Якими б не були “технічні” досягнення в переговорах щодо створення ЗВТ чи лібералізації віз, без базових цінностей очікувати на справжню політичну асоціацію з ЄС марно...
9 червня Європейський парламент схвалив чергову резолюцію щодо ситуації в Україні. Цього разу – в рамках пункту 122 Правил процедури Європарламенту, відповідно до якого проводяться дебати з питань порушення прав людини, демократії та верховенства права. Назва резолюції – “Справи Юлії Тимошенко та інших членів колишнього уряду” – промовляє сама за себе. Що ж означає цей документ для України?
З іншого боку, резолюція Європарламенту стала логічним продовженням у черзі висловлюваних очільниками ЄС занепокоєнь щодо вибіркового правосуддя та переслідування опозиції. Спроба затримати екс-прем’єра 24 травня викликала відразу кілька різко критичних коментарів від депутатів Європарламенту. А президент цього представницького органу Єжи Бузек чітко назвав справу проти Тимошенко політично вмотивованою. «Я стурбований новинами про рішення суду щодо затримання колишнього прем`єр-міністра Юлії Тимошенко. Контекст і умови цього рішення посилюють занепокоєння щодо політичної природи цієї справи», - заявив він увечері 24 травня.
Уже через день, 26 травня, речник Верховного представника ЄС з питань спільної зовнішньої та безпекової політики Кетрін Ештон поширив заяву, у якій також висловив занепокоєння ситуацією навколо опозиційного політика. "ЄС уважно спостерігає за останніми подіями у справі Юлії Тимошенко та інших членів колишнього уряду України. На прохання Верховного представника голова делегації ЄС у Києві підтримує контакт з українською владою щодо останнього рішення суду від 23 травня про арешт Тимошенко. Ми також висловлюємо наше занепокоєння припущеннями про політичну вмотивованість цих справ", - сказано в заяві. Поява цього документа викликала помітне роздратування в українського Міністерства закордонних справ, яке в той самий день оприлюднило свою відповідь: “Ми виходимо з того, що негативні інтонації в коментарях окремих європейських політиків обумовлені браком інформації про реальний хід антикорупційних розслідувань в Україні, який українська сторона готова компенсувати”.
Не відомо, чи намагався МЗС якимось чином “компенсувати” “брак інформації”, однак поява в Європарламенті подання про розгляд ситуації навколо переслідування представників політичної опозиції викликало неабияку активність представників зовнішньополітичного відомства. Уже у вівторок, 7 червня, посол України при ЄС Костянтин Єлисєєв у Страсбурзі активно намагався лобіювати зняття українського питання з порядку денного, або хоча б схвалення більш м’якої резолюції щодо подій в Україні.
Не вийшло.
Варто зазначити, що в самому Європарламенті українське питання вкотре викликало конфронтацію передусім між “народниками”, котрі мають серед “сестринських” партій в Україні опозиційні “Батьківщину”, “Нашу Україну” та “Народний рух”, та соціалістами, які в середині жовтня минулого року підписали меморандум про взаєморозуміння з правлячою Партією регіонів. Подані від “народників” та соціалістів проекти резолюцій були кардинально протилежними. Так, група народних партій, що є найбільшою в Європарламенті, запропонувала висловити стурбованість у зв’язку зі збільшенням випадків вибіркового переслідування представників політичної опозиції в Україні, а також наголосити на неадекватності запобіжних заходів, застосованих, зокрема, до Тимошенко та колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Луценка. Соціалісти ж, у свою чергу, пропонували закликати «членів колишнього уряду Юлії Тимошенко співробітничати з Генеральною прокуратурою коректно і з повагою, утримуватися від надання дезинформації та від необґрунтованих звинувачень державної влади”, а також пропонували привітати заяви президента України Віктора Януковича про те, що корупція загрожує модернізації української економіки, конституційним правам і свободам громадян України.
