Голова Українського центру безпеки та співпраці Сергій Кузан в інтерв'ю УНІАН розповів, чому рекрутинг – не заміна мобілізації, чи контрактники можуть зменшити кадровий голод у війську, та навіщо Україні легіонери з Латинської Америки.
В соцмережах вже давно транслюється думка, що мобілізація в Україні ледь не провалена. Водночас, якщо дивитись на дописи рекрутерів конкретних бригад, то, навпаки, складається враження, що на одну посаду може бути черга. Чому вірити?
Річ у тім, що мобілізація – це завжди про примус. Велика війна потребує великої кількості людей. І попри те, що сама по собі війна – це щось протиприродне, щось таке, що для більшості людей є страшним, неприйнятним, жахливим (і це абсолютно нормально), будь-які країни, які мали війни в будь-який час, проводили мобілізацію. Тобто, ми теж не можемо без неї обійтись.
Так, десь мобілізація відбувається краще, десь – гірше. І якби вона йшла геть погано, то у нас була би зовсім інша ситуація на фронті… Я знаю мобілізованих, які потрапили в правильний підрозділ, в правильний колектив, і вони дійсно розкрились як воїни - кожен на своєму місці, в якійсь своїй специфіці… Тобто, все залежить від підрозділу, командира та внутрішньої готовності.
Але ж робота ТЦК та СП відрізняється від роботи рекрутерів?
Рекрутинг – це не спроба створити альтернативу мобілізації, а таке собі природне її доповнення. Рекрутинг – це для тих людей, які не хочуть чекати, поки їх мобілізують і відправлять в ту бригаду, на яку буде пріоритетне розпорядження.
Щоб такого не сталося, держава подбала про те, щоб кожна людина, скажімо, змогла собі обрати не те, що конкретний ТЦК, чи конкретний рекрутинговий центр, а навіть конкретну бригаду, конкретного командира, до якого можна прийти, запропонувати свої навички та вміння і побачити саме ту посаду, на яку вона хоче. І далі вже командир дивиться, чи ця людина підходить на цю посаду… Тобто, все відбувається абсолютно так само, як відбувалось би, якби будь-яке велике підприємство шукало собі працівника.
Якщо відбувається цей зв'язок між рекрутером і новобранцем, між командиром та майбутнім вояком, значить, його запросить або безпосередньо бригада, або рекрутинговий центр, який готує конкретного спеціаліста на конкретне місце.
В кінці 2024 року ми зробили дослідження і побачили відсутність розуміння цієї теми серед чоловіків мобілізаційного віку. Тож Український центр безпеки та співпраці почав розбудовувати та підтримувати систему рекрутингу, довелося взяти на себе лідерську роль та запустити національну інформаційну кампанію.
Тема тоді була вкрай непопулярною й незручною для публічної розмови. А сьогодні практично жоден ефір із військовими не минає без запитання: "Як долучитися до підрозділу?". Тобто, за рік ми вибудували активну комунікацію з національними телеканалами, провідними онлайн-виданнями та регіональними медіа й створили спільноту амбасадорів рекрутингу.
Чи рекрутери можуть гарантувати, що людина 100% потрапить до "своєї" частини і виконуватиме саме ту роботу, на яку підписалась?
З рекрутом підписується контракт. І він – будьте певні – служитиме саме на тому місці і саме з тим функціоналом, на який він йде. Cамі бригади зацікавлені в збереженні на посадах вмотивованих бійців, які мають відповідні навички, щоб ті були максимально ефективними на своїх місцях.
До речі, доволі часто це може бути цивільний, з якоюсь цивільною спеціалізацією, а не військовий.
Чи знаєте ви випадки, коли бригада домовлялась з конкретною особою про те, що рекрут піде в цю бригаду, але до підписання контракту людина зустрічає ТЦК і її мобілізовують? Чи можна потім перевестися туди, куди були плани доєднатись?
Дуже часто до бригад або до якогось рекрутингового центру звертаються люди, які повідомляють, що їх "схопили" ТЦК. Мовляв, заберіть мене, піду до вас, і так далі. Але варто розуміти, що як тільки людину мобілізували, а у неї немає жодного документа, відношення від частини, чи бригади, то, звичайно, ніхто не повірить лише у наміри: що кудись хотів і кудись телефонував. Адже, якщо людина про все подбала і справді планувала приєднатись до якоїсь бригади, вона отримує відношення і стає на облік в цій бригаді.
