Я не можу дивитися телевізор – там якийсь мертвонароджений жаргон слов’янського походження... Хіба Малковичу можна відмовити? Йому Катерина Ющенко не змогла відмовити...
Пане Олексо, навіщо вам як перекладачеві псевдонім?
У мене колись було чотирнадцять різних псевдонімів. На букву “А” – Азенко, на “Б” – Буковський, «В» – Веденко, «Г» – Глаголенко і т.д. А зараз залишився один. Головна причина – було незручно, що не вдасться якась робота, тому ховався за вигадане ім’я, щоб не ганьбити справжнього. Та зараз багато хто каже, що соромитись нічого – але я вже звик до Негребецького.
Як Ви – випускник біологічного факультету – ступили на стезю перекладу? Які умови підштовхнули Вас до цього?
Це, напевне, доля – устиг сісти на правильний потяг. А може, суворо усвідомлена необхідність.
Почалося все так. Я вивчав німецьку мову і в школі, і в університеті. На перших курсах у мене навіть прізвисько було – Дойч. Потім десь на третьому курсі поселили мене в гуртожиток, де жили іноземні студенти. Вони знали тільки англійську (а деякі і її не знали), тож довелося похапцем вивчити цю «мову міжнаціонального спілкування». Основна була фраза: Take the bloom and sweep the floor (бери віника й підмітай підлогу). Ми так і казали "блум" - через особливості африканської вимови наших
руммейтів: "бвум, мада, фада, кам гер". Аж коли я купив словника , то довідався, що правильно буде: broom, mother, father, come here. Це та ще слова з відомих пісень – от і весь був мій англомовний багаж.
Та врешті-решт почалась перебудова, і мені випало працювати в газетці з назвою “Голос”. Це був «орган» так званого Міжрегіонального депутатського клубу, куди входили Лановий, Черняк, Яворівський. І я соромився там працювати, бо спочатку ми мали наклад 20 тисяч, а потім він упав до 5 тисяч. Мене це так мучило... Як можна працювати в такій малотиражній газетці?
А потім пощастило – «по блату» мене влаштували в Міжнародну комерційну телекомпанію, як вона тоді називалася, зараз це ICTV. Працював літературним редактором – і виходило! Дуже потрібні були перекладачі з англійської на українську. А їх було вкрай мало – просто трагічна ситуація. Тож довелося мені самому братися за переклади, поступово підвищувати рівень, купувати дедалі товщі словники. А коли я пішов з ICTV, то мені залишалося тільки перекладати. Бо де я ще міг знайти роботу в ті буремні дев’яності? Англійська мова найпоширеніша, найзатребуваніша на ринку.
Зараз в Україні перекладач з англійської мови може знайти роботу п’ять разів на день, а перекладач, скажімо, з фінської – тричі на рік. Мушу перекладати з англійської. А якби довелося – вивчив би й фарсі.
А взагалі я найохочіше вивчаю рідну, українську мову. Весь вік вивчаю – і щодня відкриваю щось нове, незнане, парадоксальне. Не розумію, як такою класною мовою можна творити погано.
Це трапляється тоді, коли вони за своїм характером українці. Альф – він же такий український... У нього і жестикуляція, і реакція українські. Так само й Шрек – типовий українець-індивідуаліст. Мізантроп, як я.
Як удається наблизити американський текст до українських реалій?
Звісно, це важко. Різні мови, різні культури. Є вічна суперечка в перекладачів – чи треба перекладати кожне слово чи всю річ – книжку, фільм. Я вважаю, що треба перекладати шмат культури, а не кожне окреме слово.
Наприклад, кажуть мені, що не треба перекладати “буріто”. Ви знаєте що таке буріто? От і я кажу, що в нас люди не знають, що таке буріто. Краще його у фільмі якось замінити. У книжці я можу робити виноску й писати: “Буріто – це така мексиканська перепічка, чимось напхана, яку дуже люблять в Америці.” А у фільмі краще її замінити, але не на пироги з маком чи з сиром, бо це вже буде занадто...
Не можу я перекласти у фільмі, що “ковбой задивився на Чумацький шлях”. Не може він співати “Їхав козак за Дунай”, краще хай співає “Їхав ковбой за Міссісіпі” чи щось таке.
Я вважаю, що не можна притягувати за вуха якісь українські реалії. Їх треба делікатно впроваджувати. Якщо я такий експеримент робив у “Альфі”, то я все ретельно обробляв. У мене не була Руслана Писанка, я робив Рузанну Писанкер...
Ви залишились незадоволені своїм перекладом “Тачок” і сказали, що поставили б собі трійку, хоча українська версія користувалася шаленим попитом в українського глядача. Що вийшло не так?
Але більшість глядачів були в захваті від Валєри...
Так, публіка сприйняла дуже добре, і я переглянув своє ставлення. Я вважав, що цей прийом уже віджив своє – він був 10 чи 11 років тому, скільки його можна експлуатувати. Але публіка й досі ведеться, “хаває”. Нехай. Валєру в “Тачках” зробили, і я зараз бачу, що помилявся щодо такого викрутасу.