Уже під час дебатів 9 червня один з авторів “соціалістичної” резолюції Крістіан Вігенін пояснив: “Це не наша справа – втручатися у внутрішні справи”. І звинуватив “народників” у тому, що ті, мовляв, обрали політичну конфронтацію. Під цим обвинуваченням слід розуміти небажання представників “народної партії” пом’якшити формулювання в підсумковому документі.
Зрештою, на голосування було винесено три проекти резолюції: проект від групи об’єднаних лівих, який обмежувався загальними словами щодо необхідності поважати принцип верховенства права та проведення неупередженого й незалежного розслідування, проект соціалістів з “осанною” правлячій команді в Україні та спільний проект від груп “народників”, лібералів та “зелених” із критикою щодо вибіркового переслідування, яка зрештою і була підтримана депутатами.
Через наявність трьох варіантів резолюції головуючий проводив голосування картками. У підсумку, за критичний варіант проголосували 37 депутатів, проти – 16, утрималися – 7.
Такий результат голосування вже дав підстави депутатові від Партії регіонів Вадиму Колесніченку заявити, що вона, мовляв, не відображає думки більшості депутатів Європарламенту. “Один нюанс: Європарламент – це 737 депутатів, а за цю резолюцію проголосувало 37. Навіть немає 4%”, - сказав він. “Тільки дайте населенню ці цифри, і все стане на свої місця. Це називається "класична маніпуляція громадською думкою”, - додав депутат.
Проте якщо маніпуляція і справді має місце, то однозначно не в результатах голосування.
Справа в тому, що в кожній політичній групі Європарламенту є свої фахівці з питань зовнішніх відносин, які відповідають за підготовку та узгодження проектів відповідних резолюцій. Проекти обговорюються на засіданнях груп, і їх офіційне представлення без згоди членів групи просто не може відбутися. Таким чином, якщо порахувати кількість членів груп “народників” (264 депутати), лібералів (85) та “зелених” (55) – отримаємо 404 голоси, що становить більш як половину від складу парламенту. І це тільки “чиста” арифметика, без урахування позицій тих депутатів, котрі не входять до парламентських груп, а також депутатів від груп європейських консерваторів та реформістів (56) та “Європи свободи і демократії” (27), які на рівні груп не визначилися зі своєю позицією і не пропонували проектів резолюції.
Що ж до відносно незначної кількості голосів, зазначимо, що, по-перше, у Європарламенті кожен голосує за себе, тому 40 депутатів просто не можуть дати 400 голосів, на відміну від Верховної Ради України. По-друге, повноваження Європарламенту у сфері зовнішньої політики до сьогодні суто консультативні. По-третє, слухання з питань порушення прав людини завжди збирають не дуже велику кількість депутатів, можливо, ще й через те, що традиційно проводяться в останній день сесії парламенту, однак від того ставити під сумнів легітимність ухвалених за підсумками дебатів резолюцій нікому, принаймні в Європі, на думку не спадає.
Звичайно, не варто переоцінювати вагу резолюції Європарламенту, однак і недооцінювати її теж не слід.
Під час виступів у залі Європарламенту не лише критично налаштовані депутати, а й представник Євро комісії (цього разу її представляв комісар з питань енергетики Гунтер Еттінгер), висловлювали занепокоєння ситуацією в Україні.
У своїй промові комісар нагадав, що наприкінці травня Єврокомісія оприлюднила доповіді щодо прогресу країн-сусідів за 2010 рік. “Наша оцінка (щодо України. – Авт.) полягає в тому, що нічого суттєво не змінилося”, - сказав пан Еттінгер. При цьому він окремо наголосив на тому, що передумовою для подальшого зближення України з ЄС залишається повага до прав людини, демократії та гарантованого Конституцією принципу верховенства права. І ось це, насправді, має стати черговим серйозним сигналом українській владі про те, що якими б не були “технічні” досягнення в переговорах щодо створення зони вільної торгівлі чи лібералізації візового режиму, однак без базових цінностей очікувати на справжню політичну асоціацію з ЄС марно.
Сергій Воропаєв