Питання до звітності благодійників в історії з "Госпітальєрами" - не дивина. Адже волонтерські та благодійні організації – вже давно вагома частина української реальності. А збільшення обсягів благодійної допомоги, величезна кількість ініціатив, пов’язаних з пожертвами, змушує українців більше цікавитись прозорістю використання коштів.
Якщо подивитись щорічний рейтинг CAF World Giving Index (формується за трьома показниками – обсягом пожертв, рівнем волонтерської активності та готовністю громадян допомагати незнайомцям), то він фіксує, що з 2012 року по 2024 роки Україна зі 111-го місця у світі за рівнем благодійності піднялася на 7-ме. А у 2023-му році взагалі посідала друге. Тож питання до звітності благодійників, вочевидь, виникають і виникатимуть частіше.
Тут варто розуміти, хто є суб’єктами благодійної діяльності? Насамперед це можуть бути товариства, установи та фонди, створені відповідно до законодавства про благодійну діяльність. Також вона може здійснюватись громадськими об’єднаннями, які реалізують відповідні ініціативи в межах своєї статутної діяльності. Окрему категорію становлять фізичні особи-волонтери, включені до спеціального реєстру волонтерів, який ведеться Державною податковою службою України.
Кожна із зазначених форм має свої особливості правового статусу, організації діяльності та порядку звітування.
Але для всіх спільним є принцип цільового та добросовісного використання благодійної допомоги.
Звітність у будь-якому разі формується відповідно до вимог податкового законодавства, законодавства про бухгалтерський облік та фінансову звітність, а також спеціального законодавства у сфері благодійної діяльності. І при цьому враховується характер операцій, джерела фінансування та масштаби діяльності організації.
До ключових форм звітності, які подають благодійні організації, належать такі:
Окрім цього, у певних випадках благодійні організації можуть подавати додаткові форми звітності. Це, зокрема, стосується:
Цікаво, що чинне законодавство у сфері благодійної діяльності не встановлює загального обов’язку проходити регулярний незалежний аудит. Простими словами, існує обов’язок вести облік доходів та витрат, забезпечувати прозорість використання коштів, але прямої вимоги про обов’язкове проведення аудиту немає (така вимога нерідко міститься у статутах благодійників, або в умовах грантових та донорських програм для них).
Випадки обов’язкового проведення аудиту для окремих категорій суб’єктів визначає також закон України "Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність". Але на практиці ініціатором проведення аудиту найчастіше виступає сама благодійна організація (за рішенням її керівних органів або наглядової ради).
Проведення аудиту здійснюється незалежними аудиторами або аудиторськими фірмами, включеними до офіційного реєстру аудиторів та суб’єктів аудиторської діяльності.
Загалом, прозорість благодійної діяльності в Україні забезпечується не стільки через систему податкової та фінансової звітності, скільки завдяки репутаційній довірі до благодійних фондів, бажанням донорів ділитись пожертвами і підтримкою суспільства.
Проте, можна припустити, що із розширенням масштабів благодійних ініціатив та збільшенням обсягів пожертв зростає і запит на відкритість діяльності таких організацій.
А в таких умовах добровільні інструменти прозорості - зокрема публічна звітність, незалежний аудит, оприлюднення інформації про використання пожертв – дедалі частіше стають не лише елементом належного управління, а й важливим чинником формування довіри до благодійного сектору.