нас, попри ментальну близькість, на відміну від робітників з Бангладеш та Колумбії, наприклад. Хоча й ті у незначних кількостях.
"Активніше зараз запрошують саме робітників з Бангладеш, Непалу, Колумбії. Це люди, які працюють у Польщі, але в них закінчуються робочі візи і вони зголошуються попрацювати в Україні. Бо в них вибір - або перетнути кордон (з Україною, - УНІАН), або повернутися додому. Вони обирають Україну", - додає фахівець.
Загалом, на його думку, зараз йде таке "прощупування ґрунту" іноземцями, і казати про якихось лідерів недоречно. Тестують ситуацію і посередники, і українські роботодавці, які дивляться, чи окуповуються ті гроші, які будуть витрачені на залучення іноземців.
"Якщо ці спроби виявляться вдалими, то ми зможемо побачити збільшення кількості залучених іноземців до України. Війна рано чи пізно завершиться, і ось тоді подивимося, як буде розвиватися ситуація. У будь-якому разі, спочатку мова буде йти про тисячі, потім – про десятки тисяч людей на рік. Але щоб дійшло до сотень тисяч у найближчі три роки – в мене є великі сумніви. А те, що ми залучимо 10 мільйонів мігрантів, про які казав Мілованов – це взагалі не співпадає з реальністю", - вважає Воскобойник.
При чому головним індикатором, на його думку, буде не сам факт завершення війни у будь-якому форматі, а повне відкриття кордонів. Лише у цьому разі почнеться нова хвиля трудової міграції – як українців до інших країн, так і наших співгромадян та іноземців з-за кордону до України.
Все те, що відбувається зараз та відбуватиметься одразу після настання миру, фахівець називає "киплячим котлом невизначеності".
Пан Воскобойник надає УНІАН свої дані щодо дефіциту робочої сили в Україні станом на зараз.
"У таких напрямках як освіта, охорона здоров’я, будівельні й інженерні спеціальності є критична нехватка кадрів. 40% вакансій не закриті у системі освіти. Такий самий відсоток - у системі охорони здоров’я та у будівельників. На водогосподарствах нестача персоналу – біля 50%. Все більше бізнесів заявляють, що вони не можуть закрити нові вакансії. Загальний дефіцит кадрів - на рівні 30% по країні", - наводить він масштаби кризи.
Через це роботодавці вже зараз все активніше запрошують іноземців, хоч і у "тестовому" форматі, який проявляється малою (поки що) динамікою.
"За попередньою інформацією, у поточному році лише за перше півріччя було видано 4 тисячі дозволів на роботу для іноземців. Проте говорити про якийсь масовий в’їзд трудових мігрантів до України – це передчасно", - зауважує експерт.
Він додає, що за оцінками Міжнародної організації праці, Україні бракує 8,6-8,7 мільйона робітників.
"І якщо в нас у цьому році буде хоча б 10 тисяч трудових мігрантів, які отримали дозволи на роботу, то це замістить лише соті долі відсотка від загальної потреби робочих рук", - акцентує пан Воскобойник.
При цьому нелегалів-робітників, про яких ми часто чуємо з новин у ЄС, США та навіть РФ, на думку фахівця, в нас немає, бо навряд чи хтось буде нелегально до нас завозити людей для роботи під час війни.
Але ці 4 тисячі мігрантів, що заїхали за перше півріччя – яка їх мотивація?
"Це люди з бідніших країн, які хочуть заробити грошей і мають можливість сюди приїхати. І, мені здається, багато людей не сприймає загрози. З іншого боку – 4 тисячі людей за півроку – це багато чи мало, якщо мова, наприклад, про вихідців з Бангладеш, де населення значно більше 100 мільйонів осіб (170 мільйонів, – УНІАН)? Завжди знайдуться люди, які подумають: "Чому б і ні - поїду". Але їхня кількість незначна", - наполягає очільник "Офісу міграційної політики".
Михайло Непран додає, що згідно з даними Державної міграційної служби, у 2024 році було видано 4,9 тисяч нових посвідок на проживання іноземців в Україні. А загалом в нашій країні станом на 1 січня 2025 року легально проживало 306 тисяч іноземців. Втім, саме трудових мігрантів з них незначна меншість.
"Коли фахівець офіційно "по-білому" запрошується на роботу в Україні, то подається обґрунтування, списки таких працівників до Міграційної служби. Після цього дається дозвіл цієї служби на працевлаштування, де вони потім стоять на обліку. Тому ця кількість, яку надає Міграційна служба, є близькою до реальної. Проте ці люди можуть стояти на обліку і рік, і два – офіційної інформації саме по тих, хто заїхав 2025 року, ще немає. Тому динаміка по 2025 року це просто "гадання на кавовій гущі"", - вважає топменеджер ТППУ.
