Вчені порівнюють процес із розстібуванням "блискавки" на одязі.
Апеннінські гори в Італії можуть формуватися під впливом процесу, який нагадує розстібання блискавки на одязі. До такого висновку дійшли науковці з Університету Флоренції, які дослідили дані про землетруси, рухи земної поверхні та будову земної кори. Про нове дослідження пише Popular Mechanics.
Апенніни є своєрідним геологічним "хребтом" Італії. Їхнє формування пов’язане з багатомільйонним зіткненням Євразійської та Адріатичної тектонічних плит. Італія через це перебуває в зоні постійної геологічної напруги та має значний сейсмічний ризик.
Водночас Апенніни мають незвичну для гірського хребта будову. В одних його частинах земна кора стискається, тоді як в інших – розтягується. Через це деякі геологи порівнюють структуру Апеннін із "акордеоном". Саме ця особливість тривалий час ускладнювала пояснення механізмів формування хребта.
Одним із головних пояснень вважався процес відкату субдукційної плити. За цією моделлю давня океанічна плита занурюється в мантію та відступає, спричиняючи підняття поверхні й розтягнення кори. Цей процес, зокрема, відіграв роль у формуванні Тірренського моря на захід від Італії.
Однак приблизно два мільйони років тому ситуація змінилася: розтягнення, яке формувало море, сповільнилося, а стискання перед Апеннінами зменшилося. Попри це, деформація земної кори продовжилася. На думку авторів нового дослідження, це свідчить, що одного лише відкату плити недостатньо для пояснення сучасної геології регіону.
Натомість дослідники вказують на деламінацію – процес, під час якого нижня частина земної кори та літосфера відокремлюються від верхньої кори. "Автори припускають, що Апенніни переживають процес "розстібання", відомий як деламінація".
За даними дослідників, цей процес зосереджений не по всій довжині гір, а навколо своєрідної "петлі" або шарніра. Вона розташована там, де передня частина структури занурюється під Італію в напрямку Адріатичної передової западини. Аналіз багаторічних сейсмічних і GPS-даних, а також межі Мохоровичичевого розриву показав, що приблизно 500-кілометрова ділянка кори з боку Тірренського та Адріатичного морів перекривається. Саме вона, за версією науковців, формує фронт "розстібання".
Рух цього фронту супроводжується різними процесами по обидва боки. Позаду нього земна кора розтягується приблизно на 4 мм на рік, тоді як попереду відбувається стискання зі швидкістю близько 2 мм на рік.
Дослідники наголошують, що деламінація, ймовірно, почалася не два мільйони років тому. Геологічні дані свідчать, що цей процес міг тривати щонайменше з пізнього міоцену – близько 10 мільйонів років тому. Завершення або послаблення відкату плити стало своєрідним геодинамічним переходом, після якого роль відшарування нижньої кори зросла.
Як писав УНІАН, дослідження Колумбійського університету показало, що процес розколу Африки у Східноафриканському рифті просунувся значно далі, ніж вважалося раніше. У зоні Туркана товщина земної кори становить лише 13 км, що свідчить про наближення критичної точки, після якої утворення нового океану стане неминучим.
Геологи прогнозують, що через кілька мільйонів років води Індійського океану заповнять западину, створену магмою, і сформують нове океанське дно.