Андрій Санніков
У в`язниці я почав писати казки. Це моя розмова з сином Данькою. Я навіть просив дружину, щоб не надсилала синові фотографій. Я навіть не очікував, що це буде настільки важко...
Два політичні в`язні отримали свободу в Білорусі у Великодні дні. На свободу вийшли кандидат у президенти на минулих виборах Андрій Санніков і його довірена особа Дмитро Бондаренко.
Андрій Санніков був засуджений до 5 років ув`язнення в колонії посиленого режиму за масові акції протесту після виборів 19 грудня 2010 року. Провини він не визнав. Одним з елементів тиску на політика і під час слідства, і в слідчому ізоляторі КДБ, і в місцях ув`язнення був шантаж можливими великими неприємностями для його близьких, навіть життям і здоров`ям дружини Ірини Халіп та їхнього сина Даніка.
За словами Андрія Саннікова, він навіть у в`язниці відчував прояви солідарності з політичними ув`язненими. Політик вважає, що саме вони підштовхнули демократичні країни вперше виробити щодо Білорусі осмислену, не примітивну, за його словами, політику. І це в першу чергу дає шанс на звільнення всіх політв`язнів. Про це Санніков сказав в інтерв`ю кореспонденту Радіо Рація Геннадію Барбаричу.
Кому б ви хотіли перш за все подякувати за ваше звільнення?
Перш за все, моїм рідним, моїй сім`ї. І взагалі білорусам. Тому що я вважаю, що солідарність, яку я відчував навіть через стіни "американки", ставлення людей до несправедливих вироків, підтримка, яку ми відчували, - це й привело до тієї політики, яка з`явилася зараз в Євросоюзі. Вперше, я вважаю, стала з`являтися політика щодо Білорусі, зникли певні ілюзії. І під цим тиском громадськості, насамперед білоруського суспільства, почалася нова хвиля звільнень. Я думаю, я сподіваюся, що ми скоро дізнаємося, що всі політв`язні на волі. Думаю, що це перше завдання, яке зараз ми повинні робити всі разом, щоб це сталося якомога скоріше.
Ви щойно зустрілися з Дмитром Бондаренком, вашим найближчим соратником і другом. Як ви вважаєте, хто з політв`язнів і коли буде на волі наступним?
Я вважаю, що, перш за все, повинні звільнити Миколу Статкевича, Дмитра Дашкевича, Едуарда Лобова, Павла Северінца і всіх тих, хто проходив у так званій "справі анархістів". ... І очевидно, Сергія Коваленка. Я бачив його на території колонії "Вітьба-3", коли його привезли. Я не впізнав його. Не знаю, може навмисне його провели поруч зі мною, коли я був на території колонії. Я побачив дуже поганого вигляду людину, не знаючи, що це Коваленко. Тільки потім я дізнався з газет, які мені принесли, що Коваленка привезли. Тоді тільки я зрозумів, що це він був. Очевидно, що дійсно йдеться про життя цієї людини. І те, що тепер його привезли в «Новинки», і те, що зараз кажуть, нібито він сам припинив голодування, то я б не став цьому вірити. Тому що вся пенітенціарна система, яка існує в Білорусі, дуже закрита, секретна, ніколи ніякої справжньої інформації звідти не можна дізнатися, коли цього не хочуть самі співробітники в`язниці, колонії, психічної лікарні. Тепер в "Новинках" з Сергієм може відбуватися все, що завгодно. Нам можуть повідомляти, що він і вагу набирає, і так далі. А насправді з ним може відбуватися найнебезпечніше. Може, Сергія Коваленка потрібно в першу чергу звільняти. Тому що, ще раз підкреслю, я побачив це сам, на жаль, я це відчув, що дійсно йдеться про життя людини.
А як ви зараз оцінюєте події на площі 19 грудня 2010 року, у день президентських виборів. Що це було? Хто виграв, хто програв?
Я не можу одним реченням оцінити ті події. Це був момент і піднесений, і трагічний. Не буду говорити, хто винен ... Очевидно, винні ті, хто застосовує силу. Але питання більш складне. Це був момент, коли всі могли скористатися тією можливістю, яка б допомогла розвитку Білорусі в нормальному напрямку. І цим не скористалися. Це дуже складно і емоційно, дуже боляче для мене. Ми знаємо, що сталося в 2011 році. На жаль, ми це передбачали - що якщо не буде взаєморозуміння, то буде величезна криза в Білорусі. Збідніло все населення Білорусі. Як можна говорити про виграш країни, або тих, хто сьогодні при владі? Це взагалі неможливо. Я вважаю, що це досить примітивне питання: хто програв, хто виграв? Тому що не про це мова, а мова про ту небезпеку, яка існує в Білорусі для громадянина, для його прав, свобод, для родини. І як все-таки повернутися до нормального життя, яке нам всім так необхідне.
Якщо спробувати проаналізувати ситуацію, то що може чекати Білорусь при сьогоднішньому розкладі в найближчому майбутньому?
Я розумію, що я повернувся в іншу країну. Але я ще не до кінця розумію, в яку країну я повернувся. Те, що щось божевільне відбувається в Білорусі, це я бачу. Це я відчував і на своєму особистому досвіді. І я відчуваю те, що відбувається зараз в суспільному і політичному житті. Звідки взялося це божевілля? Бо раніше його не було. Якщо це не скінчиться якимось чином, то я не можу говорити ні про які оптимістичні прогнози для Білорусі. Тому я думаю, що ніколи не було такої серйозної ситуації в Білорусі. Ніколи загроза існуванню країни, особистості, сім`ї не була такою великою, як зараз. Що робити, як захистити себе, свою країну, незалежність, гідність? Поки що я не готовий відповідально говорити про це.