Втім, потреба у трудових мігрантах ще не означає, що Україна готова до цього – законодавчо, юридично та навіть ментально.
Ситуація щодо готовності країни – держави та самих українців – неоднозначна. Думки фахівців розділилися.
Так, Михайло Непран вважає, що система залучення мігрантів вже працює і потребує лише покращення у окремих складових.
"В нас є відповідний закон від 2015 року, є зміни до цього закону від 2023 року. Вся процедура, за якою запрошуються іноземні фахівці, вже розписана. Роботодавці критикують цю систему – що вона трохи громіздка, проте це питання дискусійне. Розробляли це законодавство з залученням закордонних консультантів. Ця система не є проблемою", - каже Михайло Непран.
Тоді як Василь Воскобойник називає існуючу одним з головних чинників, що блокує зростання потоку трудових мігрантів на тлі війни.
"З боку держави на рівні центрів занятості – все достатньо автоматизовано щодо отримання дозволів на роботу іноземцями. Там дійсно жодних проблем не з’являється. Але вони з’являються під час отримання візи. Мені телефонують роботодавці, які хочуть залучити трудових мігрантів і кажуть, що у деяких наших консульських установах черга на отримання робочої візи складає 3-6 місяців, - обурюється пан Воскобойник. – Наступна проблема – це транспорт. Бо літаком можна дістатися до Румунії, Польщі або Молдови, але для цього потрібно отримати ще транзитну візу".
І це ще не всі "пригоди" трудових мігрантів в Україні. Адже коли вже людина доїхала до українського кордону та потім дісталася роботодавця, вона ще повинна отримати в Україні дозвіл на проживання у Міграційній службі, що теж "розтягується у часі". Це мало того що складно, так ще й дорожче, ніж у наших сусідів.
"Окремо дозвіл на працевлаштування для іноземця, котрий видається на 2 роки, коштує більше 10 тисяч гривень. Це дорожче, ніж у поляків, наприклад. А зарплатня в нас менша, ніш у Польщі. І все це на тлі складнішої логістики. Це не підвищує економічну доцільність переїзду до України, - розповідає він. – І всі розуміють, що якщо роботодавець щось витратить на робітника, то він захоче це собі компенсувати за рахунок заробітної плати цього робітника. Тому суто економічно звичайному робітнику їхати до України не має особливого сенсу".
Тому експерт й робить висновок, що ми поки що "недостатньо конкурентоспроможні" на світовому ринку праці, і сподівається що всі ці проблеми будуть все ж вирішені. Бажано – до закінчення війни.
"Головне, щоб врегулювалися питання з війною, відкрилися кордони та відновилася логістика цивільною авіацією", - завершує Василь Воскобойник.
Проте інша проблема полягає також у тому, що наші співгромадяни у своїй більшості не готові до масового приїзду мігрантів.
"Разом з Інститутом демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи ми проводили дослідження щодо ставлення місцевих громад, влади, бізнесу і звичайних людей до залучення іноземців. І майже всі у своїх відповідях говорили, що наша країна ще не готова до масового залучення будь-кого, - пригадує голова "Офісу міграційної політики", - В якості прикладу наводили те, що в Україні ще до 2021 року не була вирішена проблема ВПО, яких не змогли навіть тоді забезпечити роботою, житлом. І на тлі цих проблем бізнес питав – "як ви ще когось до України будете заводити, якщо з власними громадянами не можете впоратися?". Це серйозні побоювання".
Щодо толерантності українців до трудових мігрантів та іноземців загалом теж не все однозначно. За останніми даними від КМІС від 2023 року, українці толерантні на 3,7 бали за шкалою від 1 ("згоден допустити як члена родини") до 7 ("не пускав би в Україну").
Зрозуміло, що до різних народів наше населення ставиться по-різному. На жаль, ставлення до згаданих вище вихідців з Бангладеш, Індії чи Колумбії дослідження не проводилися.
Війна докорінно змінила ринок праці, який функціонує у стані "перманентного шоку". Проте всім вже очевидно, що без іноземної робочої сили нам економіку не витягнути. Бо навіть в умовах миру, кордони будуть відкриті, а ми будемо інтегруватися у ЄС – один з найбільш конкурентних ринків праці на планеті.
Тому потрібно заздалегідь вирішити не лише технічні питання – як запрошувати та оформляти гастарбайтерів, - але й кого саме (країна, кваліфікація) та у яких кількостях. Не забуваючи про інші фактори – програми підтримки для повернення самих українців, а також для посилення автоматизації виробництва у самій Україні.
Втім, з огляду на той "бюрократичний квест", який має пройти іноземець, щоб отримати українську (не найвищу у світі) заробітну платню, можна не хвилюватися, що іноземці заберуть робочі місця українців – бо охочих, якщо нічого не зміниться, навряд чи буде багато. Як і українців, однак, які б бажали повернутися на такі ж слабкі умови.
Андрій Попов