20-25% військових тікають в СЗЧ через те, що їм не дають можливості перевестися, ділиться військовий.
Мобілізація, самовільне залишення частини (СЗЧ), рекрутинг, достроково звільнені ув’язнені в армії – ці теми стали основними у розмові кореспондента УНІАН з військовим Третього армійського корпусу Русланом з позивним "Тренер". Він був піхотинцем, а після чергового поранення займається рекрутингом, а також тією когортою військових, які повернулися із СЗЧ, перейшли з інших підрозділів до Третього армійського корпусу.
Нещодавно піднявся скандал навколо повернення військових після самовільного залишення частини (СЗЧ). Деякі ЗМІ давали інформацію з посиланням на неназваних військових, що тепер із СЗЧ можна повернутися тільки в Десантно-штурмові війська і штурмові підрозділи. В Генштабі уточнили, що йдеться про бойові підрозділи в цілому. Поясність, що нового в процедурі повернення з СЗЧ?
Розпорядження було окремо про відбір людей на резервних батальйонах в штурмові підрозділи, в ДШВ. Але також були окремі розпорядження про розподіл СЗЧшників на інші бойові підрозділи. Тобто ніхто не давав зелене світло саме в штурмові і десантні підрозділи. Тому таку сенсацію схопили, але не вивчили питання до кінця. Інші підрозділи також комплектуються. Не можуть у нас комплектуватися тільки штурмові і ДШВ. За рахунок тих людей, які повернулися із СЗЧ і зараз перебувають в резервних батальйонах, поповнюють різні підрозділи.
Є ще така функція як повернення із СЗЧ через Армію+. Через цей додаток людина може доєднатися за рекомендаційним листом саме до того підрозділу, куди вона хоче повернутися. І ця історія також працює. Сенсації тут немає.
Багато хто з військових каже, що немає адекватного механізму переведення з підрозділу в підрозділ. Часто командири не погоджують переведення, тому багато людей використовували СЗЧ, бо це був чи не єдиний шанс потрапити в інший підрозділ.
Я рекрутингом займаюся 20 місяців, а 14 місяців ще і військовими із СЗЧ. Серед них є ті, хто йдуть в СЗЧ, тому що вони не можуть перевестися. В Армії+ є функція про переведення, подання таких рапортів, але не завжди вона працює. Якщо підрозділ недоукомплектований, то, відповідно, командир цього підрозділу саме з цієї причини може не задовольнити рапорт на переведення і не відпускатиме військового. Ми спілкуємося з іншими підрозділами і пояснюємо, що це не вихід, бо військовий може в такій ситуації просто піти в СЗЧ. Радимо відпускати, вирішувати це питання полюбовно, бо таким чином вдасться уникнути і збільшення статистики по СЗЧ. Багато підрозділів відгукуються, йдуть назустріч, підписують рапорти, і люди переводяться.
Через те що не дають можливості військовим перевестися, в СЗЧ з цієї причини тікає 20-25% від загальної чисельності тих, хто самовільно покинули частину. Так, проблема тут є, і над цим треба працювати. Вважаю, що людина має право обирати підрозділи, які технічно краще озброєні, щоб здобувати нові знання і приносити більше користі для України.
Народний депутат України Роман Костенко нещодавно заявив, що 80% тих, хто пішли в СЗЧ, втекли з навчальних центрів після мобілізації. Це якась дуже тривожна цифра.
Не можу це підтвердити. Думаю, що ця цифра є набагато менша. Так, справді є військові, які тікають з навчальних центрів. Людей лякає, в першу чергу, невідомість. Якщо людину впіймали на блок-посту чи на вулиці й вона потрапляє у військо, то вона психологічно не готова до служби.
Загалом, причини СЗЧ абсолютно різні. Кожна історія є індивідуальна. Буває, що військовий лікується, його переводять з одного лікувального закладу в інший, він вчасно не подав документ, що його перевели, і тоді військова частина подала його як такого, що пішов в СЗЧ. Таке трапляється.
Є військові, в яких склалися складні сімейні обставини – проблема з дружиною, дітьми. Людина щось собі надумала, склала речі й поїхала. І його подали в СЗЧ. Є людина, яка повернулася з позиції і відчуває себе морально спустошеною, не може зібратися з думками, в критичному стані, бо не допрацювали з ним психологи, командир. Людина зібралася і пішла в СЗЧ. Є випадки, коли люди через стан здоров’я "не вивозять" службу, а їх не направляють на ВЛК, не надають належної медичної допомоги.
