За статистикою, у 905 населених пунктах "мирних" Івано-Франківської, Вінницької, Хмельницької та Закарпатської областей відсутні аптеки. Доступ до ліків на деокупованих та прифронтових регіонах погіршується щодня. Фармацевти, чиє покликання — кваліфіковано відпускати життєво необхідні ліки, — під час війни працюють з ризиком для власного життя. Юлія Клименюк, засновниця благодійного фонду "Фармрух", розповіла УНІАН про те, як російське вторгнення "вдарило" по фармацевтичному ком’юніті, навела непересічні історії взаємопідтримки та окреслила шляхи, як зберегти галузь від кадрового колапсу.
З моменту російського повномасштабного вторгнення черги можна було спостерігати скрізь. Найдовші — біля заправок, супермаркетів та аптек.
24 лютого українські фармацевти — переважно жінки — змушені були обирати між професійним обов’язком відпускати ліки схвильованим співгромадянам та покликом серця рятувати сім’ю та власне життя.
Гортаючи Facebook, Юлія Клименюк, на той час одна з керівників мережі "Аптека 9-1-1", побачила пости знайомих колег та фармацевтів. Вони писали про те, що вимушено залишились в окупації. Дехто встиг втекти від війни у безпечні області, і багатьом з них через негайну евакуацію була потрібна допомога (одяг, продукти, ліки, дитяче харчування, їжа для тварин і т.д.).
Щоб системно відповідати на такі запити, у травні 2022-го Юлія Клименюк створила благодійний фонд "Фармрух". "У мене був ще один фонд, націлений на допомогу військовим, але суто фармацевтам, дітям і тваринам він допомогти нічим не міг",— каже вона.
Фонд підтримував фармацевтів з Луганської, Донецької, Чернігівської, Сумської, Харківської, Запорізької, Миколаївської, Херсонської та інших областях. Після того Клименюк та її однодумці почали розшукувати працівників зі зруйнованих аптек у Маріуполі, а також на інших окупованих та фронтових територіях.
"Сарафанне радіо" справно працювало: знайомі писали активістці все частіше.
"Як швидко люди полишали свої міста? Одного разу мені зателефонувала дівчина, яка до вторгнення працювала у сєвєродонецькій аптеці. У заклад "прилетіло". Вона швидко дісталась помешкання, запхала, що змогла в автівку, схопила дитину і кота, і зрозуміла, що одягнена в аптечну форму тільки через кілька годин – вже в машині під Дніпром. Вона телефоном питала, де може переночувати", — розповідає Клименюк.
Для неї кожен фармацевт, який відпускав препарати у прифронтових районах — без пафосу, герой. Вона згадує Якова Гіндіна, тодішнього регіонального менеджера мережі "Здравиця" у Луганській області. Чоловік вирішив не виїжджати, а продовжити з Сєвєродонецька координувати 45 "своїх" аптек. Коли його колеги евакуйовувались, сам стояв за касою. "...ще страшніше, коли тебе на роботу проводжають усім підвалом зі списками ліків, ти стоїш на касі і чуєш, як прилітає в той район, де твоя сім'я. А потім у період затишшя перебіжками біжиш назад, не знаючи, що побачиш", — цитує Гіндіна видання "Фармацевт Практик". Він з дружиною та двома неповнолітніми дітьми виїхали з Сєвєродонецька на початку березня 2022, коли в місті вже не було електрики, газу та води, магазини зачинились, а "Гради" обстрілювали житлові будинки.
Взаємопідтримка
Умови життя деяких переселенців-фармацевтів приголомшували.
"Одна жінка написала, що разом з собакою і котом ночує на бетонній підлозі. Інша зізналась, що спить на паперових рушниках. У мене від цих повідомлень стався емоційний шок. Після того ми почали допомагати колегам комплектами постільної білизни, подушками та рушниками. Одна фармацевт, що отримала такий пакунок, написала: "Коли я лягла на чисту подушку, я зрозуміла, що можу починати нове життя — старе залишилось у Маріуполі", — продовжує активістка.
"Фармрух" намагався охопити й тих спеціалістів, які залишились в окупації та працювали там до останнього (наприклад, роздавали ліки та гуманітарку). "В окупованій Козачій Лопані 17 березня 2022 року дві працівниці "Аптеки оптових цін" Наталія Демиденко та Світлана Калиниченко прийшли роздати препарати місцевим мешканцям. Пізніше вони потрапили під обстріл ГРАДами, які й обірвали їхні життя. Указом Президента України обидві посмертно нагороджені медалями "За врятоване життя". Є також поранені фармацевти, і фонд також опікувався їх лікуванням. Була, наприклад, одна фармацевтка, яка на окупованій території відмовилась відпускати препарати за рублі. Їй прострелили коліна. Тим, хто залишився на прифронтових територіях, теж було непереливки. Приміром, у Харкові деякі фармацевти ночували на роботі – так було безпечніше, ніж ходити з роботи та до неї. А деякі навіть жили в аптеках з родинами".
У цілому від фонду отримали допомогу близько 1000 людей. Деякі родини — по кілька разів.
"Тільки постільної білизни ми купили приблизно на мільйон. Так само — медикаментів. Загальний об’єм допомоги сягає близько 25 млн грн, — підсумовує Клименюк. — "Фармрух" став своєрідним комунікаційним містком між аптеками та працівниками, які були змушені змінити своє життя через війну. Обсяг робіт, які ми виконали, навіть зараз приголомшує. Ми допомагали усім — фармацевтам, рятувальникам, прикордонникам, лікарням, родинам і навіть тваринам".
