Найбільший кадровий голод відчувають робітничі галузі, а також сфери освіти та медицини.
На тлі катастрофічного браку робочої сили в Україні дедалі частіше лунають розмови про необхідність залучення трудових мігрантів з інших країн. І найбільш вірогідна опція нині - працівники з бідних держав на кшталт Індії, Афганістану, Ефіопії.
У листопаді минулого року повідомлялося, що в Україну почали приїжджати трудові мігранти з Бангладеш - мусульманської країни, розташованої в Південній Азії. За словами експертів, на Закарпатті функціонує деревообробне підприємство, де було 150 працівників із країни Бангладеш.
Втім, поки тривають бойові дії в Україні, говорити про масштабну трудову міграцію, навіть з найбідніших країн, передчасно.
Голова "Офісу міграційної політики" Василь Воскобойник в розмові з УНІАН розповів, представники яких країн вже працюють в Україні, а також детально окреслив масштаби кадрової кризи, наголосивши, що за різними оцінками в найближчі 10 років Україні може бракувати від 4 до майже 9 мільйонів робочих рук.
Якою зараз є реальна потреба України в трудових мігрантах? Йдеться поки про сотні тисяч чи вже мова про мільйони людей?
Ми маємо оцінку від Міністерства економіки України, яка була оприлюднена ще у грудні 2023 року, про те, що Україні в найближчі 10 років буде не вистачати десь 4,2-4,6 мільйона робочих рук. Це пов'язано з міграцією, відпливом людей у зв'язку з військовими діями та з демографічною ситуацією і загальним скороченням чисельності населення в Україні.
Восени 2025 року представник Міжнародної організації праці (МОП) заявила про те, що Україні буде потрібно загалом 8,6-8,7 мільйона робочих рук.
Де саме ми можемо знайти робочі руки, яких бракує?
З одного боку, можна шукати внутрішні резерви. Наприклад, створювати умови для людей, котрі мають статус інвалідності, аби вони виходили і працювали. У нас було понад три мільйони таких людей. Далі ми можемо шукати можливості з подолання ейджизму і залучення на роботу людей більш літнього віку або молоді до 18 років.
Але всі ці спроби залучити людей на ринок праці все ж таки обмежуються саме нашим демографічним ресурсом і загальною демографічною ситуацією в країні. Ми фізично вимираємо: в нас народжується людей кожен рік менше майже на 300 тисяч у порівнянні з тими, хто помирає. Тому нам потрібно шукати можливості по залученню робочих рук з-за кордону, по залученню талановитих людей.
З одного боку, начебто, все дуже просто. Ми бачимо, що кожного року у нас кількість померлих перевищує новонароджених десь на 300 тисяч людей - відповідно, потрібно залучати близько 300 тисяч людей в Україну.
Але чи готове наше суспільство, економіка та наша інфраструктура до залучення такої кількості іноземців? Бо якщо 300 тисяч заїде, то де вони будуть жити? Яким чином ми їм забезпечимо ті умови для працевлаштування, щоб вони могли без усіляких перешкод почати працювати?
Наприклад, ми залучаємо мешканців Бангладешу. Вони приїздять. Зрозуміло, що вони не знають ані української, ані російської мови. Яким чином з ними комунікувати? Яким чином і де ми знайдемо достатню кількість людей, котрі зможуть з ними спілкуватися? Хай навіть вони всі знають англійську мову. Чи в нас достатня кількість фахівців, котрі зможуть хоча б провести інструктаж з техніки безпеки безпосередньо на місці праці?
Це все фактично дає підстави розуміти, що те, що ми хочемо суто математично залучати в Україну, не буде відповідати реальній ситуації. Для того, аби підтвердити тези, які я зараз проговорив, нам можна подивитися на кількість дозволів, які видавала Державна служба зайнятості ще до війни по працевлаштуванню. Бо без дозволу на працевлаштування людина не може отримати робочу візу та не може приїхати до нас. До війни, в 2021 році, було видано або продовжено 24 тисячі дозволів на працевлаштування в Україну.
Зрозуміло, що під час війни кількість виданих дозволів суттєво скоротилася. За 2024 рік було видано біля 6 тисяч дозволів. У 2025 році ще я не бачив цифр, але моя оцінка буде лише десь біля 8-9 тисячі дозволів на всю країну.