В нас з цим простіше – у Третьому армійському корпусі є своє ВЛК, куди ми можемо таких людей направляти і вони матимуть медичні висновки, завдяки чому можуть змінити місце служби і посаду. Якщо людина хоче продовжити службу, то ми шукаємо їй місце, де вона буде максимально ефективна і працюватиме на всі свої можливості.
Кажуть, що в підрозділах, де адекватний командир, котрий не вважає підлеглих за "м’ясо" і не кидає в безглузді операції, кількість випадків СЗЧ досить низька. Чи справді це так?
Історія про командира-"м’ясника" і СЗЧ мені абсолютно далека. В нашій бригаді всі командири пройшли шлях піхоти, тому в нас піхотинця дуже поважають, а командири -- це наші побратими, ми спілкуємося з ними на "ти" і звертання у нас "друже". Всі командири доступні для спілкування і вони мають авторитет серед бійців. В нас це так працює, тому мені важко говорити про інші підрозділи, бо там не служив.
Третя окрема штурмова бригада, а сьогодні це Третій армійський корпус, займає останнє місце по СЗЧ. І це якраз заслуга наших командирів і побратимів. І безпосередньо нашого командира 3 АК бригадного генерала Андрія Білецького. Такий результат завдяки тій атмосфері, яка панує в підрозділі – побратимство, кожен знає, що він робить. В наш підрозділ досі приходять мотивовані люди, які знають, що йдуть не на рік чи два, а щоб здобути перемогу для України.
Як воювати поруч з людьми, які раніше пішли в СЗЧ і повернулися? Чи немає перестороги, що у відповідальний момент ця людина може не прикрити тебе?
В нас в підрозділі абсолютно нормально сприймають людей, які приходять із СЗЧ. Немає жодного зверхнього відношення щодо них, якоїсь неповаги. У нас поважають цих людей за те, що вони вирішили доєднатися до нашого підрозділу, поважають за сьогоднішній момент. З листопада-грудня 2024 року ці люди вже здобули свій авторитет в підрозділах і стали командирами відділень, взводів. Серед них є ті військові, які отримали державні нагороди. Це пречудові воїни, які мають бажання продовжувати службу, але в кращих умовах.
Це ви говорите про тих бійців, які пішли з інших бригад в СЗЧ, а потім приєдналися до вашої. А чи є випадки СЗЧ саме у вашій бригаді і з яких причин?
З особистої практики скажу, що за півтора року в Третій штурмовій бригаді в 2 штурмовому батальйоні перша штурмова рота в мене був один випадок СЗЧ. Через тиждень військовий сам повернувся. Для чого нашим людям іти в СЗЧ, якщо він кращого підрозділу не знайде, де була б патронатна служба, яка опікується кожним пораненим до моменту його повернення в стрій? У нас військовому не доводиться використовувати свої кошти на лікування, реабілітацію, протезування. Тому на сьогодні наш корпус є найбільшим військовим з’єднанням ЗСУ.
Як СЗЧ одного військового впливає на боєздатність підрозділу? Чи створює це додаткові ризики для побратимів?
Однозначно це впливає на боєздатність підрозділу, на морально-психологічний дух людей. Якщо ти сьогодні йдеш на позиції і завдання розраховано на 20 людей, а в тебе з них 10 пішли в СЗЧ, то ти розумієш, що його виконати буде надскладно. І тоді люди думають: "Він пішов в СЗЧ, а я що - найбільш "лисий"?". І починаються сумніви, нехороші речі, які у війську можуть закінчитися дуже трагічно.
Руслане, що ви маєте на увазі?
Може бути прорив лінії фронту саме через те, що не вистачає особового складу. Це можуть бути накопичення ворога. І щоб повернути наші позиції, необхідно буде додаткові підрозділи залучати. Це серйозні проблеми.
От військовий в СЗЧ. Ви з ним розмовляєте. Що скажете йому?
Поясню, що у нього є два шляхи як у діючого військовослужбовця. Перший шлях – це повернутися на службу в той підрозділ, в який хоче піти. І є інший шлях – він буде чекати, доки його не спіймають, відправлять до Військової служби правопорядку, а вже потім до батальйону резерву. Якщо в резервному батальйоні він відмовиться служити, то його засудять і відправлять в СІЗО, де він перебуватиме від трьох і більше місяців, а потім потрапить у виправну колонію. Йому там не сподобається. Я знаю такі випадки. І він буде телефонувати і просити, щоб його забрали. А відповідно до законодавства України, із СІЗО його забрати неможливо. Це можна зробити лише після отримання вироку і потрапляння у виправну колонію. А вже з виправної колонії в нього не буде права вибору, зокрема, посади. Ти можеш піти лише в штурмовий підрозділ, тобто піти в "Шквал", де ти матимеш обмеження, зокрема, не можеш рік ходити у відпустку.
