Нам знову ж таки незрозуміло, чому Буш їде в Україну перед самітом НАТО, а Меркель – уникає зустрічі з українським лідером, чому європейські “старійшини” не мають відповіді: невже вони не бачать, що Україна – це європейська держава?..
Група українських експертів в рамках програми “Громадський рух за європейську та євроатлантичну інтеграцію України” на чолі з колишнім віце-прем’єром та радником Президента України Олегом Рибачуком на початку цього тижня відвідала одразу дві європейських столиці: Берлін та Париж. Вибір – невипадковий, оскільки Німеччина та Франція, здається, найменш налаштовані на позитивну відповідь Україні в питанні її приєднання до Плану дій щодо членства в НАТО. В інтерв’ю УНІАН в останній день візиту до Парижа Олег Рибачук розповів про свої враження від проведених зустрічей та про своє бачення українських перспектив в Північноатлантичному Альянсі.
Олеже Борисовичу, як виникла ідея Вашої поїздки і яку мету Ви переслідували?
Що ж до результатів, то їх кілька. По-перше, ми зрозуміли, що рішення ухвалюватиметься в останню секунду, і, зараз над цим працюють дипломати країн-членів НАТО, в тому числі німці і французи.
По-друге, ми з’ясували, що в Європі є спрощене розуміння того, що відбувається в України. Всі повторюють одну і ту саму тезу про громадську думку, яку, до речі, теж запустив Путін. Я своїм колегам казав: “А якби в Україні відбувся референдум про дешеві ціни на газ, і 100% українців підтримали б, то чи дослухався б до цієї громадської думки Путін?”. Тому, потрібно зважати, що для Росії громадська думка в Україні – це не аргумент, а інструмент для маніпулювання.
По-третє, ми побачили, що і аналітиків, і експертів, і парламентарів у Франції та Німеччині, як провладних, так і опозиційних ,об’єднує одне: вони впевнені в тому, що членство України в НАТО – це стратегічна мета. А от далі... далі починаються нюанси: по часу, по різних додаткових факторах та умовах. І ще одна деталь, фактично всі, з ким ми зустрічалися, відверто відкидали можливість блокування приєднання України до ПДЧ країною – не членом, маючи на увазі, звичайно, Росію.
Цього тижня Президент та прем’єр направили ще одного листа, цього разу Генсеку НАТО, німецькому канцлеру та президенту Франції з проханням підтримати Україну в питанні приєднання до ПДЧ. Ви вважаєте, він був потрібним?
Так, звичайно. Фактично цей лист вибив усі аргументи з рук європейських політиків та експертів, які казали про те, що, мовляв, на сьогодні немає впевненості у щирості намірів підписантів першого листа, який було направлено до штаб-квартири НАТО в середині січня. Своїм другим листом українські лідери довели серйозність намірів.
Показовою в цьому плані є також заява Віктора Ющенка після зустрічі з Верховним представником ЄС з питань спільної зовнішньої та безпекової політики Хав’єром Соланою, яку він зробив 13 березня, про те, що нинішній уряд працюватиме довго, як і нинішня парламентська коаліція. Ще одним позитивним сигналом я вважаю і зміну в позиціях прем’єр-міністра, яка, за моєю інформацією, під час зустрічі з Держсекретарем США Кондолізою Райс на початку березня в Брюсселі також наполягала на важливості для України рішення про її приєднання до ПДЧ.
І в чому, на Вашу думку, полягає ця важливість НАТО для України?
Крім того, я переконаний, що Україна більше не хоче потрапляти весь час у розпал геополітичної боротьби між США та Росією. Ми – європейська країна, ми робимо великий внесок у посилення європейської системи безпеки, яка зараз поки перебуває в зародковому стані, але і ті самі французи, і ті самі німці чудово розуміють, що Україна робить внесок саме у європейську систему безпеки, і що участь України в НАТО посилює саме європейськість Альянсу. В цьому плані інколи реакція європейських партнерів виглядає досить дивною: так, напередодні саміту НАТО Президент США Джордж Буш відвідає Київ, водночас, тиждень тому Меркель уникала зустрічі з Ющенком у Брюсселі. Переконаний, що це – неправильний сигнал з боку європейців.
Але ж, як ви відзначили вище, є ще й фактор Росії?
