Український співак Юлік в інтерв'ю УНІАН розповів, як змінилося його життя за три роки великої війни, як росіяни побилися на його концерті, як він врятував людину від смерті, та куди зник Дзідзьо.
Востаннє ми з вами зустрічалися на інтерв'ю у 2022 році. Як змінилося ваше життя за цей час?
Зміни у моєму житті стали дуже кардинальними, і це неможливо не помітити. На самому початку війни, коли все навколо стало нестабільним і непередбачуваним, ми з командою активно займались волонтерською роботою. Ми розподіляли допомогу, займалися логістикою, підтримували людей у прифронтових зонах. Згодом, коли стало більш зрозуміло, як організувати допомогу та як взаємодіяти з різними структурами, ми почали організовувати благодійні концерти — не тільки в Україні, але й за кордоном. Це було надзвичайно важливо, тому що кожен виступ не лише підтримував морально людей, а й дозволяв зібрати кошти для армії.
Підраховуючи, ми з командою організували більше 300 таких концертів, і я можу сказати, що ми горді тим, що змогли зробити свій внесок у цю боротьбу. І ми його продовжуємо робити.
Звісно, війна змінила нас усіх. Всі ми стали старшими, гірше спимо, більше переживаємо, але й більш зосереджені на тому, що треба робити. Війна зробила людей сильнішими, і водночас більш об'єднаними.
Чим ви займаєтеся майже три роки війни?
Під час цих трьох років війни у мене не було жодного місяця, коли б я не виступав на концертах чи не організовував допомогу для ЗСУ. Можна сказати, що я був і є постійно в русі. Це були концерти для наших героїв на передовій, в прифронтових зонах, на підтримку постраждалих регіонів, для цивільних, які пережили страшні моменти. Кожен виступ — це був не тільки виступ артиста, це був ще й важливий соціальний жест. Крім того, я продовжував писати нові пісні для себе та для інших артистів.
Деякі артисти втекли за кордон, проте розповідають про те, що допомагають армії. Хоча жодних публікацій у них стосовно цього немає. Як ви ставитеся до них?
Це складне питання. Зрозуміло, що кожен має свої обставини і причини для таких рішень. Але я не можу приховати, що особисто відчуваю певне розчарування. Всі ці люди мали великий потенціал впливати на ситуацію, могли б активно підтримувати моральний дух нації. І хоча це їхній вибір, я вважаю, що в найважчі часи, коли країна потребувала підтримки, вони повинні були бути з нами. Це боляче, адже багато з них до того користувалися популярністю, яку давала Україна, і тепер просто зникли.
І що найбільше розчаровує, так це те, що через свою байдужість вони не зробили жодного принаймі морального внеску. Чи важко їм зараз? Напевно так, адже рано чи пізно кошти та можливості закінчуються. Можливо, це їхній шлях, але все ж таки пам'ять про це залишиться, і це точно не найкраща позиція в таких складних обставинах.
Що можете сказати про інтерв'ю Потапа Дудю? Ви дивилися?
Інтерв'ю Потапа було доволі резонансним, і я думаю, він свідомо спрямовував його на підвищення власного профілю. Але чи дійсно воно принесло йому користь у кар'єрному плані — це питання. Медіа в Україні взяли це інтерв'ю на перші шпальти, воно створило певний ажіотаж, і як результат — він зміг знову заявити про себе. Я впевнений, що цей крок був зроблений не випадково, адже відомі особистості, як Потап, завжди шукають способи повернути увагу до себе. І хоча багато людей висловлюють незадоволення його словами, він точно досяг свого — знову став центром обговорення, на жаль.
Зараз і Лобода каже, що в неї була зустріч із Залужним. Як думаєте, це правда чи вони просто прикриваються ім'ям генерала?
Насправді, я думаю, що варто звертатися за коментарем до самого генерала Залужного. Можливо, Лобода має якісь реальні наміри і прагне допомогти, і, якщо це так, ми повинні це визнати. Якщо ж це просто спроба використати ім’я генерала для власної вигоди чи піару, то час покаже. Я переконаний, що з часом стане зрозуміло, чи дійсно це була щира ініціатива, чи лише прагнення виглядати краще в очах громадськості. Війна — це час, коли кожен повинен діяти заради загального блага, а не на свою користь. Якщо її мотиви щирі, ми це побачимо. А якщо ні — правда вийде на поверхню.
За яких умов, на вашу думку, Потап, Винник та інші можуть повернутися в Україну?
Моя думка з цього приводу така: це буде складно. Безумовно, вони повернуться, але буде дуже важко відновити ту популярність і підтримку, яку вони мали до війни. Українці мають свою пам'ять, і коли люди роблять такий вибір — покидають країну під час війни — це має свої наслідки. Вони можуть повернутися, але вони вже не будуть мати ту саму любов і підтримку.
