Мовознавиця назвала нормативні відповідники до росіянізмів.
З використанням низки назв засобів для пересування та опори в українській мові виникають проблеми, зокрема, деякі наші слова вважають кальками з російської мови. Кандидатка філологічних наук, колишня наукова співробітниця Інституту енциклопедичних досліджень НАН України Олеся Сулима розповіла УНІАН, як правильно українською "коляска" для людей з інвалідністю, "ходунки", а також чи нормативне в нашій мові слово "тростина" і "носилки".
Слово "носилки" є в українській мові, але воно локальне. Очевидно, що воно походить з російської мови. Це не українське слово, бо в нашій мові немає таких способів творення. Наприклад, в українській мові є іменник "посилка", але утворюється дієслово "посилати", а від слова "носилки" не утворюється слово "носилти".
Слово "ноші" могло утворитися таким шляхом: від дієслова "носити" з’явилося слово "ноша", а потім від форми називного відмінка множини лексико-семантичним шляхом (перенесення значення) утворилося нове слово. Слово "ноші" - власне українське, воно походить з праслов’янської мови.
Ноші – це пристрій, який переносять удвох. За його допомогою можуть переносити людей, вантаж, тобто щось важке, що одна людина не може нести. Це слово можна вживати на позначення будь-якого пристрою, призначеного для того, щоб переносити вантажі удвох чи навіть учотирьох.
До речі, ноші використовують не лише у медицині, а й на будівництві.
Пам’ятаємо про те, що зараз ми вживаємо термін люди з інвалідністю, і на сучасному етапі розвитку української мови нормативний варіант назви засобу пересування, який вони можуть використовувати – не "коляска", а "крісло колісне".
Якщо говорити про етимологію, то український мовознавець Святослав Караванський заперечував правильність використання слова "візок" у значенні "колісного крісла". Він зазначав, що потрібно вживати слово "візочок" на позначення крісла, в якому можуть везти людину з інвалідністю, або на якому вона може пересуватися сама. Свою позицію експерт аргументував тим, що віз – великий дерев’яний, візок – менший, а візочок – це те, що найменше.
Слово "візочок" можна вживати як синонім фрази "крісло колісне", але все ж таки краще вживати саме останню фразу. "Крісло колісне" – це найкращий варіант, оскільки воно утворене за прямою аналогієюдо крісла. Цей пристрій для пересування подібний до крісла, а не до візка чи воза. Це крісло, просто на колесах.
Слово "милиці" може мати угро-фінське походження, але суфікс "иц" – український (наприклад, він є у словах "дівиця", "молодиця", "криниця"). Раніше "милицею" називали не лише засіб пересування, а й дерев’яні пристрої, які чіпляли до ніг. Пам’ятаєте піратів з дерев’яними ногами? Ось у них це була милиця.
У слові "костиль" немає ознак української мови, тому що йому властивий питомий російський суфікс "иль". Тому очевидно, що це скальковане слово.
Єдине, що в нашій мові його використовують у професійній лексиці:
Тобто "костиль" в українській мові використовується лише на позначення технічного терміна.
"Ходунки" - це українське слово. У нашій мові є "обладунки", "лаштунки" і "ходунки". Нашій мові властивий суфікс "унк", але він непродуктивний (завдяки ньому утворена невелика кількість слів). Як варіант, замість слова "ходунки" можна вживати "ходунець". Слово "ходунець" здається ближчим до української мови, тому що у ньому є поширеніший суфікс "ець". На мою думку, це слово у нашій мові з’явилося раніше, ніж "ходунки", бо у ньому звичніший суфікс. Суфікс "ець" у нас продуктивний, особливо для іменників чоловічого роду. Крім того, слова у множині – зазвичай похідні.
Слово "ходунки" використовується на позначення пристроїв, які допомагають ходити людям похилого віку або дітям. А у слова "ходунець" значення може бути трохи ширшим – його також можна використовувати, наприклад, на позначення годинника з маятником.
Слово "тростина" - це не русизм, воно має питомий український суфікс "ин". Це слово використовується на позначення вузької довгої палиці, яка тривалий час мала підкреслювати статус людини – з нею могли ходити джентльмени, а простолюдин не мав права її взяти. Тобто, тростину використовували не для опори під час ходи. Її також могли використовувати як зброю.
Зараз тростиною доречно називати тонкі палиці для незрячих людей, тому що вони не спираються на них, а ці засоби мають інше призначення – ними обстежують дорогу.
Слово "палиця" – багатозначне. Палицю можна і собаці кидати. Це слово має занадто широке значення. А слово "ціпок" універсальне – і воно більше підходить для позначення речі, на яку можна спиратися, ніж палиця, тому його можна вживати як синонім слова "тростина".
Не всі ці слова використовуються на позначення опори чи засобу пересування. Деякі речі використовуються для позначення статусу людини. У сучасному світі слово "милиці" позначає вироби специфічної форми, які призначені для опори під час пересування, їх часто виготовляють з металу.
Слова "костур", "ковінька" та "ціпок" дуже близькі за значенням. А "ковінька" – це фактично те ж саме, що "ціпок". Специфіка ціпка у тому, що він має ручку, завдяки якій його форма стає г-подібною. Ціпок та ковіньку робили за подібним принципом – як правило, брали гілку дерева, яка з одного боку зігнута. З гілки здирали кору, і таким чином отримували і ковіньку, і ціпок. Але у ціпка була ручка у формі гаку, ним можна щось захопити.
А ковінька – це не лише річ для опори, це ще була гра. Також ковінькою називали щось криве та покручене, і слово ковінька в народі використовували у лайках, наприклад, побутувала фраза: "Матері твоїй ковінька". "Ковінька" могла заміняти у цій фразі слова "все, кінець".
Костур – це теж палиця з гілки дерева. Зверху вона широка, а звужується донизу. Вона часто була рівна та вища, ніж ціпок та ковінька.
Слово патериця вживають лише у релігійній сфері. Цей предмет – ознака статусу. Це тонка висока палиця, її мають право тримати лише найвищі чини церкви.
Є ще українське слово "посох" – це слово походить з праслов’янської мови та означає "гілка, яка має вгорі розсоху". Розсоха – це або зігнута верхівка, або частина гілка, яка роздвоїлася. Це дуже висока (заввишки зі зріст людини), тонка рівна палиця. Посох використовували пастухи, а також є ікони, на яких з посохом зображений, зокрема, Ісус Христос. На заході України пастуший посох називають ґирлиґа. Він допомагав заганяти овець, і на нього також опиралися.
Вважаю, що з названих слів можна вибрати "ціпок" як загальну назву для всіх засобів для опори під час пересування, бо воно нейтральне. А "милиці" – це засіб для пересування специфічної форми.