Якщо така особа потрапляє в ТЦК та СП, вона представляє ці документи, з ТЦК телефонують в командування тієї частини/бригади/підрозділу й отримують підтвердження, що ця людина проходить процес оформлення прийняття, то для неї немає жодних проблем. В такому разі два командира – керівник ТЦК та СП та командир новобранця (або ж відповідальний за рекрутинг) домовляються, і конкретно цю людину відправляють туди, де є її відношення.
Найчастіше, щойно ТЦК бачить відношення цієї людини від конкретної бригади, конкретного підрозділу, то її не чіпають. Тобто, умовно кажучи, навіть не везуть у розподільчі пункти. Просто на етапі зустрічі тиснуть руку, дякують, що людина вже добровільно зголосилась долучитись до війська, і на цьому все.
Мені здається, так "гладко" не буває…
Не погоджусь з вами. Приміром, якщо ми останнім часом говоримо про кількадесят тисяч мобілізованих щомісяця, то якихось прикрих історій ми чуємо одиниці, ну, десяток. Ба більше, 90% того, що ми бачимо в інтернеті - це одиничні випадки, які масштабуються (не без участі росіян). І відбувається це саме через конфліктність, в першу чергу, тих, в кого немає документів або з ними є проблеми, хто перебуває у розшуку… Насправді ніхто не зацікавлений загострювати ситуацію, ніхто не зацікавлений створювати соціальну напругу.
Тобто, росіяни беруть окремі випадки свавілля (які дійсно бувають) і масштабують їх. Але я вас запевняю, процедура мобілізації, в більшості, проходить нормально: коли людина адекватно ставиться до роботи ТЦК, до неї, зрештою, теж адекватне ставлення. Ми в нашому центрі спільно з різними бригадами зокрема працюємо над тим, щоб обізнаність людей стала вищою, і вони знали, що їх не хапатимуть, не гребтимуть, не вчинятимуть ніякого насильства.
А якщо людина, скажімо, перебуває у розшуку, але вирішила підписати контракт? Умовно, приходить в рекрутинговий центр і каже, що хоче таким чином мобілізуватись?
Важливо, що в рекрутингових центрах не дають повісток. Навіть якщо ви у розшуку або боїтесь повістки і мобілізації – приходьте в РЦ, там допоможуть без жодних повісток. Але бригади не зацікавлені в тому, щоб набрати, кого попало. Вони хочуть отримати на свої посади якісних спеціалістів.
Тобто, військові можуть і відмовити потенційному новобранцю?
Якщо людина думає просто "пропетлять", то так, бригади можуть відмовити. Приміром, ми зараз шукаємо рекрутів для кількох бригад. Маємо список посад і список тих, кому відмовили в інших частинах. Даємо ці списки іншим частинам, але нам кажуть: "Ні. Навіщо? Ми знайдемо собі кращих".
Ще раз повторюсь – їм не потрібні, хто попало. Командиру не потрібно просто заповнити "штатку". Йому потрібна людина, яка своєю роботою (навіть якщо це бухгалтер чи водій, а не "штурмовик") забезпечуватиме боєздатність підрозділу.
До речі, про посади. Доволі часто доводиться чути, що не вистачає піхоти. І у суспільстві існує страх того, що, потрапивши до армії, одразу потрапиш в окопи на нулі.
Насправді потрібні усі. Є сотні незакритих посад. Фактично, сьогодні Збройні сили України є найбільшим в Україні роботодавцем. Це найпотужніша і всеохопна корпорація, яка потребує абсолютно усіх фахівців. З них не більше 20% - це бойові посади.
А чи може цивільний без жодного військового досвіду потрапити на бойову посаду, якщо має таке бажання? Як рекрутери чи командири визначають, що ця людина може їм підійти?
Дуже просто. На кожну посаду є свої вимоги. Рекрут приходить в рекрутинговий центр на співбесіду, з ним спілкуються, дивляться на його фізичний і морально-психологічний стан. А далі, за результатом зустрічі, рекрутери роблять висновок та рекомендують людині обрати одну з посад.
