На відміну від інших пустельних країн, Мавританію туристи оминають, і дарма.
Держава Мавританія, близько 90% території якої займає пустеля Сахара, залишається однією з найменш відвідуваних держав світу. Як пише BBC, щороку сюди приїжджають менш як 10 тисяч іноземних мандрівників, але країна варта значно більшої уваги.
Автор публікації визнає, що Мавританія має вкрай слабко розвинену туристичну інфраструктуру, а в світі поширені уявлення про небезпеку, хоча країна має нижчий рівень загрози, ніж деякі європейські держави.
Автор матеріалу розповідає про тритижневу самостійну подорож Мавританією громадським транспортом і позашляховиками. За його словами, маршрут розпочався у портовому місті Нуадібу, що є головним риболовецьким центром країни. Завдяки холодній Канарській течії місцеві води багаті на рибу й восьминогів, а в гавані одночасно збираються тисячі традиційних човнів-пірог. Видання зазначає, що їхнє скупчення настільки велике, що його можна побачити навіть із космосу.
Наступною зупинкою стала столиця Нуакшот, де проживає приблизно третина п'ятимільйонного населення країни. Після семигодинної поїздки автобусом мандрівника безкоштовно підвіз місцевий житель, якому було просто цікаво поспілкуватися з іноземцем.
За словами автора, сучасні урядові будівлі в столиці розташовані не так далеко від вулиць, вкритих піском. Через це місто справляє враження великого поселення, що буквально виросло посеред Сахари.
Недалеко від столиці розташований ринок Бейла – другий за величиною ринок верблюдів в Африці. Видання нагадує, що в Мавританії налічується близько двох мільйонів цих тварин, які й сьогодні залишаються важливою частиною місцевого господарства та навіть використовуються військовими для патрулювання віддалених районів.
Подорож у східну частину країни проходила автошляхом Route de l'Espoir ("Дорога надії"), який із 1970-х років поступово з'єднав столицю з віддаленими регіонами. Дорога до міста Нема займає понад добу, а ніч під час автобусної поїздки пасажири провели просто в пустелі під відкритим небом.
Із Неми автор вирушив до стародавнього міста Уалата, що входить до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. За словами мера міста Сідаті Дієха, після погіршення безпекової ситуації на кордоні з Малі туристичний потік практично зник, і нині сюди приїжджають менш як 30 іноземців на рік. Видання зазначає, що місто відоме своєю архітектурою з червоної глини та давніми рукописами, які місцеві родини століттями зберігали у власних будинках.
Ще одним ключовим пунктом маршруту стало місто Шингетті – один із найважливіших історичних центрів транссахарської торгівлі та ісламської науки. Засноване у VIII столітті, воно нині поступово поглинається піщаними дюнами. Покинуті будинки, вже наполовину засипані дюнами, справляють постапокаліптичне враження.
У Шингетті також збереглися історичні бібліотеки з рукописами з астрономії, медицини, геометрії, поезії та ісламського права.
Завершив свою подорож автор в оазі Терджит неподалік міста Атар. Як зазначає видання, зелені оази серед безкраїх пісків стали символом стійкості життя в Сахарі, а сама Мавританія й досі зберігає унікальну історичну та культурну спадщину, майже не знайому масовому туризму.
"В епоху, коли дедалі легше досліджувати найвіддаленіші куточки світу – від найвищих гір до найвіддаленіших островів – все ще існують цілі країни, які мало хто з мандрівників бачить. Одним із таких місць є Мавританія", - підсумовує автор публікації.
Як писав УНІАН, турецьке приморське містечко Фетхіє намагається залучити більше туристів, для чого запустило масштабну рекламну кампанію в Європі. Це курортне місто поєднує історичну спадщину з пляжами, пропонуючи доступніші ціни порівняно з Анталією, Бодрумом чи європейськими курортами – від $40 на день.
Також ми розповідали, чому Хорватія є не найкращим напрямком для еміграції українців. За словами тих, хто там вже оселився, країна далеко не бюджетна, а місцева бюрократія ускладнює легалізацію.