Часто такі люди не діляться своїми переживаннями.
Людина, яка завжди відповідає на дзвінок - це той друг, до якого всі звертаються у скрутну хвилину. Однак така людина має думку: якби це сталося зі мною, кому б я зараз зателефонував/ла. Про це пише bolde.
Здебільшого вона не відповідає на це питання, думка зʼявляється, затримується на секунду, а потім знову зникає.
"У звичайний день з цим нічого не можна вдіяти, і їм треба повертатися до своїх справ. Але ця думка спадає на думку вже роками, і вони почали помічати, що вона з’являється, і це вже є певною інформацією. Вони - перші, кому дзвонять, коли щось валиться Уявіть момент, коли шлюб друга закінчується. З’являється телефон. Друг гортає контакти й вибирає ім’я, і це ім’я - їхнє", - пояснюють у матеріалі.
Проте людина, яка отримає всі ці дзвінки, лише слухає та підтримає, а не виливає свої власні переживання, та не зізнається, що мала важкий день.
"Ці стосунки мають певну форму, і ця форма ставить їх у роль слухача, з якої вони не зовсім знають, як вийти. Тож близькість є реальною, але лише в одному напрямку. Друг відчуває близькість до них, бо багато про себе розповідав. Вони ж не відчувають такої ж близькості, бо нічого про себе не розповідали. І до того часу, як вони помічають цю асиметрію, така ситуація триває вже десять років, і змінити її було б ніби попросити друга навчитися зовсім новому способу дружби", - додають у публікації.
Майже ніхто не стає таким слухачем в дорослому віці. Це те, що такі люди робили з самого дитинства. Здебільшого вдома відбувалося одне з двох - або був батько чи мати, яким потрібно було керувати, і дитина взяла на себе роль опікуна, перш ніж у неї зʼявилася така необхідність.
"Або в родині панувало негласне правило, що хтось із дітей мав бути стабільним, і саме цю дитину вибирали. Цю модель називають "парентифікацією" - сімейною ситуацією, коли дитина бере на себе дорослі емоційні або практичні обов’язки, часто непомітно, часто до того, як хтось це помітить", - зауважує bolde.
Таким чином ця людина стає тим другом, який вислуховує, тим колегою, який бере на себе розчарування всіх інших, тим партнером, який відчуває настрій у кімнаті й підлаштовується під нього.
Водночас такі люди відчувають самотність, а саме відсутність того, хто, почувши твій голос у слухавці, в першу чергу запитає, як у тебе справи, і дочекається відповіді.
"Вони подарували це десяткам людей. Але самі, по суті, ніколи не отримали цього у відповідь. Дзвінок, на який вони чекають, не надходить", - додає видання.
Раніше психологи назвали 6 пасивно-агресивних фраз, які люди часто використовують у спілкуванні. За словами експертів, коли ви поводитеся пасивно-агресивно, то намагаєтеся передати свої почуття щодо чогось, не кажучи насправді того, що хочете сказати.
Також УНІАН розповідав, що люди, які допомагають офіціантам прибирати зі столу, мають одну важливу рису характеру. Психологи кажуть, що така звичка часто вказує на соціальну свідомість, а саме на те, що людина бачить не лише власний комфорт, а й те, що ресторан є спільним простором.