Наприклад, якщо йдеться про роботу з БПЛА, з НРК, треба мати якісь навички – приміром, старші люди іноді не можуть орієнтуватись в окулярах оператора дрона, їх нудить тощо… Натомість молодь, яка все життя грала в комп’ютерні ігри "від першої особи", дуже легко такі речі опановує. І серед них бувають настільки талановиті, що на їхньому рахунку вже сотні уражених цілей.
Натякаєте, що ідея служби за контрактом для молоді спрацювала?
Нещодавно був випадок, коли четверо бійців, які по цій програмі "18-24" приєднались до 92-ї бригади, виконали по кількості уражених цілей роботу, фактично, великого підрозділу. Вони нагороджені найвищими нагородами України...
Тобто, я веду до того, що навіть людина без досвіду, яка з цивільної посади потрапляє до військ, може не просто стати гарним спеціалістом у військовій справі, а може одразу перевершити тих, хто, скажімо, служив в армії десять років.
Можете назвати середній вік людей, які йдуть на контракт?
Навряд я готовий озвучити якийсь середній вік. У нас є і молодь 18-24, і чоловіки та жінки 60+. І, до речі, частка жінок в цілому поступово зростає щороку.
Чи ходять контрактники в СЗЧ?
Так, були випадки. Але вони, радше, одиничні. Зазвичай, коли є конфлікт з командуванням. Тобто, людина каже: "Готовий повернутися, але до іншого командира". Влітку наш центр робив дослідження, згідно з яким, як мінімум, 30% людей йдуть в СЗЧ не для того, щоб втекти з армії, а для того, щоб перевестись на інші посади.
Одна з проблем української армії – відсутність чітких термінів служби. І зараз виходить, що контрактник підписується на службу на рік, п’ять років, тобто, може розраховувати, що по закінченню цього строку піде жити своє цивільне життя? А як бути тим, хто служить з 2022-го року і таких "гарантій" не має?
Зараз йдеться про те (така ініціатива заступника керівника Офісу президента, комбрига 93-ї бригади Павла Паліси перебуває на стадії розробки), що той, хто сумлінно відпрацював контракт, матиме можливість після завершення його строку отримати відстрочку від служби на один рік.
Звичайно, тут також є питання справедливості. Та, на жаль, війна – це завжди про несправедливість. Війна – це вибір між поганим та ще гіршим. Однак, якщо ми зараз побудуємо якісну контрактну систему, то, зрештою, підрозділи, в яких люди служать з 2022 року, отримають якісних рекрутів і це поповнення дозволить значно зменшити навантаження людям, які служать від початку повномасштабного вторгнення.
Але тут ще питання кількості. Чи достатньо зараз людей, готових йти служити по контракту, аби закрити той кадровий голод, який існує в Силах оборони?
На жаль, недостатньо. Однак треба брати до уваги і те, хто спекулює на цій болючій темі, аби деморалізувати суспільство, як ворог використовує таку інформацію, масштабуючи її до ІПСО… Росіянам навіть не потрібно творити якісь спеціальні міфи, їм лише потрібно підживлювати тези українських безвідповідальних політиків чи "лідерів суспільної думки" на будь-які зручні для РФ теми – від СЗЧ в українській армії до втоми від війни та швидкого миру.
Власне, щоб змінити цю картину, здолати міф, що армія – це одразу смерть, ми й намагаємось проводити інформування, залучаємо спікерів від бригад, людей, які самі пройшли шлях від цивільних до військових, розповідаємо їх історії… Тобто, люди бачать обличчя, таких самих людей, і ця бригада перестає бути знеособленою.
Ще дуже допомагає особиста участь усіх дотичних до бригади. Тобто, не лише військових, а їх рідних, друзів. А це – тисячі людей.
Загалом вважаю, що ми вже звикли донатити кошти, аби підтримувати Збройні сили, а маємо ще звикнути робити донат інформацією: опублікувати вакансію конкретної бригади, де хтось із рідних чи друзів служить, де знаєте, що не вистачає людей. Така допомога теж важлива, адже закриття таких вакансій означатиме, що у бригади буде вища боєздатність, а у ваших друзів та рідних – більше часу на відновлення.
Впізнаваність бригади допомагає залучати рекрутів, фінанси, техніку, зброю?
