Американський військовий, піхотинець 63-ї механізованої бригади "Сталеві леви" Брюсс Келлер розповів в інтерв’ю, чому став до зброї разом з українцями, про свої бойові завдання та те, яким бачить майбутнє України.
Брюсс Келлер – американський військовий, який цьогоріч приєднався до лав ЗСУ у складі 63 механізованої бригади "Сталеві Леви". 20 листопада ця бригада опублікувала відео, на якому Брюсс разом з побратимами бере у полон групу росіян. Але днями він отримав поранення й наразі перебуває на відновленні. УНІАН поспілкувався з Брюсом і дізнався, що спонукало його приєднатись до українського спротиву російській агресії, чим займався до приїзду в Україну та яким бачить майбутнє після завершення війни.
Брюссе, нещодавно ви отримали поранення. Як почуваєтесь зараз?
Почуваюся чудово. Я радий, що виконую цю важливу роботу і змінюю ситуацію на полі бою. Саме для цього я тут. Я задоволений собою і своєю групою в цьому аспекті. І я з нетерпінням чекаю на можливість продовжити роботу в цьому секторі.
Ви приїхали в Україну зі Сполучених Штатів Америки, з-за океану. Чим займались на Батьківщині? Що спонукало вас доєднатися до лав Сил оборони України?
Перш ніж приїхати в Україну, я чотири роки служив у морській піхоті. А після цього я деякий час працював барменом. Потім я вирішив, що хочу допомогти Україні й що маю для цього необхідні навички. Тож я приїхав сюди в березні поточного року.
Чому вирішив приїхати? Я просто дивився всі новини й розумів, що Україні потрібна допомога. А я був тим, хто потенційно міг надати допомогу на полі бою. Саме це спонукало мене приїхати.
Я знав, що Україна потребує допомоги. Я знав, що Америка обіцяла допомогу в разі, якщо українці її потребуватимуть. І я відчував, що моя країна не робить достатньо.
Тому я приїхав сюди сам і, знаєте, я радий, що приїхав. Я зовсім не шкодую про це.
Як пройшли ваші перші місяці в Україні?
Я, в основному, шукав підрозділ, до якого міг би приєднатися. Місяць я пробув у Чорнобилі, готуючись до від'їзду. А потім того ж місяця вирушив до свого підрозділу тут, у Донецьку. Після цього почав тренуватися тут, у 63-й бригаді. А потім - виконувати завдання разом з іншими українцями та іноземцями, з якими я приїхав сюди.
Ви пам'ятаєте своє перше бойове завдання?
Звичайно. Так. Я вирушив з двома іншими українцями, щоб замінити деяких хлопців, які тримали позиції в лісі. У підсумку, я провів там дванадцять днів, піддаючись атакам дронів. Знаєте, вороги скидали на нас гранати, вогонь та інші речі. Але ми впоралися. Ми працювали разом, зробили все, що потрібно, і вибралися звідти живими. Для мене це був цінний досвід.
Ваша бригада опублікувала відео, на якому ви з побратимами берете у полон росіян в районі Серебрянського лісу. Судячи з того, як ви з ними спілкуєтесь, – це для вас регулярна практика?
Так, це невеликий приклад того, які місії ми виконуємо. Ми абсолютно не дозволимо росіянам зневажати нас. У будь-якому випадку, ми виходимо, ми шукаємо контакту з ними. Ми, знаєте, позбавляємося від них за потреби. Чи то вивозимо їх з поля бою у вигляді полонених, чи розбираємося більш жорстким шляхом, якщо вони не йдуть у полон. Це звичайна робота для нас.
Тож це відео - просто ще одна рутинна місія. І те, що дозволило мені залишатися таким спокійним і холоднокровним, це те, що я вже робив це кілька разів до цього моменту. Так само, як і моя команда.
На цьому відео ви майже вільно говорите українською. Ви встигли вивчити українську мову за ці кілька місяців, які перебуваєте в Україні?
Це просто результат того, скільки часу я проводжу з українцями. Бувають моменти, коли я довго перебуваю з українцями, і мені немає, з ким говорити [англійською]. А спілкуватися хочеться. Тому мені просто необхідно було вивчити мову.
Я почав трохи розуміти українську, інші також мене трохи розуміють. Я знаю правильні слова для деяких моментів (посміхається). Якщо серед українців є хтось, хто може заповнити мої прогалини своїми знаннями англійської, то це допомагає. Але в службі ми вже маємо досвід у подоланні мовного бар'єра, розуміємо, як працювати разом, незважаючи ні на що.
Ви вже встигли побувати у відпустці за цей час? Вдалося побачити Україну?
Я ще не брав відпустку, але планую взяти її тут незабаром, у грудні, і поїхати по Україні, побачити більше країни, більше її історії, оцінити її красу - бо це абсолютно прекрасна країна. А також просто оцінити, ви знаєте, те, за що я тут боровся. Я з нетерпінням чекаю на це цього місяця.
Можливо, хотіли б відвідати якісь міста?
Я думав, що хочу відвідати Одесу, Київ або Карпатські гори й, можливо, Львів.
Яким ви бачите майбутнє України після завершення війни?
В першу чергу, я сподіваюся, що Європа подивиться на те, що вона могла зробити краще, і продовжить надавати Україні необхідну допомогу. Сподіваюся, вона зрозуміє, що якщо не Україна, то наступними будуть вони. І, знаєте, вони не можуть, вони не повинні залишати когось напризволяще, адже Україна зараз бореться за всю Європу.
Я сподіваюся, що ми побачимо, чи є у нас майбутнє, в якому Україна матиме всю свою землю, не буде змушена мати справу з Росією та ще одним століттям її зловживань. Я думаю, що ми зможемо зробити це реальністю.
Я бачу мужність, стійкість, силу на обличчях українців, коли знаходжусь на фронті. І, знаєте, вони втомлені. Я - втомлений. Ми воюємо вже давно.
Але ми все ще тут, ми все ще разом виконуємо свою роботу. Тому що, знаєте, ми любимо Україну і ми хочемо, щоб вона досягла успіху і ми разом пройшли через це. Ось що справило на мене найбільше враження тут, в Україні. Це - саме стійкість українського народу і та сила боротьби, яка в них залишилася.
Нікіта Шендеровський