Ближче до вечора 30 листопада низка ЗМІ, насамперед електронних, повідомили своїм читачам «благу звістку» про те, що на соборі Російської православної церкви було прийнято рішення про перенесення центру їхньої філії - УПЦ МП з Москви до Києва.
Ця новина багатьма виданнями була озвучена як переможна реляція: «Нарешті! Українська церква московського патріархату стала незалежною!». Більш помірковані оцінили рішення собору як «перший крок до здобуття УПЦ МП незалежності від московської метрополії». І майже ніхто на потрудився звернутися, як кажуть, до першоджерел – статутів як Російської православної церкви, так і її «дочки» УПЦ МП.
Того ж вечора українські медіа видали на-гора новину з офіційного сайту РПЦ про те, що предстоятель УПЦ КП Філарет написав до очільника Московської церкви Кирила «покаянного листа», у якому просить зняти з нього анафему та проситься в «лоно російської православної церкви»
А там, до речі, жодного натяку на незалежність. Так, Московська церква в Україні має (і мала раніше) досить широку автономію, але не більше. Автономія ця схожа на автономію у політичному сенсі: господарюєте самі, але що стосується зовнішньої політики – все вирішує метрополія. Яка ж політика у РПЦ щодо Голодомору чи щодо російсько-української війни, яке ставлення до АТОвців – усім відомо.
Далі – більше. Того ж вечора українські медіа видали на-гора новину з офіційного сайту РПЦ про те, що предстоятель УПЦ КП Філарет написав до очільника Московської церкви Кирила «покаянного листа», у якому просить зняти з нього анафему та проситься в «лоно російської православної церкви». При тому текст листа сайт РПЦ не надав, натомість, нависмикував з нього цитат, з яких (особливо для людей, не знайомих з догмами і засадами християнства та з мовою церковної дипломатії) нібито дійсно виходить, що Філарет проситься в підпорядкування РПЦ.
Насправді меседж РПЦ був склепаний за рецептами товариша Геббельса – міксуй правду з вигадкою і народ повірить.
Так, дійсно, Філарет просив, хоча в дещо завуальованій для світського вуха формі, зняття з себе анафеми, яку щодо нього в РПЦ проголосили ще 20 років тому, оскільки анафема, згідно з канонами, унеможливлює будь-який діалог церкви з особою, на яку така анафема накладена. Світською мовою – потрібно оголосити перемир’я, щоб почати про щось домовлятися. Що ж до слів про прощення, то, власне, прощати і самому бути прощеним – це засадничий принцип не лише православ’я, а й християнства в цілому. Проте жодного натяку про повернення в лоно РПЦ у листі, який згодом опублікували в УПЦ КП, немає.
Гучні заголовки і безглузді висновки у медіа зробили свою справу: на наступний день в УПЦ КП мусили давати прес-конференцію-спростування московських фейків. А Москві, руками корисних ідіотів з України, хоч на день, але вдалося нагнати «зради» в нашому не дуже воцерковленому суспільстві і серед далеких від базових знань про історію церкви медіа.
Гучні заголовки і безглузді висновки у медіа зробили свою справу: на наступний день в УПЦ КП мусили давати прес-конференцію-спростування московських фейків
Варто додати, що частка відповідальності за ситуацію лежить і на УПЦ КП. Там не могли не розуміти, з ким мають справу, і що «покаянний» лист Філарета московські священики у штатському можуть використати для того, щоб виставити очільника української церкви перед очі світської публіки у вигляді «кающегося отступника веры» (що зразу і зробили деякі російські пропагандисти).
В цілому ж церковний скандал вчергове довів – домовленості з Росією не варті паперу, на якому вони укладені. І, як виявилося, це стосується не лише політики.
Дмитро Хилюк