Раніше ви працювали в команді Дзідзьо, де одним з учасників був Лесик. Чи спілкуєтеся ви? Що знаєте про його хворобу? Через що у нього сталася зупинка серця?
Так, я працював з Дзідзьо, і ми разом багато подорожували, виступали на концертних майданчиках по всій Україні. Лесик був частиною цієї великої команди, ми були не просто колегами, а як велика сім'я. З часом, наші шляхи розійшлися.
Щодо його хвороби — це, звісно, стало великим шоком. Лесик пережив дуже важку ситуацію, коли зупинилося серце. Мене про це повідомив мій звукорежисер, який того вечора допомагав на концерті Бучинської. Що стало причиною, достеменно не відомо. Я тримав у той момент контакт з сином Лесика - Олегом - та концертним директором Наталі Бучинської - Андрієм. На щастя, і дякувати Богу, він зміг вийти з цього. Чув, що двічі серце зупинялось, але він сильний чоловік і зміг вийти з цього! Нещодавно доречі бачив як Лесик співав на одному з концертів, і радий, що він повернувся у стрій!
До речі, а куди зник Дзідзьо з інформаційного простору?
Я не можу сказати, що Дзідзьо "зник", він активно займається благодійними концертами. Він працює разом з Олександром Пономарьовим, збираючи кошти на важливі гуманітарні цілі, і це велика справа. Знаєте, зараз кожен виступ — це не просто шоу, це реальна допомога, і ті суми, які вони збирають, справді вражають. Можливо, частина його репертуару зменшилась, але думаю, це пов'язано з тим, що тепер більше уваги приділяється благодійним заходам і підтримці наших військових. Міша (Дзідзьо) завжди казав, що на цей момент важливо робити те, що треба. І, на мою думку, його рішення зосередитися на благодійних концертах в умовах війни — це дуже правильний крок.
Як реагуєте на те, що українці досі виводять у топ чарти російську музику?
Це питання, яке мені дуже болить. Це просто гнів і розчарування. Я вже не раз дискутував з цього приводу, і кожного разу мене шокують такі факти. Я розумію, що музика — це дуже сильний вплив на людей, але те, що досі в Україні знаходяться люди, які слухають російську музику, і тим самим підтримують економіку ворога, це просто незрозуміло. Я не розумію, як можна, перебуваючи в країні, що переживає таку трагедію, підтримувати ту культуру, яка це спричинила. Ми маємо чудову музичну сферу на різний смак, безліч талантів, які потребують підтримки. І коли люди слухають те, що фінансуватиме армію агресора, це просто абсурдно. Сподіваюся, що скоро ми прийдемо до усвідомлення важливості цього питання, і всі зможуть розуміти, що кожен клік — це не просто вибір пісні, це підтримка економіки ворога.
На одному з ваших концертів побилися росіяни. Це був поодинокий випадок? Як ви відреагували?
Це був один з тих моментів, які нам зовсім не хочеться згадувати. Дійсно, на двох концертах трапилися такі ситуації, коли люди з Росії вирішили влаштувати конфлікт. Завдяки організаторам все вдалося вирішити швидко. Українці на концертах завжди більш виховані, більш мудрі в таких ситуаціях, і це важливо.
Ті росіяни, які приїхали на концерт, просто намагалися створити якийсь хаос, але ми не повинні забувати, що ми тут, щоб підтримати бойовий дух наших людей. Я не хочу загострювати увагу на таких випадках, адже вони не повинні заважати головному — ми збираємо кошти на допомогу ЗСУ і робимо свою справу. Наші концерти — це не просто виступи, це реальна підтримка для тих, хто щодня бореться за нашу свободу.
Чи виникають у вас особисто конфлікти з росіянами?
Так, неодноразово, особливо в соцмережах, таких як TikTok. Але, чесно кажучи, я вже не звертаю на це увагу. Я просто посилаю таких людей туди, куди їм і слід — за російським кораблем, бо з ними не варто вести жодних дискусій. Я звик і вже не звертаю уваги на їхні провокації. Вони можуть писати що завгодно, але я не дозволяю їм відволікати мене від важливого.
Додам, що через мої різкі висловлювання мене навіть заблокували в TikTok, де я мав велику аудиторію. Це був для мене певний сигнал, що моя позиція дійсно викликає резонанс, але я не збираюся змінювати свої погляди. Я завжди буду на стороні правди та свободи.
Не секрет, що росіяни використовують фото або музику українських артистів у пропагандистських цілях. Як би ви відреагували, якщо б це сталося з вами?
