До чого дійдуть протести в Росії?

У Росії після виборів до Держдуми народ раптом вийшов на вулиці. До чого врешті-решт призведуть російські протести? Своїми думками діляться експерти.

Григорій Перепелиця, директор Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії при МЗС:

СТАВШИ ПРЕЗИДЕНТОМ, ПУТІН ВДАСТЬСЯ ДО ЩЕ БІЛЬШ АВТОРИТАРНИХ МЕТОДІВ

Теперішній авторитарний режим у Росії базується на традиціях політичної культури російського суспільства, в основі якої, власне, – авторитарна культура.

На цю авторитарну культуру накладається імперська ментальність як російського суспільства, так і російської влади. І ця імперська ментальність дуже сильно впливає на політичну активність росіян.

У їхньому уявленні, там має бути цар, який завжди справедливий, уважний, і він відповідає за долю Росії. Влада, яку він має, «освячена Богом». Тому вона не може піддаватися жодній критиці. У російській ментальності, так би мовити, верховенство влади освячено німбом божої ласки. А між суспільством і царем – чиновництво – ненажерлива корумпована бюрократія. Власне, вона і є основним ворогом суспільства. Цар начебто теж бореться з цією бюрократією, бо він у своїй суті відбиває інтереси простого народу. Ось така парадигма російської культури завжди була основою для стабільності самої влади і цього авторитарного режиму.

Що сьогодні змінилося, чому народ обурюється? Це протестує молоде покоління росіян, яке не мислять категоріями самодержавства. Вони бачать зовсім інші процеси у світі, і самодержавство їм не до вподоби – незважаючи на потужну патріотичну роботу, яку проводить режим Путіна з молоддю. Перспектива російської авторитарної стабільності вже не задовольняє багатьох росіян.

Та все-таки більша частина росіян, очевидно, підтримує Путіна, і він однозначно буде президентом.

Гадаю, росіяни проковтнуть образу з фальсифікаціями на виборах, проковтнуть заради «великої Росії», але якщо влада не поводитиметься ще більш брутально й цинічно щодо тих людей, котрі мають інші погляди на майбутнє РФ.

Якби Путін був здатен провести модернізацію Росії, він би давно це зробив. І ми бачили, що в його першій каденції такі спроби були, але потім він швидко від цього відмовився, бо така модернізація ставила під ризик його владу та авторитет, тому він вдався до побудови імперської моделі, «підняття геополітичної величі Росії», щоб за рахунок зовнішнього чинника консолідувати суспільство, при тому, що реформ немає, і свавілля щодо населення чиниться страшне. Досі це працювало. І Путін, ставши президентом утретє, вестиме політику не модернізації, а екстенсивного розвитку: розширення, експансії, захоплення нових ресурсів, реінтеграції України в Росію у формі Євразійського союзу. Це все для підняття «величі Росії», перш за все як геополітичної потуги.

Ставши президентом, Путін удасться до ще більш авторитарних методів і притиснення росіян у їхніх правах, бо сьогоднішні протести він сприйняв як загрозу власній владі.

Тарас Чорновіл, заступник голови комітету ВР із зовнішніх зв’язків:

КОЛИСЬ ТАКИ В РОСІЇ РВОНЕ, і ТИМ СИЛЬНІШЕ, ЧИМ БІЛЬШЕ ЗАКРУЧУВАТИМУТЬ ГАЙКИ

Як на мене, поки що до критичних наслідків ще далеко. По-перше, тому, що влада має надпотужний механізм придушення, який добре профінансований.

Другий момент – значна частина населення все-таки політично індиферентна, і їм усе абсолютно байдуже, їм достатньо запустити пару погрозливих повідомлень, і спрацює типове російське гасло «лиш би не було війни». І третє – організатори акцій поки що слабкі, і політична альтернатива, яка б мала нинішній режим, ще не зросла.

Акції в Росії поки що мають виключно політичний характер. Економічний стан поза Москвою і Петербургом просто жахливий, але більшість росіян до цього звичні, у них ще немає традиції боротися за свої соціальні права. А різкого економічного обвалу не буде доти, доки не впаде світова ціна на нафту.

Опозиційні політичні лідери Росії недостатньо авторитетні, і вони, як і в нас, пересварені між собою.

Там часом виявляють адекватні люди – такі, як Нємцов і Касьянов, але решта – Лимонов та інші – просто зоопарк.

Сьогоднішні протести – лише прелюдія. На президентських виборах, гадаю, буде продовження, а що з того вийде, одному Богу відомо.

Усі ми розуміємо, що колись таки в Росії рвоне, і чим більше закручуватимуть гайки, тим рвоне сильніше.

Але коли це буде?..

