Свого часу Тимошенко мала необачність заявити, що справа Лазаренка є суто політична. Але вирок американського суду стосується саме чистого криміналу... Достатньо кількох грамотних інформаційних викидів, щоб відновити образ “нерозривної пари” в суспільній свідомості...
Водночас оглядачі звертають увагу на ще один аспект вироку каліфорнійської Феміди: засудження Павла Лазаренка є відчутним політичним ударом по Юлії Тимошенко.
У свідомості мільйонів громадян України Лазаренко та Тимошенко сплелися в одну нерозривну пару. І достатньо кількох грамотних інформаційних викидів, щоб відновити цей образ у суспільній свідомості.
Справді, українська прокуратура багато років кваліфікувала Лазаренка й Тимошенко як „спільників”, і навіть кримінальні справа називалася „справа Лазаренка–Тимошенко”. Ще 4 вересня 2003 року Піскун (був тоді в першій генпрокурорській „ходці”) повідомив про те, що ГПУ завершила розслідування й направила до суду частину кримінальної справи щодо керівників ЄЕСУ, гендиректором якої у 1997–1998 роках була депутат Ю.Тимошенко. Цитата: „Завершено розслідування епізодів великої кримінальної справи стосовно колишнього прем’єра України Павла Лазаренка. Мова йде про перерахування керівниками ЄЕСУ багатомільйонних сум на закордонні рахунки Лазаренка. Слідством встановлено, що Павло Лазаренко, будучи прем’єром, отримував хабарі від керівників ЄЕСУ...”
Та сама Генпрокуратура неодноразово називала й цифри зловживань: збитки у справі становили нібито 2 мільярди 271 мільйон доларів США, а Павлові Лазаренку від ЄЕСУ було дано хабарів на суму більш як 162 млн. доларів.
У листопаді 2005 року, коли якраз розпочиналася активна фаза парламентської кампанії-2006, були оприлюднені копії документа з реквізитами судової справи „США проти Лазаренка”. У ньому прокуратура США нібито вимагає визнання свідчень Юлії Тимошенко як свідчень необвинуваченого спільника у справі Лазаренка. Ось цитата з тексту копії, автентичність якої так і не була ніким підтверджена: «Тимошенко була спільником як у змові з відмивання коштів, так і у схемі шахрайства. Акції Тимошенко та її компаній спеціально наводяться в обвинувальному акті і, хоча вона не була звинувачена як спільник, уряд надав достатньо доказів, щоб продемонструвати, що вона є учасником злочинної змови і що її свідчення мають бути прийняті як свідчення спільника".
У ще одній непевній копії справи „США проти Лазаренка” наводяться нібито свідчення колишнього близького компаньйона Лазаренка Петра Кириченка (який зрадив свого шефа і „пішов у сознанку” американським слідчим). Ось цитата: „1998 року Кириченко зустрівся у Лондоні з Аксоєм (номінальний директор компанії United Energy International Ltd., яку контролювала Юлія Тимошенко), Тимошенко і Лазаренком. За словами Лазаренка, Тимошенко вважала, що переплатила Лазаренкові (більш як 50% від суми своїх прибутків, і вона хотіла повернення певної суми грошей”. Ця цитата дала підстави, зокрема, депутату-комуністу-“правдолюбцю” Ю.Соломатіну порушувати неприємне питання – хто був головним у парі „Лазаренко–Тимошенко”.
Ну а про можливі напрями „діставання” її в інформаційному просторі йшлося вище. Автор сподівається, що вони стануть „шпаргалкою” не для чорних піарників, а радше для штабу Юлії Володимирівни, якому, запевне, доведеться шукати інформаційної протиотрути.
Микола Писарчук