Але той самий режисер писав “Піратів Карибського моря – 3” і туди теж вставив схожий жарт про Валєру. Як на мене, це несмак.
До речі, про “Піратів”. В одному з інтерв’ю Ви сказали, що вважаєте цей фільм своїм провалом, чому?
У “Піратах–2” нема сюжету, самі невмотивовані трюки. Творців іноді так заносило з цими трюками, наче вони обкурилися. Джоні Депп, наче сардельки, їв людські пальці. Це було не смішно, не дотепно.
“Пірати–3” – непоганий фільм, але дуже складний для сприймання. Сюжет занадто складно сконструйований. Він є, але треба не пропустити жодної фрази й кожну фразу донести з такою інтонацією, як потрібно. Я вже і так намагався перекладати, і сяк, щоб воно хоч якось сприйнялося глядачем. А яка там пісня на початку фільму! Запросили співаків з хору Верьовки, з інших відомих хорових колективів. Талановиті які – я вклоняюся перед людьми, що вміють так співати. Вони в студії як ревнули – мороз по спині! Приходжу в кінотеатр – і чую тільки перші два рядки пісні. А далі її немає...
Та що пісня… Діалоги не всі дійшли до глядача або дійшли з хибною логікою. Актори дублювали так, що... нема слів, крім «зона культурного лиха».
Очевидно, я не зумів написати такий текст, щоб навіть халтурники не могли зіпсувати.
Який свій фільм оцінюєте на “5”?
Кінодубляж – мистецтво. А про мистецтво, як і про жіночу красу, важко судити. Важко сказати, чому одна жінка красива, а інша некрасива. В однієї ніс на 5 мм довший, а вже, скажу політкоректно – «альтернативна красуня». Й оці 5 мм обов’язково хтось у фільм упхне. Бо наша робота, повторюся, командна, колективна. Можна намалювати ідеальний портрет, а хтось прийде й скаже: “Ні, тут негарно. Дайте я перемалюю”. І стає схоже на колективний портрет арабського скакуна: малює його десяток душ – і виходить двогорбий верблюд. Я приніс режисерові текст перекладу – і все, як то кажуть, драматург умер, тепер режисер вирішує. А він завжди відстоює своє «відєніє».
У сучасному кіноперекладі багато проблем, але основною називають брак професійних акторів...
Є трошки акторів у нас. І дуже непоганих. Он Олена Узлюк яка актриса... Чи Микола Боклан, чи Василь Мазур. Але рівень більшості, акторської маси, низенький-низенький. Не тому, що геть бездарні, а тому, що ніхто їх не навчив або навчив не так і не того. А від актора багато залежить.
У дублюванні “Тачок” брали участь українські зірки. Як Вам з ними працювалося? І загалом як ви ставитеся до цієї практики – залучати до дубляжу знаменитостей?
І не тільки в «Тачках» звучать зірки... Це рекламний трюк. Він часто виправданий. Проте деякі зірки мене до глибини дивують. Одна зірка, “найзірковіша” зірка України, не знає наголосів, не впізнає слів, говорить віднедавна з якимсь акцентом. В одному фільмі на камін сказав “комин”. Є “комин”, а є “камін” – це дві різні речі. І режисер побоявся його виправити – бо то ж корифей.
Як на Вашу думку, чи залежить розвиток вітчизняного кіновиробництва від українського дублювання чи прокату?
Богдан Батрух, керівник компанії “B&H Distribution” сказав, що ми створюємо цим перекладом фон. Якщо зараз зняти навіть найгеніальніший український фільм і пустити його в прокат – він же різатиме вухо. Люди не звикли до української мови на екрані. А коли всі звикнуть до цього явища, бо українська мова є в кінотеатрах, і на цьому фоні з’явиться наш, «рідний», фільм, то він сприйметься без проблем.
Хоча я зараз порився в Інтернеті, і мене просто дивує така ненависть до України, до українців, до мови. Коли в мене була web-конференція, мені прислали таке: “Вы враг половины Украины”. Можна подумати, що геть усе перекладають українською, і бідній “російськомовній” душечці ніде вдовольнити культурні запити!
Он зараз іде фільм “Золотий компас”. Гарний дитячий фільм, але тільки російською. У мене діти хочуть піти, а української версії немає. Ну, не розуміють вони російської. І це не дискримінація?
Наша влада вже намагалася розв’язати мовну проблему у сфері кінематографу законодавчо, встановила певні відсотки для дублювання й перекладу фільмів. Як, на Вашу думку, ефективніше, коли такі постанови йдуть зверху чи коли поширенню українськомовних фільмів сприятиме якась гарна реклама, промоушн, як це було з “Тачками”?
Треба поєднувати. У нас таке посттоталітарне суспільство, що ми без вказівки згори, мабуть, і ноги не переставимо. Навіть для того, щоб виконувати закони про телебачення і радіомовлення та про кінематограф, треба було ще спеціальну постанову уряду. Слава Богу, ця постанова вийшла – так звана “постанова Кириленка”. Процес пішов, і він триває. Але Батрух ще зробив гарну рекламу з “Тачками”. Усе це треба поєднувати.
