Словосполучення "відкривати книжку", "у даному випадку" та "моє відношення" також викликають питання.
Стосовно того, відповідь "вірна" чи "правильна", досі йдуть суперечки. Про це у коментарі УНІАН розповіла вчителька української мови Тетяна Шкарлута, яка разом зі своїми учнями дослідила природу деяких мовних порад.
Так, на запитання, чи є ненормативними словосполучення "вірна відповідь", "відкривати книжку", "у даному випадку" та "моє відношення", і де проходить межа між реальною помилкою та мовною рекомендацією, вона зауважила, що критичне мислення - це одна з навичок, які корисно розвивати ще зі шкільної парти, і мовні рекомендації - це прекрасна нагода розвивати цю навчику.
Шкарлута стверджує, що чимала кількість питань, що стосуються культури мови та стилістики, не передбачає "чорно-білої відповіді". Вона додала, що формат "правильно"/"неправильно" - зручний, але не завжди мудрий, адже "бажання спростити мовну норму до табличок загрожує породженням мовних міфів".
"От, скажімо: "вірна" відповідь чи "правильна"? Про це досі йдуть суперечки - і це природно, бо мова, хай як зужито це може звучати, - це таки жива система. Дехто зі знавців мови стверджує, що варто казати "правильна відповідь", адже "вірна відповідь" - калька з російської. Інші допускають обидві форми", - зауважила експертка.
Шкарлута пояснила, що розбіжності в таких питаннях передусім виникають через різницю в підходах. Так, існують два головні підходи до аналізу мови - прескриптивний та дескриптивний.
Прескриптивний - це про "рецепти" користування мовою, тобто як потрібно говорити відповідно до літературної норми. "Простими словами: беріть правило і користуйтеся цими нормами (навіть коли вони спираються на словники минулих століть і вже не віддзеркалюють реального стану)", - додала вчителька.
Натомість дескриптивний підхід - це те, як говорять люди в реальному житті. "І за чим насправді було б чесно створювати словники (якби це було реально робити оперативно)", - заважила вона.
Зокрема, український письменник Іван Нечуй-Левицький у 19 столітті вважав, що "для літератури взірцем книжного язика повинен бути іменно язик сільської баби, з її синтаксисом".
Учениця Дана Кім, вивчаючи джерела деяких мовних порад, зазначає, що мовознавець Олександр Авраменко зараховує вислів "вірна відповідь" до кальки, а мовознавець Олександр Пономарів розмежовує значення слів: "правильно" - без помилок, відповідно до правил, а "вірно" - віддано, незрадливо.
Утім, письменник та перекладач Остап Українець стверджує, що і "правильна відповідь", і "вірна відповідь" існують в українській мові, і не варто боятися вживати те чи інше словосполучення.
Так, якщо перевірити вживання слів "вірний" і "правильний" у текстах різного часу, то кількісно переважає "правильна відповідь", але "вірна відповідь" також є в текстах. Тож "правильна відповідь" - це безпечний вибір у літературному й офіційному мовленні, але наявність вислову "вірна відповідь" у реальних текстах також "варто досліджувати, а не заперечувати".
Щодо "відкривати книжку", то суттєво частіше в українських текстах різного типу зафіксовано саме словосполучення "розгортати", тож можна віддати перевагу саме такому вибору.
Форма "в даному випадку" більше схожа і на кальку, і на канцелярит (тобто кліше), тож для більш доладного висловлення є варіант "у такому разі" чи "у цьому разі". Водночас в корпусі українських текстів різного стилю "у даному випадку" трапляється рясно, особливо в офіційно-діловому стилі.
Стосовно словосполучення "моє відношення", то і мовні порадники, і реальний слововжиток натякає, що "ставлення" - більш вдала форма.
"Отже, у питаннях мовних порад слід користуватися не лише довірою до окремих мовознавців та класичних (і, можливо, в дечому й застарілих) джерел. Важливо пам’ятати, що межа між вердиктом та рекомендацією проходить там, де ми відрізняємо літературну норму від фактичного мововжитку, не перетворюючи мовні поради на міфи", - роблять висновок авторки дослідження.
Як повідомляв УНІАН, раніше Шкарлута розповіла в питанні назв літніх ягід важливо розрізняти літературну норму, давні традиційні назви, діалектизми та пізніші запозичення. Зокрема, чорниця та яфина - це одна й та сама ягода, просто яфина є діалектною назвою, поширеною на Гуцульщині, Закарпатті, Бойківщині та в частині Полісся.
Крім того, викладачка української мови Діна Мущенко зазначала, що картопля має близько сотні назв, оскільки вона потрапляла на територію України різними шляхами. Зокрема, це бульба, бараболя, мандебурка, ріпа та крумплі.