Так, ми чудово розуміємо, що питання приєднання України до ПДЧ стане приводом для більш серйозних дискусій всередині Альянсу. Це і питання Афганістану, і Ірану, і Іраку, і Косово в меншій мірі. Але найголовніше те, що Альянс зараз проходить певний іспит на здатність приймати рішення консенсусом і на здатність бути захищеним від зовнішніх тисків, бо найгірший варіант для Альянсу – коли вони не зможуть прийняти рішення не тому, що Україна чомусь не відповідає, а тому що Росія не бачить цього. Тоді вперше може бути створений прецедент, коли країна, яка не є членом НАТО, вплине на рішення союзників.
Ви сказали, що членство України в НАТО посилить європейськість Північноатлантичного Альянсу, однак ми знаємо, що зараз в Європі вже кажуть про те, що членство в НАТО не пов’язане з членством в ЄС, а “старі” країни-члени ЄС, навпаки, навіть побоюються того, що членство в НАТО потенційного кандидата на вступ до європейської родини може посилити “американськість” ЄС?
Звичайно, на сьогодні перше питання, що обговорюється в Європі, – це питання глобальної ролі НАТО. НАТО – це не політичний клуб, хоча зрозуміло, що НАТО – це і не чисто військова організація. Ми знаємо, що серед самих членів НАТО є діаметрально протилежні точку зору навіть на ПДЧ. Одні кажуть, що ПДЧ автоматично означає членство, інші кажуть, що абсолютно ні, оскільки в ПДЧ є чітка стаття, що він не гарантує членства. Звичайно, НАТО – це, перш за все, військовий союз, але його роль об’єктивно змінилася після того, як впала “залізна” завіса. Потім відбулося розширення, яке ще трохи змінило НАТО. У будь-якому випадку, це питання, яке ще повинно знайти свою відповідь. І ця відповідь має народитися в тому числі в дискусіях з Україною.
Олеже Борисовичу, коли Вам було легше спілкуватися з європейськими колегами: коли ви були віце-прем’єром з євроінтеграції, радником Президента, чи зараз, у статусі експерта?
Знаєте, для мене практично немає різниці. Тут, у Європі, завжди цінують те, що я намагався демонструвати завжди, незалежно від того, чи був на посаді, чи не був, – відвертість. Якщо ти відвертий – тобі платять відвертістю. Якщо ти говориш дипломатичні приємності – у відповідь ти отримуєш те ж саме. У будь-якому випадку, для мене дуже важливим є те, що ми почали таку промоцію тут в Європі, почали цей діалог щодо України та її майбутнього в НАТО. І нам казали, що ми проводимо його дуже професійно, а це – висока оцінка.
Чи плануєте ви проводити інформаційну кампанію також і в Україні, адже Путін, якого ви згадували, має рацію: рівень підтримки вступу до НАТО в Україні дуже незначний?
Як би там не було, хочу сказати, що наші стартові позиції не набагато гірші, ніж в інших країнах-нових членах НАТО, які починали з рівня підтримки в 18%-20%, тобто навіть нижчого, ніж в Україні. При цьому, як свідчить досвід Словаччини, рівень підтримки може зрости на 30% лише за рік. Ми ж за підтримки фонду “Відродження” плануємо довгострокову громадську інформаційну кампанію і залучатимемо до інформування не лише експертів та аналітиків, але й наших музикантів, письменників, митців.
Буквально тиждень тому Ваш наступник в уряді пан Немиря в інтерв’ю УНІАН заявив, що головним буде навіть не дата приєднання України до ПДЧ, а сам напрямок розвитку нашої держави. Чи згодні Ви з таким твердженням?
Знаєте, і те й інше є дуже важливим. Але хочу сказати, що на сьогодні Бухарест вже живе своїм життям. І вже сформовані певні очікування у світі. У зв’язку з цим нам би, наприклад, не хотілося б, щоб відмова Україні у приєднанні до ПДЧ стала перемогою Кремля і поразкою НАТО. І не тільки нам. Можу сказати з тисячевідсотковою впевненістю, що негативної відповіді для України на саміті вже не буде. Можливо, відповідь не буде і абсолютно позитивною, але у будь-якому випадку вона буде скоріше позитивною з перерахуванням певних умов і встановленням досить стислих термінів. Саме над цим зараз активно працюють дипломати країн-членів НАТО.
Розмовляв Сергій Воропаєв