Одначе наші мастаки навчилися боротися з урядом, з державою, з законами. Подивіться на телебачення. Вони так усе роблять українською мовою, що хочеться сказати: “Ні, не треба”.
Я не можу дивитися телевізор. Це ж не українська мова! Це якийсь мертвонароджений жаргон слов’янського походження. Я колись навіть виписував у зошит їхні перли, а потім махнув рукою. Вони роблять за принципом: “Хотітє на українськом – ми вам здєлаєм на українськом”. Саботажники й диверсанти.
А перекладні книжки в нас які! Навесні буде фільм “Хроніки Нарнії: принц Каспіан”. Можливо, я його перекладатиму. І треба ж мені ознайомитися, про що вся ця “Нарнія”. Узяв я в дітей книжку, почав читати. Перекладач – якась Вікторія Наріжна, а редактор – славетна письменниця сучасності Світлана Поваляєва. Це просто капець! Це повна безпорадність. Мовні Безрадичі. Безладний набір покручених слів, а не мова!
Краще читати оригінальні твори сучасних українських письменників – є серед них доволі непогані. Братів Капранових люблю читати, Василя Шкляра. Та коли забиваються мовні фільтри, найкраще читати Панаса Мирного та Котляревського.
Якщо вже перейшли до книжок, то спитаю у Вас про Гаррі Поттера. Над перекладом цього бестселера Ви працювали в співавторстві й відгукувалися про книжку несхвально...
А як ви знаєте? До останньої, сьомої, книжки цей «шедевр» мені справді не подобався.
А чому тоді погодилися?
А хіба Малковичу можна відмовити? Йому Катерина Ющенко не змогла відмовити й переклала якусь книжечку...
Я й досі не розумію, навіщо він мене запрошував до цієї роботи. Книжку було перекладено… скажемо так, швидко. У багатьох місцях я бачив і пропонував інше тлумачення. Вивіряв кожну кому, кожен відмінок, кожен варіант і нюанс написання. А Малкович ретельно повертав стилістичну, орфографічну та лексичну “своєрідність” перекладу-першоджерела, оздоблюючи текст такими соковитими слівцями, як «пристійно», «під’їздна», «мозіль».
Люди, які захоплюються Гаррі Поттером, знаходять багато відмінностей у перекладі книжки й фільму, навіть власні назви та імена не завжди збігаються. Чия це провина?
Ще там є такий персонаж Креб. Насправді, він не Креб, а Краббе. Якщо в фільмі Краббе і розкривається рот на “а”, я не можу написати Креб – воно ж не лягає.
А може, йдеться про переклади студії «1+1»? То я за них не відповідаю. Чи про те, що у фільмі імена не такі, як у російській книжці? Бо росіяни імена персонажів покрутили так, що ого... Долгопупс, Полумна, Волан Де Морт... Тьху!
У моєму перекладі фільму «Гаррі Поттер та Орден фенікса», крім Краббе, у всіх імена такі самі, як і в книжці. Я зробив так, як має бути. Хоча з цілої низки незалежних од мене причин фільм не став взірцем дубляжу. А сьома книжка про Поттера досить хороша. Проте, як казав Альф: “Я заперечую будь-яку причетність до власних дій”. У книжці від мене мало що лишилося.
Цікавіше перекладати фільми чи мультфільми?
Цікаво перекладати цікаве. Просто голлівудські фільми зараз так собі, анімація – краща. Буквально на днях у нас був закритий перегляд шматочка ще не зробленого фільму, який вийде на екрани 6 червня 2008 року. Називатиметься він “Панда Кунг-фу”. Це ж рік Олімпіади в Китаї і кунг-фу вперше стане олімпійським видом спорту. Фільм – чудова анімаційна пародія на славетні китайські фільми про цю боротьбу.
До речі, мені дають на переклад фільм, коли він не до кінця знятий і не до кінця змонтований. Часто такі кумедні речі трапляються. У “Піратах Карибського моря–2” є сцена, коли млинове колесо котиться і на ньому на шаблях б’ються двоє. А я перекладаю і бачу, як це колесо не котиться, а його тягне вантажівка, вона ще в кадрі. Або пірати гойдаються не над морем, а над великим бетонованим басейном, а на задньому плані видно будинки, а потім у фільмі з’являється море – усе мальоване. А Кіра Найтлі! Які в неї прищі на лобі! А потім комп’ютерники все це акуратно приберуть і виліплять з неї красуню.
Нещодавно в Україну приїжджав голлівудській сценарист Біллі Фролік, автор мультфільмів “Мадагаскар” і “Лісова братва”. Він заявив про створення спільного американсько-українського мультфільму під робочою назвою “Лапи і дроти”. Наскільки успішним Ви вважаєте такий двосторонній проект?
Я не вірю в такі проекти. У нас за них хапаються переважно пройдисвіти, «гламурні» тусовщики. Туди, де є гроші, неодмінно лізе всяке таке, що нічого не вміє, крім надування щік. У нас щось путнє можна зробити тільки тишком-нишком, чи, як тепер кажуть, “в андеґраунді”.
Розмовляла Анна Ященко