Це для мене питання дуже серйозне, тому що це стосується моїх моральних принципів. Моя пісня "Зозуля" мала дуже сильний і чіткий меседж, і я дуже здивувався, коли побачив, як один із російських спікерів використав її як фонову музику для своїх пропагандистських заяв. Для мене це було справжнім шоком, і я одразу подавав скаргу. Дякувати Богу, це відео швидко заблокували через порушення авторських прав. Для мене це було не просто обурливо, це було питання моєї відповідальності. Я не можу допустити, щоб моя музика підтримувала ворога. Тому я завжди буду боротися за захист своєї творчості.
Як ви ставитеся до того, що деякі артисти/публічні люди використовують свою популярність для просування політичних поглядів?
Тема політики у шоу-бізнесі завжди була досить чутливою, і, як показує досвід, далеко не всі артисти вміють правильно користуватися своєю популярністю в таких питаннях. У моєму розумінні, люди, які мають великий вплив на аудиторію, повинні бути дуже обережними, коли висловлюють свої політичні погляди. Вони можуть вести за собою людей, і важливо, щоб їхня позиція була аргументованою і не руйнівною. Особисто я вважаю, що кожен має бути на своєму місці. Якщо артист хоче висловлювати свої політичні погляди, це його право, але це може призвести до втрати довіри певної частини аудиторії. Люди зараз більше не ведуться на політичні маніпуляції, і, з моїх спостережень, такі випадки зазвичай не приносять успіху.
Я знаю, що у вашому житті була ситуація, коли ви врятували людину. Розкажіть про це.
Так, це було в Іспанії кілька років тому, під час одного з концертів. Ми з Андрієм Заліско йшли після саундчеку, коли на набережній побачили, що людина потрапила в воду і тоне. Я не вагався ні секунди і побіг допомагати. Це сталося дуже швидко, я допоміг людині вибратися з води, і на щастя, вона була живою, хоча і отримала порізи на ногах від каміння. Природно, це був стресовий момент, але важливо, що все закінчилося добре. Людина вижила і змогла продовжити своє життя. Це була дуже емоційна ситуація, але я радий, що зміг допомогти.
Давайте трошки поговоримо про особисте, адже воно є невід'ємною частиною нашого життя. Як змінилися ваші стосунки з дружиною за час великої війни?
Я вважаю, що війна значно зміцнила наші стосунки. Спочатку було багато стресу, невизначеності, але з часом ми стали ближчими. Ми обоє переосмислили багато речей, зрозуміли, що важливо цінувати кожен момент разом. Війна, як не парадоксально, об'єднує людей, ставить їх перед вибором, що дійсно важливо. Моїй дружині дуже складно, адже я часто їду на концерти, інколи в небезпечні регіони, але ми підтримуємо один одного. Відкритість, спільні цілі і взаєморозуміння допомогли нам залишитися сильною командою. Ми навчилися разом справлятися з труднощами і, думаю, це дало нам багато. Сварок стало менше, ми зрозуміли, що у важкі моменти потрібно бути разом і підтримувати одне одного.
Як зараз ваш 9-річний син Давид сприймає війну?
Денис на початку не зовсім розумів, що відбувається, адже він був ще дуже малий. Але з часом, коли він став старшим і почав бачити наслідки війни на власні очі, його розуміння суттєво змінилося. Йому боляче бачити, як гинуть люди, як руйнуються міста, і, звісно, він часто запитує про політичні новини, цікавиться, де відбуваються вибухи, переживає за тих, хто постраждав від війни. Його дитяче серце дуже співчуває тим, хто страждає. Це дуже складний процес, коли дитина вимушена дорослішати так швидко через ці страшні події. Я намагаюся дати йому все необхідне для розуміння ситуації, але, звісно, це дуже важкий момент для нас, як батьків. Війна забирає дитинство наших дітей, і це найболючіше.
Які у вас плани на найближчий час? У плані творчості, сім’ї...
В умовах війни дуже складно будувати якісь далекі плани, тому що кожен день приносить щось нове, непередбачуване. Мені здається, що зараз важливо жити сьогоднішнім моментом. Зокрема, продовжую працювати, створювати нові пісні, адже музика допомагає тримати дух і підтримує людей, що дуже важливо зараз. Крім того, я даю багато концертів, намагаючись внести свою частку в підтримку Збройних сил і українців. Щодо сім'ї — ми намагаємося забезпечити максимальну підтримку сину, давати йому усе найкраще. Не знаю, що буде в майбутньому, але хочеться вірити, що після закінчення війни зможемо розпочати новий етап у житті, можливо навіть думати про поповнення в родині, хоча на цей момент говорити про це складно.