Вчені дійшли висновку, що пандемії минулого можуть несподіваним чином позначитися на майбутніх поколіннях.
Як показали аналізи ДНК середньовічних жертв чуми, пандемія тих часів продовжує впливати на сучасну людину і по теперішній день.
Причому відбувається це зовсім не тому, що збудник "Чорної смерті" як і раніше активний, а через те, що смертельна епідемія запустила в імунній системі людини процеси, які тривають і через сотні років, повідомляє Бі-бі-сі.
Причому ці зміни в довгостроковій перспективі не завжди йдуть людині на користь. Хоча гени, які еволюційно закріпилися в нас з тих пір, і підвищують опірність до захворювання чумою, вони ж, як з'ясували вчені, пов'язані з підвищеним ризиком таких аутоімунних захворювань, як хвороба Крона або ревматоїдний артрит.
Таким чином пандемії минулого можуть несподіваним чином позначитися на майбутніх поколіннях.
Міжнародна команда дослідників на чолі з генетиками Дженніфер Кланк з Університету Макмастера в Канаді і Таурасом Вілгалісом з Чиказького університету, вирішили розібратися, як саме чума вплинула на геном людини.
"Коли трапляється пандемія такого масштабу, що гине від 30% до 50% населення, у людей неодмінно відбувається відбір захисних алелей (різних форм одного і того ж гена). Оскільки люди, більш сприйнятливі до циркулюючого патогену, гинуть, - пояснив колега Кланк по Макмастеру, еволюційний генетик Хендрік Пойнар. - Адже навіть незначна перевага в даному випадку може означати різницю між життям і смертю. І ті з тих, хто вижив, хто перебуває в дітородному віці, передадуть свої гени у спадок".
Дослідники зосередили свою увагу на столітньому проміжку, який захоплював відрізок часу до епідемії, включав всю її активну фазу і ще деякий час тривав вже після її закінчення.
В цілому відібрано було сто зразків ДНК людей, померлих в Лондоні і різних районах Данії. Їх розділили на три групи: тих, хто помер ще до епідемії (їх останки покоїлися в одному з масових поховань Лондона), під час чуми і тих, хто епідемію пережив і помер пізніше, від інших причин.
За словами генетика з Чиказького університету Луїса Баррейро, який також брав участь у проекті, зразки ДНК були не кращої якості і сильно забруднені іншими фрагментами ДНК. Саме тому вчені зосередили увагу на невеликих ділянках геному, виділивши в цілому близько 350 специфічних генів, зв'язок яких з імунною системою був встановлений раніше. Потім вже з них було виділено 350 варіацій, які стали переважати у жителів Лондона після епідемії.
Після остаточного порівняння геномів середньовічних європейців, вчені змогли виділити чотири пов'язаних з чумою гена, відбір і закріплення яких в ДНК відбулися зі швидкістю, не баченою в людській історії ні до, ні після епідемії "чорної смерті". Ці гени відповідали за виробництво білків, що захищають організм від вторгнення патогенів, і люди, що володіють одним або більше з цих генних варіантів, судячи з усього, мали більше шансів пережити чуму.
Щоб підтвердити свої здогади щодо середньовічної ДНК, вчені виростили в лабораторних умовах колонії людських клітин, що являють собою різні генетичні профілі, а потім заразили їх чумною бактерією Yersinia pestis.
Експеримент підтвердив, що раніше виявлені гени знову проявилися в найбільш стійких до захворювання колоніях. Зокрема, з експерименту випливало, що люди з двома ідентичними копіями гена ERAP2 при зараженні чумою мали на 40-50% більше шансів вижити, ніж ті, у кого парна алель була іншою.
Час минав, епідемії чуми траплялися ще не раз, але вони поступово слабшали, а людство рухалося вперед, не підозрюючи про те, що в його геномі сидить одночасно панацея від чумної бактерії і міна уповільненої дії.
Справа в тому, що деякі з генних варіацій, які рятували наших предків від чуми, сьогодні пов'язані з підвищеним ризиком аутоімунних захворювань. У середні віки це було питання виживання, і наш геном розставив генні пріоритети "без всяких роздумів і консультацій з нами".
"Можливо, в роки чумної епідемії цей ризик [розвитку аутоімунних захворювань] не грав особливої ролі, - написав у коментарях до нового дослідження доцент кафедри екології та еволюційної біології Університету Арізони Девід Енард, який не брав участі в дослідженні. - Невідкладність вирішення проблеми виживання фактично зробила таку угоду неминучою".
За його словами, подібного роду "угоди, на які йшов наш геном", швидше за все, проводилися і в ході інших епідемій, так що в геномі сучасної людини їх наслідки ще варто пошукати.
Епідемія чуми, пік якої припав на середину XIV століття, по праву може вважатися одним з найпохмуріших епізодів людської історії. "Чорна смерть" забрала десятки, якщо не сотні мільйонів життів в Європі, Азії та Африці.
Викликає чуму бактерія Yersinia pestis, яка передавалася людям від бліх, а рознощиками чумних бліх вважалися щури. Їх і називали головними винуватцями епідемії, хоча насправді вони лише зіграли роль первинного засобу доставки, а далі хвороба почала швидко поширюватися від людини до людини без допомоги щурів. Ліків від чуми тоді не знали, та й навряд чи встигли б щось зробити, оскільки від появи перших симптомів до смерті часом не проходило і доби.