І тепер давайте подивимось. Ми говоримо, що для того, щоб кількість населення України залишалася на одному рівні, нам потрібно залучати хоча б 300 тисяч, а може навіть і 400 тисяч людей. Але станом на зараз виходить так, що ми не можемо залучити навіть 10 тисяч іноземців на роботу до України.
З яких країн було залучено найбільше громадян?
Як не дивно, з Бангладешу і Пакистану було лише кілька сотень людей на всю країну, які у 2024 році отримали дозвіл працевлаштування.
Найбільше це була Туреччина, Узбекистан, Азербайджан.
Стосовно Туреччини мова йде про близько 1 тисячу дозволів, Узбекистан - біля 700, Індія - 500, Азербайджан - 400, Китай - 350, Бангладеш - 319, Пакистан - 205 та Непал - 146 дозволів.
Які галузі в Україні сьогодні відчувають найбільший кадровий дефіцит?
Насправді майже всі сфери української економіки потерпають від нестачі робочих рук. Але найбільше - це звичайні блакитні комірці. Не вистачає сантехніків, електриків, водіїв, зварювальників, будівельників. Але можна також подивитися і на те, що не вистачає вчителів, лікарів.
У 2024 році бізнес заявляв, що 75% вітчизняного бізнесу вже стикалися з нестачею робочих рук. На мій погляд, ця ситуація буде лише поглиблюватись і погіршуватись.
Представників, яких країн Україні насамперед було б цікаво залучити як трудових мігрантів?
Я думаю, що нам було б найцікавіше залучати мешканців Польщі, Чехії, Німеччини, Англії, Франції. Бо це люди, які мають високу кваліфікацію, котрі насправді мають розуміння сучасного світу.
І зрозуміло, що нам, як для країни, було б цікавіше залучати саме мешканців Європи.
Але чи поїдуть поляки, чехи чи німці працювати до України?
Скоріше за все, поїдуть, але це будуть люди, котрі працюватимуть або на керівних посадах, або як керівники якихось проєктів, в тому числі будівельних. Це будуть фахівці, котрі, можливо, будуть налагоджувати в нас якісь нові виробничі лінії і таке інше. Тобто мова йде про висококваліфікований персонал. Скоріше за все, ми будемо пробувати залучати людей саме із європейських країн.
А, ось, якщо мова буде йти про звичайних будівельників, людей, котрі зможуть працювати руками, то ситуація інша. Скажу відверто, що немає значення, звідки приїде людина і почне дійсно працювати на благо нашої країни.
Наприклад, мешканець Туреччини, котрий приїде на будівельний майданчик, я впевнений, принесе користі набагато більше, ніж, наприклад, пан Галущенко (затриманий ексміністр Герман Галущенко, якому оголосили підозру у рамках резонансного провадження "Мідас" - УНІАН), стосовно якого зараз йде судовий процес. Ця людина дуже гарно розмовляла українською мовою, носила вишиванку, була полум'яним патріотом України і в той самий час нанесла шкоди, м'яко кажучи, незрівнянно.
Я хотів би, щоб українці, український бізнес, влада та громадяни розуміли, що без залучення робочих рук наша відбудова буде під величезним питанням. Бо гроші та технології захід нам дасть, але без наявності конкретних робочих рук, котрі будуть ці технології та гроші переробляти в конкретні соціальні об'єкти, інфраструктуру, виробничі площадки - всі наші плани на відбудову будуть подібні малюнкам на піску, котрі будуть легко здуватися навіть слабким вітерцем.
Які умови має Україна створювати, щоб громадяни Німеччини, Польщі чи Англії були готові сюди приїхати і працювати в нашій державі?
Якщо ми створимо умови, щоб, в першу чергу, поверталися українці, котрі знаходяться за кордоном, щоб українці не виїздили зі своєї Батьківщини, тоді потягнуться до нас й іноземці. А умови ці дуже прості - нам потрібно будувати країну свободи. Свободи вибору, свободи слова, свободи переміщень та свободи ведення бізнесу.
Якщо все це в дійсності буде, якщо наша країна не буде зарегульована, як багато європейських країн, якщо в нас буде зрозуміла і прогнозована податкова політика, якщо в нас буде захист прав власності, то до нас буде стояти черга з амбітних людей з усього світу, котрі захочуть тут самореалізуватися, започаткувати свій власний бізнес. Можливо, створити родину в Україні і з часом стати частиною нашої української політичної нації.
Ось про це я дуже мрію, я дуже сподіваюся, що з закінченням війни ми зможемо вийти на такий трек розвитку і все в нас буде добре.