Life Is Strange: True Colors – нове інтерактивне кіно, яке відійшло від підліткових історій. Розробники постаралися зробити дорослу драму і гарно попрацювали над реалізацією геймплея. Що з цього вийшло – читайте в огляді УНІАН.
З чим у користувачів асоціюється Life Is Strange? У кращому випадку – із непоганою підлітковою історією з декількома несподіваними поворотами і приємним геймплеєм, в основі якого лежить взаємодія з інтерактивними точками. А в гіршому – з однотипними завданнями в ігровому процесі і непрацюючим сюжетом, де забагато сентиментів і просуванням сучасної "повістки".
До першої категорії відноситься дебютна частина франшизи, а до другої — її сиквел. За створення обох проектів відповідала французька студія Dontnod Entertainment. А ось відгалуження Life Is Strange: Before The Storm за якістю стоїть приблизно посередині між номерними іграми. Воно загалом вийшло гідним, але мало проблемами з демонстрацією стосунків між персонажами і окремих драматичних подій. За спін-офф відповідала Deck Nine Games, якій видавництво Square Enix довірило створення наступної частини серії — Life Is Strange: True Colors.
Ми в редакції УНІАН були налаштовані трохи скептично стосовно проекту і очікували побачити Before The Storm, тільки в іншій обгортці. Саме тому вам не передати, які у нас були вирази облич після проходження гри. В огляді нижче ми розповімо, чим саме чіпляє Life Is Strange: True Colors.
Зав'язка б'є під дих
Минуло вісім болісних років, з того часу як головна героїня Алекс Чень потрапила в інтернат. Дівчина подорослішала і готова поїхати до свого старшого брата Гейба, який живе в невеликому містечку Хейвен-Спрінгс в штаті Колорадо. Їх розлучили ще в малому віці через сімейні проблеми. Алекс побувала у кількох прийомних батьків, але ніде не затримувалася на довгий час. А Гейб відсидів термін у колонії для неповнолітніх, після чого осів у Хейвен-Спрінгс. Довгий час він шукав сестру, і нарешті зумів з нею зв'язатися.
Одразу після приїзду Алекс почала освоюватися в містечку. Вона познайомилася з мешканцями Хейвена і згадала, як добре мати брата. Добрий і усміхнений Гейб всіляко намагався підтримувати головну героїню – стати для неї опорою після інтернату. І у нього це відмінно виходило, поки не трапився певний інцидент. Брат Алекс загинув, до того ж у тій ситуації, яка не повинна була відбутися. Головна героїня втратила єдину рідну людину і твердо вирішила розібратися в обставинах його смерті. Для цього дівчина почала застосовувати свою підвищену здатність до емпатії – надприродну силу, яку вона все життя ненавиділа.
Одразу скажу, що сюжет Life Is Strange: True Colors на дві голови кращий, ніж в будь-який з попередніх частин. Історія вийшла емоційною, драматичною і водночас приземленою. Проблеми персонажів і конфлікти між ними завжди будуть зрозумілі гравцеві, адже з ними легко зіштовхнутися в реальному житті. Наприклад, бабуся не хоче розповідати про свою хворобу онучці, щоб та спокійно поїхала на навчання. Мати гнівається на сина, оскільки його непокора призвела до біди. Поліцейський боїться тиску з боку влади, а тому приймає не дуже справедливі рішення. Life Is Strange: True Colors постійно моделює ситуації, які вдається зрозуміти з точки зору різних персонажів.
Сюжет також не соромиться говорити на складні теми. Він прекрасно показує, наскільки важко живеться сиротам в інтернатах. Місцями історія зачіпає сліпу американську Феміду, яка прогинається під впливовими людьми. Розробники не забули висловитися і про те, як корпоративний світ ламає людей.
Особистих, але не менш важливих тем Life Is Strange: True Colors теж не соромиться. Можете вважати це банальщиною, але деякі епізоди гри проникали мені у вени, а звідти — в саме серце. Я був вражений тим, як Deck Nine в природній і ненав'язливій манері показує важливість дружби і турботи про близьких. Розробники, ніби проникають всередину користувача, легкими рухами рук відмітають все лушпиння, а потім показують, що найголовніше в житті.
До реалізації персонажів теж немає жодних претензій. Це звичайні люди з багажем минулого і комплектом мрій, переживань і турбот. В їх існування легко повірити, адже герої прописані відповідно до загального приземленого тону True Colors. Розмовляють вони теж природно – діалоги ніколи не віддають фальшю, а якщо персонажі лаються, то, тільки щоб висловити свої емоції.
