Те, що тисячоліттями лежало вмороженим в кригу, повертається в атмосферу.
Танення вічної мерзлоти в Арктиці вже давно непокоїть вчених у контексті глобального потепління. Як пише видання Earth.com, нове дослідження вчених з Університету Массачусетсу аналізує цей процес не абстрактно, а конкретно: річка за річкою, день за днем протягом понад 40 років.
Арктичні річки, стверджують вчені, відіграють непропорційно велику роль у глобальному кругообігу води. Вони приносять в океан близько 11% усього річкового стоку планети, хоча сам Північний Льодовитий океан становить лише один відсоток об’єму світового океану. Саме тому навіть невеликі зміни в тому, що несуть річки – прісна вода, поживні речовини чи вуглець – відчутно впливають на морські екосистеми.
Верхній шар ґрунту в Арктиці, який щороку замерзає й відтає, поступово стає глибшим. Таким чином, з року в рік усе більше древньої криги, замерзлої тисячі років тому, потрапляє в річки. А разом з нею і вуглець, який лежав в мерзлоті увесь цей час. Арктичний океан уже зараз отримує непропорційно велику частку розчиненого в річках вуглецю. Частина цього вуглецю в океані перетворюється на вуглекислий газ, посилюючи спіраль глобального потепління.
Прямі вимірювання в Арктичному регіоні вкрай ускладнені через його віддаленість, відсутність інфраструктури і суворий клімат. Як пояснює провідний автор дослідження, геоучений Майкл Роулінз, кількість вимірювань проб річкової води тут далеко не є достатньою, щоб кількісно оцінити надходження вуглецю в окени з цього регіону. Саме тому науковці покладаються на комп'юетрне моделювання, яке враховує накопичення й танення снігу, зміни активного шару грунту, поверхневий стік та гідрологію.
Одне з найяскравіших географічних відкриттів – нерівномірність зростання виносу вуглецю. Найбільш активно процес відбувається на північному заході Аляски.
"Там набагато рівніше, що означає, що там набагато більше вуглецю з розкладеної органічної речовини в мерзлоті, яка накопичувалася десятки тисяч років. Це давній вуглець. Чим далі на схід, тим більше гористий рельєф. Ґрунт більш кам’янистий і піщаний, і набагато менше розчиненого органічного вуглецю мобілізується під час танення мерзлоти", – зазначив Роулінз.
Не менш важливим є інший висновок: сезон танення подовжується. Зміни відбуваються не лише в об’ємах, а й у часі – тепер танення активно триває у вересні й навіть жовтні, тобто на кілька тижнів пізніше, ніж було типово ще кілька десятиліть тому. Додаткові порції прісної води та вуглецю саме в цей час можуть суттєво змінити солоність, біогеохімічні процеси та трофічні зв’язки в естуаріях річок і прибережних водах моря Бофорта.
Як писав УНІАН, вчені з Університету Кобе дослідили японську підводну кальдеру Кікай, яка є джерелом найбільшого вулканічного виверження голоцену, і встановили, що її магматична система знову накопичує магму. Іншими словами, древній супервулкан почав прокидатися.
Також ми розповідали, що у довготривалому експерименті в Скелястих горах США штучне підвищення температури на 2°C призвело не до зростання трав, а до заміщення луків чагарниками й часткової втрати польових квітів та грибів у ґрунті. Спостереження за 29 років показали істотну деградацію лугової екосистеми та зміну мікробіологічного складу ґрунту, що вказує на глибокі підземні наслідки потепління.