У другій половині 2022 року українці повертались у деокуповані райони Харківської, Чернігівської, Сумської та Донецької областей (і восени – до Херсона). Серед них були й фармацевти.
"Фармрух" почав отримувати запити про працевлаштування — не тільки від спеціалістів з мережі "Аптека 9-1-1", але й з інших.
"Це був дуже важливий запит. Тому я публікувала пости в соцмережах про те, що фахівці можуть звертатись до нас з питаннями про роботу та іншу допомогу, — деталізує Клименюк. — Крім того, ми розшукували фармацевтів, з якими обірвався зв’язок. У найгірші моменти таких налічувалось до 800. Деяких з них, на жаль, у насильницький спосіб вивезли з Маріуполя у Донецьк і далі до Тамбова. Деякі фармацевти, що ще гірше, загинули".
Щоби фахівці з окупованих, деокупованих та прифронтових територій змогли швидше знайти собі роботу за фахом, активістка створила Google-форму, яка містила ПІБ фармацевтів, їх місце роботи на перший день вторгнення, їх місцерозташування, питання, чи хочуть вони працювати в їх мережі і чи готові вони розглядати інші варіанти працевлаштування. Тож чимало фахівців повернулись до своїх попередніх роботодавців, у яких працювали ще до вторгнення.
У 2025-му українці продовжували виїжджати не тільки зі "старих" прифронтових регіонів, але й з "нових" — тих, до яких лінія бойових зіткнень наблизилась впритул. Звісно, місцем призначення були (умовно) безпечні західні регіони України. Але зазвичай штат там був повний, а нові аптеки не відкривалися.
Нині, розповідає Клименюк, їм працевлаштуватись вже легше. "Зараз у фармацевтів, які переїжджають з постраждалих від війни регіонів, є реальна можливість працювати за фахом і навіть не змінювати мережу", — уточнює вона.
Але у країні фармацевтів все менше. І це велика проблема, констатують експерти, адже український закон дозволяє відпускати ліки виключно фармацевтом або асистентом фармацевта (за виключенням прифронтових територій та сел). Іншими словами, немає такого фахівця — немає доступу до ліків, зокрема, за програмою "Доступні ліки".
Деякий відсоток фармацевтів через війну не залишається на заході країни та емігрує до європейських держав. Чи повернуться вони колись до України? Клименюк ставиться до цього скептично: "Можливо, ці люди могли б після деокупації повернутися до України та пом’якшити кадрову кризу, але їм нікуди повертатися: йдеться про Донецьку, Луганську, Херсонську, Харківську, Запорізьку та Сумську області. У когось місто досі окуповане, у когось зруйнована оселя, у когось село під постійними обстрілами".
Лави українських фармацевтів поріділи також через мобілізацію та необхідність ставати на військовий облік, до чого чимало жінок не готові. Також, додає засновниця "Фармруху", через відкриття кордонів для 22-річних виїхало чимало спеціалістів – не чоловіків, а саме жінок, які супроводжували своїх синів або чоловіків. Перспективи їх повернення, на її думку, теж вельми туманні.
"Наявність дефіциту кадрів для аптек підтверджують й агрегатори з пошуку роботи, наприклад Work.ua. За їх даними, попит на фармацевтів в останні роки зростає, а кількість відгуків на такі вакансії скорочується", — підсумовує status quo провідне видання "Економічна правда".
"Пересічному громадянину здається, що проблеми фармацевтики — це її власні проблеми. І що спасіння потопаючого – справа рук самого потопаючого, — продовжує Клименюк. — Але нестачу фармацевтів відчуватимуть усі: спочатку села та невеликі міста у прифронтових та деокупованих регіонах, а згодом — і в мирних областях".
Експертне середовище єдине у тому, що кадровий голод у фармацевтичній галузі потрібно, по-перше, визнати і, по-друге, на нього по-дорослому відреагувати. Виходом може бути перегляд програм підготовки фармацевтів та асистентів фармацевтів.
Щоби здобути цей фах, після отримання повної середньої освіти майбутньому фармацевту потрібно провести в університетських стінах щонайменше 4 роки й 10 місяців (дані НФаУ, освітній ступінь "Магістр"). Чи багато тих, хто бажає? Ні, свідчать дані "Економічної правди": торік кількість випускників за програмами "Фармація" та "Промислова фармація" впала приблизно на третину (порівнювали з 2021 роком). Той самий Національний фармацевтичний університет у 2021-му випустив 1406 профільних фахівців, а у 2024-му — тільки 718.
Якщо розраховувати на молодих спеціалістів не доводиться, варто придивитись до медпрацівників, які вже є на ринку праці.
"Через зруйновані лікарні багато медиків — від фельдшерів до медсестер і лікарів — залишилися без роботи. У таких умовах варто запропонувати їм можливість перекваліфікації на асистентів фармацевтів. Подібна практика має місце в інших країнах", — зазначає Юлія Клименюк.
"Фармацевтична галузь переживає фаховий голод. Є проблеми, які потрібно вирішувати та розглядати на найвищому рівні. Усі причетні мають усвідомлювати, що забезпечення країни кваліфікованими фармацевтами — питання національної безпеки та доступності ліків для громадян", — резюмує вона.