Дуже допомагає. І зараз в наших Збройних силах відбувається певний злам, коли ми серйозно говоримо про рекрутинг. Бо як було раніше? Я сам неодноразово стикався з позицією військових, які казали: "Ми - бойові командири. Чому ми повинні танцювати перед якимось цивільним для того, щоб переконати його йти до нас? Ми не повинні цим займатись". Водночас усі вони хотіли б, аби найкращі спеціалісти були у них. Мовляв, мобілізуйте і приведіть нам. Але так, зрештою, не працює. Тому, якщо ти хочеш якіснішу людину, то маєш створити такі умови, так донести інформацію про себе, якщо хочете, прорекламувати себе, щоб ця якісна людина прийшла саме до тебе.
Чи кадровий голод української армії можуть зменшити іноземні бригади? Наскільки це цікаво Силам оборони України?
Це насправді цікаво. І у нас навіть діє спеціальний рекрутинговий центр для іноземців. Плюс, держава дає можливість рекрутувати іноземців не лише конкретним установам, а й безпосередньо бригадам. Тому притік іноземців поступово збільшується. Але, все таки кількість іноземців на службі в українському війську на сьогодні недостатня, щоб здолати кадровий голод.
Але потенційно ми можемо збільшити цю кількість?
Потенціал є. Адже по світу дуже багато людей, охочих і готових служити. Але, банально, іноді вони не мають змоги оформити всі документи і добратись до України. Приміром, дуже велика кількість охочих є в Латинській Америці, однак логістика від їхніх країн до нашої – дуже не проста.
Тут ми не впораємося без наших західних партнерів. Вони – англомовні, іспаномовні, португаломовні і так далі - можуть провести велику кампанію з пропозицією долучитися до лав Збройних сил України в тих країнах Південної Америки, Африки, Азії, з якими мають традиційні сталі зв’язки. І допомогти з логістикою.
Прямого авіасполучення у світу з Україною зараз немає. Тому потрібно, умовно, аби рекрутери могли провести певний набір, перевірку, співбесіди, опитування з потенційними новобранцями в сусідніх з Україною країнах – Чехії, Польщі, Румунії… А вже звідти "партіями" доправляти до України.
Плюс, для залучення контрактників-іноземців ми маємо бути певні, що у нас будуть достатні для цього бюджети.
Який інтерес у цьому для наших західних партнерів?
Їм не може бути нецікава наявність мотивованої і тренованої піхоти, молодих хлопців, які бажають служити, бажають воювати. В Україні вони будуть сформовані підрозділи, вони будуть навчені, вони будуть вишколені в боях. І потім такими підрозділами вони можуть бути застосовані у будь-якій іншій точці Європи, де можлива ескалація.
Скажімо, якщо ми побачимо агресію РФ стосовно країн Балтії, або, якщо ще одними цілями стануть Румунія чи Болгарія в Чорноморському регіоні, то будемо впевнені, що в Європі є люди, які вже знають, як бити москаля. Це – дуже важливо. Адже ніяка зброя не замінить людину, її бойовий дух та готовність воювати у той спосіб, який нав’язує Росія. Зараз, на жаль, західні армії цього не мають.
А щодо коштів?
Фінансування цієї війни має бути, як мінімум, на рівні російського, а російське фінансування вдвічі вище за українське. І, щоб подолати чисельну перевагу агресора, потрібно задіяти ресурси або на тому самому рівні, або на вищому.
Що зараз відбувається? Україна воює, Україна розробляє новітні зразки зброї, ефективної в сучасній війні, Україна виробляє таку продукцію… Але не може воююча країна сама тягнути весь тягар війни. Ми регулярно зустрічаємось з британцями, з американцями, з німцями і всі розуміють, що воювати на чужій землі, чужими грошима, чужими солдатами, чужим ресурсом завжди дешевше, ніж з нуля створювати свою інфраструктуру. Та при цьому все одно є упередження, що, мовляв, Україна – велика, і росіянам не вистачить сил, щоб її легко "проковтнути". Тобто, європейцям, мовляв, можна не напружуватись і "перечекати". Але це – хибна думка.
Чи можуть інші держави, приміром, допомогти створити, організувати логістику і навчання та профінансувати якісь окремі бригади? Маю на увазі, Канада – "канадський легіон", Литва – "литовський", Колумбія – "колумбійський" і так далі?