В`язниця теж в якомусь сенсі лакмусовим папірцем стану всього суспільства. Що там відбувається?
На волі хвилювалися навіть за ваше життя. Різні чутки доходили. Який для вас там був найнебезпечніший момент?
Це той період, коли була ізоляція. Я написав клопотання про помилування. І після цього три місяці була майже повна ізоляція мене від адвокатів, від сім`ї. Цей був найнебезпечніший момент. Що відбувалося, як відбувалося, я, може, потім розповім. Зараз я не буду нічого розповідати.
А що Ви написали в проханні про помилування? Влада насправді не відразу зізналася, що воно існує. Можливо, їм чомусь було не вигідно визнавати це?
Я зрозумів це ще до того, як написав. Що не прохання про помилування вони хочуть отримати від мене, а щось є небезпечніше у їхніх планах. І на жаль, це підтвердилося. По-перше, не відразу навіть прийняли це клопотання. Тільки з другого разу прийняли. Це я говорю не про те прохання про помилування, яке я написав 20 листопада. А 23 грудня я написав ще раз, коли зрозумів, що вони приховують його. А 20 листопада я два рази намагався "пробити" це клопотання. І вдруге у вітебській в`язниці вони взяли це клопотання. А потім я переконався, що в планах щось інше, тому що відразу почалася ця ізоляція. Після написання клопотання я відразу повідомив про це і дружині Ірині, і своїм адвокатам, яких на той час було двоє, а тепер тільки одна залишилася. Я це зробив сам, зробив це свідомо. І попросив, щоб не було ніяких коментарів, щоб це просто сприйняли як факт, і все. Я написав про це напевно більше 30 листів додому, матері писав, дружині, адвокатам, друзям. Жоден з цих листів до адресатів не дійшов.
Після в`язниці ви збираєтеся продовжувати займатися політичною діяльністю?
Скажу так. Зараз у мене велика жага повернути своє життя. Після тривалого періоду, коли я був позбавлений нормальних відносин, сім`ї, коли я не бачив своїх близьких і рідних, це перша задача. А про решту поговоримо потім.
Ходили чутки, що вам пропонували емігрувати, виїхати за кордон. Це правда?
Ні, я не чув таких пропозицій. Може й були такі плани. Я не можу сказати, що взагалі мені надходили якісь пропозиції. Все робилося через якісь розмови - навіть з зеками. Це я потім зрозумів, що є такий, може, класичний образ, що приходить якийсь співробітник КДБ і щось пропонує. Може так і відбувається, але зі мною так не було. Але я потім зрозумів, що через такі начебто випадкові бесіди було багато пропозицій. Очевидно, дуже цікавило всю цю систему і весь цей режим, що я буду робити після того, як мене звільнять? Я завжди відповідав, що в неволі я не можу ні говорити, ні приймати ніяких рішень. Рішення може приймати тільки вільна людина. Ось тепер, коли я відчую себе вільним, я буду приймати рішення.
А ви ще не відчули себе вільним?
Поки що ні. Тому що вільна людина для мене - це людина, яка не обмежена ні в чому. І яка не змушена враховувати, наприклад, те, що моя дружина - поки не вільна людина. Що я не можу взяти дружину і поїхати після десятої вечора до матері, яка трохи хворіє. І, наприклад, не могла прийти і зустріти мене разом з усіма після тюрми, бо хворіє. А дружина не могла прийти, тому що їй заборонено це робити. Про яку волю можна говорити! Ось коли прийде ця справжня свобода, навіть при умовній свободі в Білорусі, тоді можна про щось говорити.
А що для вас було найнесподіванішим після звільнення?
Мабуть, емоційно найнесподіванішим було, що такий тривалий період я був змушений стримувати себе психологічно, стримувати свої емоції, що навіть і тепер, коли є потреба на щось емоційно реагувати, я автоматично це стримую. Не думав також, що я відчую себе фізично набагато краще, як тільки переступлю поріг свого будинку і коли побачу своїх рідних. Щось боліло, застуда була. Але відразу все зникло, як тільки я увійшов у свою квартиру. Для мене дім багато означає. І тепер навіть фізично відчув, що дім - це дім.
Як відбулася ваша зустріч із сином? Він вас упізнав в новому вигляді, без бороди?
Він звідкись знав, що я вже без бороди. Ніхто йому не говорив, але він якимось чином знав, що я вже голений. І я думаю, що його це трохи лякало. Тому добре, що повернувся вночі, десь в 3:00 прийшов додому. Він спав. Тому я його поцілував. А потім зранку трохи він з пересторогою поглянув на мене. Але ж це буквально 5-10 хвилин - і ми один одного згадали. Саме один одного, тому він вже такий дорослий став за цей час, що й мені теж треби було якось звикнути. Але ж це було те, чого я очікував. Головне, чого я очікував.
Ви в колонії навчилися ще однієї несподіваної речі - писати казки. Будете продовжувати цим займатися?
Геннадій Барбарич, Радіо Рація, Мінськ.