Стосунки потребують двостороннього руху.
Бути турботливим у коханні важливо, але існує межа, коли відданість і щедрість перестають бути силою і перетворюються на проблему. Психологи називають це "overgiving" - звичка віддавати більше, ніж здорово чи взаємно.
У колонці для Forbes американський психолог Марк Траверс пояснює, що мова може йти не лише про допомогу чи час, а й про емоційну енергію, підтримку, прощення та нескінченні другі шанси, які ми даємо ціною власних меж.
У 2014 році дослідження на основі даних від 795 одружених пар показало, що уявлення партнерів про власні зусилля й зусилля коханої людини напряму впливають на якість шлюбу та ризик розлучення. Тож як зрозуміти, що ви опинилися у пастці надмірного давання? Експерти виокремлюють дві ключові ознаки:
Дослідження 2022 року продемонструвало, що люди готові жертвувати для партнера навіть тоді, коли не очікують нічого у відповідь. В експерименті учасники тримали руку в майже крижаній воді значно довше заради партнера, ніж заради друга чи в інших обставинах. Це свідчить, що любовні жертви не завжди мають бути взаємними, щоб ви бачили у них сенс.
Але якщо віддавання стає систематично одностороннім, а партнери цього не помічають чи не цінують, накопичується емоційна втома. З часом вона перетворює любов на гіркоту й розчарування. Люди, які постійно віддають, часто діють з думкою: "Я любитиму тебе настільки сильно, що й ти полюбиш мене так само". Та у процесі вони поступово згоряють, жертвуючи власним комфортом. Один із способів розірвати це коло - почати відслідковувати, як ви почуваєтеся до і після своїх "жертв": чи відчуваєте вдячність, чи лише спустошення.
Дослідження 2025 року у журналі Behavioral Sciences, яке охопило понад тисячу молодих дорослих, виявило, що найпоширенішим страхом у стосунках є страх "некомпетентності", або ж невідповідності очікуванням партнера. За ним йдуть побоювання втратити автономію чи зазнати контролю.
Для тих, хто віддає надміру, ці страхи проявляються як надкомпенсація. Це означає постійно намагатися робити більше, підлаштовуватись, закривати всі прогалини й "рятувати" стосунки навіть там, де цього ніхто не просить. Корінь цієї поведінки часто у глибокій вірі, що ваша цінність залежить від того, що ви робите для інших. Психологи радять у такі моменти ставити собі кілька запитань:
Чи роблю я це з любові, чи з відчаю "повернути" людину?
Чи було це бажанням подбати, яке згодом стало схожим на тривогу?
Чи зробила б я це, якби почувалася впевнено у стосунках?
Нагадаємо, раніше вчені провели дослідження, завдяки якому вдалося вперше з'ясувати різницю між романтичними та платонічними обіймами.