Формально це зробити можна. В Україні воюють представники 72 країн, в тому числі із абсолютно всіх європейських країн, зі Сполучених Штатів, з Канади. Просто не в тих кількостях, які нам потрібні. Тобто, таких рекрутів досить небагато, щоб створювати окремі підрозділи.
А чи важить для нас те, з якої саме країни боєць готовий доєднатись до Сил оборони України? Приміром, не так давно були дискусії щодо того, що рекрути з Латинської Америки приїжджають до нас, навчаються воювати в сучасній війні, а потім використовують свої знання в наркокартелях, якихось приватних військових компаніях тощо. Чи для нас має бути важливим, як людина, яка рік воює за нас, потім буде використовувати свої знання, здобуті тут на полі бою?
Ніякі плітки про те, хто у нас "добрий", чи хто "поганий" не мають для нас нічого важити. У нас є ворог. І якщо для того, аби його побороти, аби хоч трошечки розвантажити нашого військового, треба запросити якогось молодого хлопця, який має досвід певних бойових дій, то треба це робити.
Крім того, це міф, що людина, яка уклала контракт на шість місяців, набуде за цей час якихось унікальних військових спроможностей. Так, чогось навчиться. Так, отримає учасника бойових дій. Так, можливо, застосує якісь знання на свій розсуд. Але це його справа і справа його країни.
Крім того, я зустрічався з такими хлопцями і помилка думати, що вони якісь "тюремні головорізи" в татухах, якісь дикуни. Це – достойні молоді люди, які служать відповідально, вони слухаються своїх керівників, цікавляться Україною, вчать українську мову і діляться своєю культурою...
Останнім часом багато розмов навколо однієї із російських забаганок у "мирних планах" – скорочення Збройних сил України.
Ми повинні мати суверенне право на армію, яка буде зберігати боєздатність. А далі вся країна має бути готова протистояти майбутній російській агресії. Тому що скільки існуватиме Росія, стільки буде існувати загроза. Ніякий папірець, підписаний з росіянами, нічого не вирішить.
Але ми повинні отримати не просто якісь цифри – 400 тисяч, 600 тисяч особового складу, а під конкретну чисельність армії отримати забезпечення. І цей бюджет буде визначати, чи маємо ми повноцінну укомплектовану і мотивовану армію, чи лише малюємо великі цифри на папері.
Згадайте Афганістан. Американці, які зараз багато кричать про нашу корупцію, вкидали в Афганістан купу грошей. І на папері там існували полки, бригади, все на світі. А, по факту, залишились тільки сили спеціальних операцій США. Тобто, ті сили, які реально були укомплектовані і треновані для виконання бойових операцій. Все.
Якщо говорити про чисельність, то безпосередньо армія – це може бути одна кількість, але ж може бути ще й резерв, який має посилювати кістяк Збройних сил? Це і навчені рекрути, і бійці ТРО, та й просто озброєні й навчені українці? Чи ті самі приватні військові компанія – тема, яка для України табу?
Дивлячись, в який час. Тобто, в час війни повинен діяти принцип мобілізації, принцип єдиного командування, принцип армійської дисципліни. Однак в мирний час ми не обійдемося без організованих в той чи інший спосіб приватних військових кампаній. Звичайно, що потрібно буде і законодавче оформлення, і відповідні творення таких структур…
Але на сьогодні потенціал Збройних сил України є набагато більшим. І ми вже можемо бачити ініціативи певної децентралізації (наш досвід в цих питаннях серйозно розглядають в НАТО).
Приміром, рекрутинг людей безпосередньо до бригад – це досить унікальне явище. Або самостійні закупівлі. Кожна бригада має свій бюджет для того, щоб закуповувати саме те і саме в тій кількості, скільки треба, замість того, щоб подати заявку і довго чекати на її виконання. Тобто, в певній мірі ми говоримо про суб'єктність бригади десь на рівні тих самих приватних військових компаній.
Крім того, звичайно, коли держава не матиме потреби утримувати армію в тій кількості, яка необхідна зараз, в час війни, люди, які мають професію військового, мають отримати можливість реалізуватись. І це можуть бути навчальні центри НАТО, будь-які охоронні кампанії на стратегічних об'єктах по всій Європі, по всьому світу.
Тетяна Урбанська