Акцентувати увагу хочеться і на сюжетних поворотах. Інколи від несподіваного розвитку подій у мене мимоволі відкривався рот. Спочатку детективна лінія здається простою і передбачуваною, але ближче до кінця вона прекрасно розкривається. Однак тут же хочеться відзначити, що твісти породжують логічні нестиковки. Це перша проблема сюжету, а друга – старі звички. Часом гра занадто сильно занурюється в сентименти і починає прямолінійно тиснути на жалість. Ці недоліки хоч і помітні, але про них швидко забуваєш на тлі всіх переваг сюжету.
Окремо слід згадати про варіативність розповіді. Протягом усього проходження гравцеві доведеться приймати рішення. Частина з них ні на що не впливають, інші створюють розгалуження, які не змінюють результат, а від третіх залежить фінал. Вибір завжди найважчий. Користувачеві доведеться неодноразово сумніватися у своїх рішеннях, адже на кону буде доля Алекс та інших персонажів, до яких встигаєш прикипіти.
У більшості випадків варіанти рішень грунтуються на інформації, яку головна героїня дізнається за допомогою надприродних сил. Вона здатна зчитувати емоції людей, як свої. А особливо сильні почуття оточуючих мимоволі охоплюють Алекс, що нерідко призводило до зривів і проблем в інтернаті. При проходженні дівчина поступово змінює ставлення до власних навичок і вчиться використовувати їх на благо.
На геймплейному рівні механіка реалізована просто: гравець активує силу і бачить навколо людини ауру одного з чотирьох кольорів. Червоний означає Гнів, Блакитний — сум, фіолетовий — страх, а золотистий — радість. Коли Алекс занурюється в емоційний стан якогось героя, то повинна з'ясувати його причини і спробувати допомогти. Зазвичай процес зводиться до пошуку зачіпок, які розблокують новий діалог.
Механіка із застосуванням сил головної героїні не стала центральною особливістю гри. Її можна було поглибити – зробити процес допомоги персонажам трохи більш цікавим і варіативним. Наприклад, створити не настільки явні докази і додати можливість поразки в такі моменти, щоб користувач відчував відповідальність. Однак навіть при такій реалізації основної механіки геймплей все ще хочеться хвалити.
На базовому рівні ігровий процес полягає в ходьбі і взаємодії з інтерактивними точками. Вивчення оточення дозволяє дізнатися багато корисної інформації про світ і деякі критично важливі сюжетні деталі. Їх навіть варто було б винести в основну історію, щоб не порушувати цілісність. А ще взаємодія з предметами і персонажами дозволяє взяти участь в невеликих завданнях. Наприклад, в парку стоїть орнітолог, що виглядає птахів. Алекс може показати, в якому місці потрібно продовжувати спостереження, і користувач отримає досягнення. Це відмінний підхід, який добре працює на різноманітність, але головна заслуга геймплея — постійна зміна ситуацій і наявність дрібних механік.
В одному з моментів гравцям дадуть провести кілька матчів в настільний футбол, а в іншому фрагменті — стати учасником живої рольової гри з покроковими битвами і варіативними квестами. Її реалізація гарантовано сподобається всім користувачам.
Шкода тільки, що не з усіх епізодів розробники вичавили максимум. Наприклад, в першому розділі є етап, де явно напрошується міні-гра з пошуком об'єктів оточення по картинці. А ще Life Is Strange: True Colors не завадила б можливість виконувати мелодії на гітарі, як в The Last of Us Part II, адже Алекс з дитинства грає на цьому інструменті. Але загалом Deck Nine доклала чимало зусиль, щоб її нова гра не стала інтерактивним кіно з одноклітинним геймплеєм.
Виглядає Life Is Strange: True Colors карколомно. І ні, причина не в передовій графіці. Об'єкти в ній навпаки – не тішать безліччю полігонів. За дивовижний зовнішній вигляд відповідає квітчаста стилістика з тонким поєднанням насичених фарб. Розробникам вдалося передати затишну атмосферу Хейвен-Спрінгс – маленького містечка посеред гір, де всі один одного знають. Місцями Deck Nine з такою любов'ю показує це поселення, що мимоволі виникає бажання вирушити туди через екран монітора.
Технічна частина Life Is Strange: True Colors відполірована до блиску. У мене трапився лише один дрібний баг в заставці – персонаж став у T-позу, але потім швидко прийняв правильне положення. А ось реалізація DualSense в проекті не вражає. Вібрації занадто сильні і точково не відрегульовані, тоді як адаптивні тригери при використанні здібностей Алекс надто деренчать.
Life Is Strange: True Colors обов'язкова до покупки для всіх гравців, які обожнюють цікаві сюжети і не мають нічого проти інтерактивного кіно. Творіння Deck Nine проходиться за 8-10 годин чи не на одному диханні, залишаючи після себе лише приємний післясмак. І навіть геймплей, який в таких проектах завжди відходить на задній план, розробники спробували зробити різноманітним і захоплюючим. Сподіваюся, в майбутньому саме Deck Nine продовжить розвивати серію Life Is Strange.
Оцінка УНІАН: 9
Назар Степорук