Цей шлях може призвести до розколу або й розпаду української держави... На антагонізмі з БЮТ будувалась виборча кампанія партії... Інтерв`ю
Те, що секретар РНБО Раїса Богатирьова погодилась на інтерв`ю УНІАН, лише підтвердило особливість нинішнього політичного моменту. Раїса Василівна надала письмові відповіді на запитання агентства (публікуються без скорочень).
Раїсо Василівно, Вас немає в інформаційному полі. Це небажання брати участь у чужій грі, чи обережність?
Переконана, що саме зараз, коли на кону постає власне історична доля країни, нам всім треба висловити свою точку зору щодо ситуації, що склалася і оцінити плани на подолання системної і затяжної кризи українців.
Віктор Ющенко, коментуючи плани ймовірної коаліції БЮТ і ПР перенести обрання Президента в парламент, назвав це державним переворотом. Як ви гадаєте, майже оголошений «шлюб» між БЮТ і ПР загрожує національній безпеці і державності України?
З історії всім відомо, що шлюби заклятих ворогів, ідейних антагоністів були апріорі неможливі. Навіть, якщо вони й відбувалися через використання грубої сили чи шахрайства, то закінчувалися завжди тяжкою драмою. Партія регіонів, як і її електорат, була жорстким опонентом БЮТу і його планів. Власне на цьому регіонали і отримали мандат довіри у виборців індустріального сходу. БЮТ декларує в більшій частині протилежні або несприйнятні для виборців Регіонів цінності. Тому, такий шлюб, як ви його називаєте, обов’язково рано чи пізно призведе до розколу в ПР або розчинення її в тенетах БЮТ та втрати довіри у виборців. Одночасно, я, як і виборці ПР, не розумію цілі, мети цього альянсу. Якщо мова йде про об’єднання зусиль на подолання кризи, то уряд щоденно заявляє про свої успіхи в цьому процесі, хоча ВВП, за оцінками рахункової палати, впало на 21,1%. Але щомісяця «перевиконується план» доходів в державний бюджет, пенсійний фонд, ростуть зарплати, зменшуються інфляція, безробіття, ціни на споживчий кошик українців. Мені здається, що це не чесна відповідь на запитання про реальну ситуацію. В дійсності, в уряду є серйозні проблеми з масштабами рецесії, з ринком праці, державними і корпоративними боргами, енергетичною безпекою і іншими структурними проблемами у всіх сферах його конституційної відповідальності. І тому йому потрібен дешевий ресурс для максимального збереження себе у владі, а не для швидких і антикризових енергійних дій. Не випадково уряд постійно відкладає презентацію антикризової програми. Програма – це чітка відповідальність. Зараз правляча коаліція намагається будь-якою ціною уникнути її прийняття. Тому все переведено в режим ручного «руління». Але ПР, підписуючи союз з БЮТом, бере на себе всі ризики і всі проблеми його діяльності і конфлікту з суспільством. Іншими словами, і ту недовіру, і низький рейтинг, які отримала команда БЮТ за останній період. Іще одне. ПР, як мені видається, мала би діяти як класична опозиція. Критикуючи уряд, вона може пропонувати альтернативний погляд на розвиток країни та антикризове планування. Це намагався зробити одноосібно Микола Азаров. Але партія не звернула на це жодної уваги. Як сильна опозиційна партія, вона має вимагати відповідного рішення уряду в цьому напрямку. Якщо уряд не готовий до відкритого і професійного діалогу, то вимагати його відставки і приходити до влади, брати на себе політичну відповідальність. І робити це не тільки шляхом виборів, хоча вибори є найбільш ефективною формою влади. Це може статися і внаслідок добровільної відставки уряду. Мені здається, що БЮТ і його технологи проводять ідеальну і блискучу політтехнологічну операцію. Лідеру ПР, якщо виходити із тотальної про це інформації в пресі, пропонується посада Президента через обрання його в Парламенті, а також надається в підпорядкування надзвичайно чутлива і гостра система силових і правоохоронних органів, поряд з іншою впливовою інституційною компетенцією. При цьому уряд реально формується до 2024 року, як це описує Великий договір між сторонами, навіть, не за традиційною нашою звичкою „на трьох”, а тільки „на двох”. За відсутності демократичних традицій і реальних політичних партій в Україні це, з високою ймовірністю, свідчить про демонтаж ліберальної політичної епохи та зосередження влади не в її природніх інститутах, а у двох політичних групах. Вдобавок, всім причетним до цього рішення членам парламенту, обіцяють продовжити, навіть попри волю виборців та будь-яким засадам демократії, термін повноважень аж до 2014 року.
Чи не є це свідченням переходу до так званої „парламентської тиранії” під видом розширення функцій представницького органу – парламенту?