Дмитро Корчинський, публіцист:

ПУТІН ДЛЯ УКРАЇНИ – НАЙКРАЩА ФІГУРА

Зараз у Росії не відбудеться революції, ситуація стабільна, але добре те, що режим не зможе вже почуватися так упевнено, як раніше. Ми бачимо, що в областях, де переважає російське населення, влада отримала найменший відсоток. «Єдиною Росією» найбільше не задоволені мешканці Москви й Петербурга – міст, які б мали бути опорою режиму.

Режим ще сильний, революціонери – слабкі. І попри все, Путін найбільш популярний політик у Росії.

І не варто очікувати, що він там чогось злякався, і може відбутися якась модернізація Росії. Усе виглядає так, що продовжуватиметься нинішній сценарій.

Але для нас це дуже непогано. Путін для нас – найкраща фігура, тому що він лякає не тільки росіян, а й українське керівництво та всіх своїх сусідів. Путін любить гроші більше, ніж геополітичну місію Росії, саме тому не готовий платити за цю місію. Якби Росія була більш розумною, то Україна б давно позбулася своєї незалежності.

Доки Москва лякає, доти ми зберігаємо, хоча б формально, свою незалежність.

Олександр Палій, експерт з міжнародних питань:

РОСІЯ – У «ПАСТЦІ СВОБОДИ»

Нинішні політичні процеси в Росії, пов’язані з падінням популярності влади, ще півроку тому мало хто це передбачав.

Уже давно відмічено, що політичні процеси в Росії нерідко розвиваються за "обвальним" сценарієм: росіяни швидше "запрягають". «Інерційність» російської політики менша, ніж в Україні. Причина в тому, що політика в Росії практично не зав’язана на суспільство, де зміни відбуваються з певним часовим лагом, і значно більшою мірою – на державу.

У цьому сенсі Росія більше схожа на азійські та близькосхідні країни, де позавчора Каддафі був вождь, а вчора – ворог.

Очевидно, причини нинішнього падіння популярності влади комплексні – тут і фактичний застій у економіці, і атрофія живого політичного життя, і надзвичайна криміналізація політики, економіки й суспільного життя, що знижує «бар’єри недопустимого», і неможливість реалізуватися в чинній системі координат пасіонарним громадянам. Усе це створило в російському суспільстві таку атмосферу, яка багато в чому нагадує кінець 1980-х. Тобто маса все ще йде за владою, але щось робити людям, які себе поважають, стає дедалі більш неприйнятно.

Режим заради спокою продовжує витискати пасіонарних людей із країни. Як результат, режим залишається з трубою, недиверсифікованою економікою і старіючим населенням. Для Росії з її природними запасами нинішнє зростання на рівні 4% – це навіть гірше, ніж брежнєвський застій, бо за часів Брежнєва не було таких інфраструктурних проблем.

Очевидно, Путін усвідомлює загрозу «обструкції» режиму з боку мислячої частини суспільства. Тому й обрав головою нового виборчого штабу відомого режисера Говорухіна, який часто у своїй творчості був не по-кремлівському щирий.

Інстинкти російської влади, здобуті в спецслужбах, підказують, що треба тотально тримати ситуацію під контролем.

Для тактики це може бути дуже добре. А для стратегії – навряд чи. Ця як «газові війни» Росії проти України, виграні Кремлем, проте в результаті яких у Європі різко прискорилися процеси диверсифікації енергопостачання та стрімко зросли інвестиції у відновлювальну енергетику. А це нині б’є по російських інтересах, тепер уже стратегічних.

Схоже, російська влада цілковито не визнає економічної цінності демократії чи принаймні переконує себе в цьому.

Щоправда, Дмитро Медведєв весь свій президентський термін заявляв про модернізацію. Тільки якщо казати «халва», солодко в роті не стане.

Нині Росія потрапила в пастку свободи, як це не парадоксально звучить.

Якщо продовжувати нинішній курс, він вестиме країну до стагнації і поступового програшу конкурентних позицій у світі.

Інша опція – спробувати відпустити політичні й особливо економічні процеси. Але це, за наявності певних шансів швидкого подолання відсталості, загроза вже не поступового, а одномоментного падіння. На це російська влада навряд чи зважиться. Вона й досі лякає своїх співгромадян «страшними 90-ми».

Чи можлива в Росії революція? Верхівкова революція цілком можлива. Оскільки суспільство практично відірване від впливу на державу. Що стосується революційної мобілізації самого суспільства, без підтримки органів державної влади, то нині такий варіант є вкрай малоймовірним. Для цього потрібна якась надзвичайна ситуація – хаос, цілковитий економічний колапс тощо. Поки що це далеко не перша опція. Суспільство слабке, а бюрократична й силова машина численна й потужна, особливо в порівнянні з атомізованим суспільством.

Тому розвинеться в Росії революційна ситуація чи ні, більшою мірою залежатиме від того, чи вдасться російській владі втримати тотальний контроль над державним апаратом та елітами.

Ксеня Лесів