От я людям роз’яснюю, що їх очікує, чи готові вони провести 4-6 років у виправній колонії. Як це сприймуть їхні діти? Чи дочекається їх дружина? Чи будуть поважати сусіди, рідні, близькі, особливо ті, хто захищає Україну. І вони, подумавши, розуміють, що не хочуть іти в колонію.
Але ж можуть і відповісти: "Краще відсиджу і живим залишуся".
Воно то так, але нерідко потім лунають дзвінки навіть серед ночі: "Тренере", забери мене, бо я тебе слухав краєм вуха, коли ти розказував про наслідки, але думав, що пропетляю, але не вийшло". Проте тоді я нічим не можу допомогти. Бо тільки після вироку суду, коли рекрутинг заїжджатиме на колонію, може відбутися спілкування, чи ця людина підходить в бригаду.
У нас, до речі, до УДЗшників (йдеться про умовно-достроково звільнених (УДЗ) з місць позбавлення волі – ред. УНІАН), як ми їх називаємо і котрих відбираємо у виправних колоніях, ставлення відрізняється від інших підрозділів. Ми не робимо окремо підрозділів "Шквал", а ми їх інтегруємо в діючі бойові підрозділи рівномірно. І така людина, потрапляючи в бойовий колектив, тягнеться до тих побратимів, які поруч, і не хоче бути гіршою за них. І такі люди в нас дуже швидко змінюються на краще, що відзначають і їхні рідні.
От розповім один з випадків. В минулому році була відібрана одна людина у виправній колонії. Він був піхотинцем, а зараз став інструктором з бойової підготовки в другому штурмовому батальйоні. Він був залучений до рекрутингу, відбирав людей, які прийшли після СЗЧ, і відібрав за місяць понад 100. Зазначає, що йому ніхто ніколи в підрозділі не дорікав за минуле.
Є й ті, які отримали терміни за СЗЧ. Ми проводили опитування – понад 90% людей, які із СЗЧ приходять до нас, дізнаються про підрозділ від рідних, побратимів, які до нас вернулися після СЗЧ, і розповідали про хороше ставлення. Була статистика, що із 100% тих військових, які повернулися із СЗЧ, понад 25% пішли саме в Третій армійський корпус, тобто кожен четвертий.
Зараз ми працюємо із списками СЗЧ тих бригад, які увійшли в Третій корпус, і ми людям пропонуємо повертатися. І багато військовослужбовців так і роблять, бо знають, що ми працюємо за новими стандартами, по-іншому навчаємо, в нас є гарантії, лікування.
Кількість випадків СЗЧ в українській армії з кожним роком збільшується, і зараз стало більше випадків отримання покарання за це.
Коли починалася історія із можливістю мобілізації ув'язнених для служби в армії, то були перестороги, що це буде, так би мовити, трампліном для втечі. Ці побоювання підтверджуються чи ні?
Колонія і Третій армійський корпус - це як два різні світи. І людина в армії отримує те, чого раніше ніколи не було в її житті – довіру, побратимство, взаємодопомогу. І в людини шок.
Минулого року нам була надана можливість в Третю штурмову відібрати бійців з числа ув’язнених. Всі казали, що це катастрофічне рішення, і це потенційні всі СЗЧшники. І як ви думаєте, скільки із 400 таких бійців в нашому підрозділі пішло в СЗЧ? Лише 12. З них половина через деякий час повернулися самі. Наші командири з ними спілкувалися, і вони повернулися. Люди відчули волю, була зарплатня на картці, то її захотіли десь використати. А на фронті ти це не сильно використаєш. Наприклад, людина поїхала на тиждень, відпочила, витратила частину тих коштів, пожила для себе. А потім каже собі: "Стоп. У мене там побратими. Я якось неправильно повівся". І половина з них повернулися.
Розмови про мирні плани якось не дуже вселяють надію на те, що Росія зупиниться. Що ми матимемо в контексті мобілізації та СЗЧ наступного року?
Ми Росії й далі можемо протистояти. Як сказав наш командир Андрій Білецький, кожен чоловік в Україні має розуміти, що його черга воювати обов’язково прийде. Якщо ми створимо армію у 800 тисяч на кшталт Третього армійського корпусу, то ворог добре подумає, чи йому щось варто знову починати.
У мене, як у військовослужбовця, навіть немає якихось думок про те, щоб покинути військо. Я не вірю в ніяке перемир’я. Я не вірю ворогу, бо знаю від 2014 року, що жодних домовленостей Росія ніколи не дотримувалася. Тому ми маємо готуватися – тили, резерви, забезпечувати консолідацію суспільства, і держава має включитися в процес роз’яснення цього.