Про загрозу подібних мутацій в політиці писали ще французькі просвітителі. Вони розглядали так звану „парламентську тиранію” не менш загрозливою ніж диктатуру чи махровий авторитаризм. В 2004 році ми вели дискусію про перехід до парламентської країни як, між іншим, і в 1996 році при підготовці першої Конституції. Але мета нашої спроби, яка була зреалізована у відповідному законопроекті, висновках Конституційного суду та Венеціанської комісії була скоріше романтична аніж спосіб захоплення влади. Ми тоді шукали способи унеможливити на майбутнє зосередження влади в одних руках, а точніше оточення Президента. Але вже тоді ми зрозуміли, що в існуючих умовах абсолютно нерозвинутої політичної системи в Україні, відсутності політичної нації, традицій демократичної боротьби і звичаїв, перехід до такої моделі несе велику загрозу демонтажу започаткованих демократичних процесів і може підірвати до нас довіру традиційних націй Заходу. Та й, власне, це сутньо послабило би конкурентну спроможність держави, зробило би владу рихлою, нестабільною, нездатною до єдиної позиції та швидких реакцій. Тому і був запропонований певною мірою компроміс у вигляді президентсько-парламентської політичної системи. В ній у президента зберігалися принципово важливі повноваження і функції, але Уряд формувався фактично виборцями і спільно із своєю більшістю в парламенті брав на себе політичну відповідальність за розвиток країни. Така модель, зрозуміло, не є ідеальною. Але, запевняю вас, не гірша ніж в багатьох європейських країнах. Звичайно, вона могла би бути і кращою, якби не була обтяжена чисельними компромісами двох воюючих сторін. Тому, дійсно, існує гостра необхідність вдосконалення існуючої системи державного устрою України. Я вже неодноразово про це говорила. Але, що принципово важливо, фактом є те, що БЮТ в свій час не підтримав ці зміни, і саме по причині протесту проти відмови від суто президентської форми правління і неприйняття розширення функцій парламенту. Несподівано, чомусь саме зараз, він вимагає, по суті, ліквідації інституту президента в Україні. Можливо тому, що це відповідає їх доктрині боротьби за монопольну владу в країні. Але повністю ігнорується головна державотворча функція народу – бути джерелом влади, рушиться природно набуте право українців прямо обирати Президента і підривається можливість народу бути носієм влади. Тому, доцільність й використання слабкого імунітету нації, деморалізація суспільства внаслідок, як надмірно гострої політичної боротьби так і фінансово-економічної кризи, дає серйозний шанс такого, з моєї точки зору, надзвичайно випробувального і непередбачуваного для суверенного розвитку проекту. Його наслідком дійсно може бути встановлення, під видом наведення порядку, певної політичної тиранії. Свідченням цього може є той факт, який наводять журналісти, що в трьох базових основоположних принципах, якими буде керуватися ця нова коаліція, є домовленість про „подавлення інакомислія” всередині цього союзу. Іншими словами, це така особлива форма узурпації влади з використанням легальних процедур.
Як свідчить соціологія, президентський рейтинг вже давно в межах статистичної погрішності, що стерилізує його шанси навіть на саму участь у президентських перегонах. Ви ВІП-член його команди. Може, саме тому у Вас такий песимізм до зосередження всієї влади в Україні в руках парламенту?
Тобто Ви думаєте, що Партію регіонів використовують для політичного проекту влади, придуманому в БЮТ. Чому ж тоді регіонали останнім часом активніше виявляють ініціативи щодо об’єднання з БЮТ, аніж білосердечні? Можливо ПР боїться протесного вибуху шахтарського і індустріального електорату, оскільки не тисне на уряд щодо вирішення нагальних проблем промислового сходу України?
Якби я була експертом, то сказала би, що БЮТ, його політична і політтехнічна команди діють максимально ефективно. Спочатку вони, при кризі в банківському секторі, вміло переклали за це відповідальність на Президента. Зараз вони успішно перекладуть відповідальність за економічний спад в країні на Партію регіонів. При цьому, розрахунок простий, як модель граблів на ногах: вибори в парламент не будуть проводити до 2014 року, а отже діє принцип „або емір помре, або ішак заговорить”. Але джерела для забезпечення стабільності розвитку в цьому випадку відсутні. Національних ресурсів для подолання кризи практично немає, резервів, які мали бути сформовані в минулі роки, теж немає. Гарантій, що Україна не опиниться внаслідок такої «демократизації» у певній формі міжнародної ізоляції, немає. Доказів, що протестні настрої в Україні не приведуть до створення широко опозиційного національного фронту новому уряду немає. Передбачуваним при цьому є відтік більшої частини електорату від БЮТу і ПР під чоло лівих і правих радикальних політиків. Це все дуже серйозно посилить соціально-політичну напругу, яка рано чи пізно може призвести до масованого громадянського вибуху. При цьому, не будемо забувати про проблеми техногенних і інфраструктурних загроз, дії стихій, нових газових і тому подібних конфліктів. Мені здається, що ПР, перш за все її політичне керівництво, зараз не мають власної політики, власної оцінки на розвиток подій в Україні. Дискусія всередині партії вже давно втрачена, рішення приймаються в закритому режимі і надто часто одноособово або шляхом «колективного мовчазного одобрямс». Абсолютна більшість партійців, з якими я зустрічалася, взагалі „поняття не мають” про зміст і мету переговорів з БЮТ, про таку нагальну необхідність прийняття нової конституції і обранням лідера ПР Президентом картками в парламенті. За всіма канонами політології, Партія, яка є опозиційною, але має найбільший рейтинг в суспільстві, завжди самостійно бореться за владу. Перемігши на чергових або дочасних виборах, вже тоді шукає собі партнерів. На базі своєї програми. Тим більше, що в ПР є прекрасний кадровий ресурс, якого би стало на два уряди. Мені видається, що підозра журналістів, що рядові, і не тільки, члени ПР змушені будуть мовчати, підтримуючи союз з БЮТ перед страхом не потрапити в майбутні списки, є не зовсім обґрунтованою. Значна частина з них уже сьогодні готова заявити про свою позицію. На прикладі Тараса Чорновола, Інни Богословської цей процес уже почався. Союз з БЮТ його прискорить. Наслідком цього може бути ідеологічний розкол ПР на багато дрібних частин, або на дві частини, де одна буде намагатися зберегти традиції, які були вкладені в неї засновниками, а інша буде грати роль, так би мовити, «політичного м’яса». В будь-якому випадку, я, як та, хто в найкритичніший час існування Партії регіонів не залишала політичну трибуну в парламенті, боролася проти беззаконня і захищала моїх колег, над якими чинили політичну розправу в тюрмах, маю право сказати, що питання про партію, її відповідальність перед виборцями і симетричні чи такі несиметричні союзи має вирішувати позачерговий з’їзд партії. Перед тим, звичайно, ця дискусія має відбутися в низових партійних організаціях. Саме вони є носіями політичної культури і ідеології Партії Регіонів. Як і народ є єдиним носієм влади, а не партії і політичні клани. Це потрібно тому, що саме виборці ПР, голосуючи за партію, при жодних умовах не давали погодження на союз з БЮТом. Саме на антагонізмі з цією політичною силою будувалась виборча кампанія партії і персонально її лідера.
Практично всі експерти одностайні в тому, що БЮТ в новому союзі переможе ПР і після цього „шлюбу” від сім’ї залишиться тільки чорна вдова. Невже цього не розуміють Ахметов, Колєсніков, Звягільський і інші засновники партії?
Я вже про це говорила, але повторюсь. БЮТ і ПР - принципові антагоністи. Мені дорікнуть, що і Чингізхан підписував союзи і, навіть, робив своїми партнерами заклятих ворогів. Тому й став владикою величезної частини світу. Це правда. Але його васали змушені були доказувати свою відданість жорстокістю і абсолютною відданістю. Я не впевнена, що ПР готова до такої функції у майбутньому союзі. ПР уже сьогодні має всі шанси стати потужною, традиційною політичною силою і класичною європейською парламентською партією. Якщо стоїть питання про підтримання антикризових заходів уряду, то це має бути чесна і відкрита позиція. Наприклад, ПР голосує за антикризову програму уряду в обмін на соціальні гарантії та його інвестиційні зобов’язання для підтримки промислового комплексу Сходу. Я би цьому аплодувала, як і всі мої виборці. Що стосується позиції засновників партії, то без сумніву, на них лежить відповідальність за майбутнє ПР. Я знаю, що це мудрі і незалежні від будь-якого тиску на себе постаті. Тому, рано чи пізно, вони всеодно проведуть публічну і відкриту дискусію про план розвитку партії і її реформу в змаганнях за політичну владу в Україні.
Деякі представники із оточення Президента звинувачують лідерів ПР і БЮТ, що змінами до Конституції та створенням „ширки” вони виконують план, розроблений політтехнологами в Москві. Чи вигідна Росії слабка і зруйнована конфліктами Україна?
Що стосується, як ви сказали, залежності „ширки” від політики інших держав, то це позиція приречених. Як показує досвід та історія, і не тільки України, виконання завдань, отриманих з чужих столиць національними політичними силами, завжди приводило і приводить до їх краху. Сьогодні вже просто неможливо приховати ці плани навіть тоді, коли вони приймаються , що називається „без свідків”.
Останнє запитання, Раїсо Василівно, - про Ваше політичне майбутнє: з ким і де Ви будете?
Буду з Україною і з українським народом. Це генетична залежність. Вибір серця і розуму. До цього часу я намагалась не піддаватись емоціям і не брати участі у політичній боротьбі. Всі зусилля я направляла на організацію роботи по захисту національних інтересів і посилення відповідальності держави за національну безпеку і оборону України. Але відчуваю дефіцит політичної дискусії. Тому об’єктивно буду розширювати свою участь у політичному діалозі щодо держави, влади, свободи і місії в цьому процесі українського народу та сучасної ролі політичних партій.
Інтерв`ю підготувала Олена Гітлянська